Стаття 74. Землі міського електротранспорту

До земель міського електротранспорту належать землі під відокремленими трамвайними коліями та їх облаштуванням, метрополітеном, коліями і станціями фунікулерів, канатними дорогами, ескалаторами, трамвайно-тролейбусними депо, вагоноремонтними заводами, спорудами енергетич­ного і колійного господарства, сигналізації і зв'язку, службовими і культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи міського електротранспорту.

Положення, аналогічні викладеним у коментованій статті, вміщені у ст. 35 ЗУ "Про транспорт". Слід зазначити, що землі міського електротранспорту знаходяться в межах населених пунктів і тому, як і землі житлової та громадської забудови, повинні використовуватися "відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови" (див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї). Зокрема, відповідно до п. 7.38 ДБН 360-92** "Планування і забудова міських і сільських поселень" "[організацію громадського транспорту для міст з населенням 250 тис. чол. і більше слід вирішувати на підставі комплексних схем розвитку всіх видів міського пасажирського транспорту. Допускається розроблювати такі схеми за наявності складних транспортних проблем у містах з населенням від 100 до 250 тис. чол. У цьому випадку їх треба суміщувати із схемами організації дорожнього руху". Регламентується щільність мережі ліній наземного громадського пасажирського транспорту: вона має складати, як правило, 1,5-2,5 км/км², а у центральних районах найзначніших міст - до 4-4,5 км./км² (п. 7.40), розташування зупинок визначається нормативом дальності пішохідних підходів до найближчої зупинки (не більше 500 м. - п. 7.41) тощо.

Структура і режим земельних ділянок міського електротранспорту визначаються на підставі ДБН В.2.3-5-2001, а також Правил експлуатації трамвая та тролейбуса, затверджених наказом Державного комітету України по житловому господарству від 10.12.1996 №103.

Деякі вимоги щодо правового режиму земель міського електротранспорту вміщені у Єдиних правилах ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених ПКМ від 30.03.1994 №198 (зокрема, що стосується можливості розміщення на таких землях малих архітектурних форм тощо).

В частині відведення земельних ділянок під споруди і устаткування метрополітену необхідно відмежовувати такі об'єкти правового регулювання, як земельні ділянки, з одного боку, та ділянки надр, з іншого, котрі надаються для відповідних потреб у різному порядку.

Стаття 75. Землі зв'язку

1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

До частини першої. Коментована норма визначає землі зв'язку через їх склад. Виходячи зі змісту терміну "телекомунікації" ("передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах"), визначеного ст. 1 ЗУ "Про телекомунікації", видається, що термін "землі зв 'язку" включає "землі телекомунікаціи", а також землі поштового зв 'язку.

4. 1 ст. 11 ЗУ "Про телекомунікації" визначає поняття земель телекомунікаціи – складової земель зв'язку наступним чином: "[д]о земель телекомунікаціи як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб 'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж:, інших технічних засобів телекомунікаціи. "

Розміри та конфігурація земельних ділянок для потреб зв'язку визначаються СН 461-74 "Норми отвода земель для линий связи", а також, ДБН Д.2.2-34-99 "Споруди зв'язку, телебачення та радіомовлення", що опосередковано регулюють питання надання земельних ділянок для об'єктів зв'язку. Значна частина об'єктів зв'язку не потребує відведення для них окремих земельних ділянок.

Об'єкти поштового зв'язку не вимагають встановлення специфічного правового режиму для земель, на яких вони знаходяться, і зазвичай розташовані в межах земель житлової та громадської забудови (див. ст. 38, 39 ЗКУ та коментар до них).

Землі зв'язку займають 5,2 тис. га²³⁰.

До частини другої. Законодавство допускає перебування земель зв'язку у власності будь-яких суб'єктів.

До частини третьої. Ч. З ст. 75 ЗКУ, ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про телекомунікації"" передбачають встановлення охоронних зон навколо об'єктів зв'язку (ліній електрозв'язку та випромінюючих споруд електрозв'язку). Охоронні зони навколо земель зв'язку, їх розміри та правовий режим передбачені Правилами охорони ліній електрозв'язку, що затверджені ПКМ від 29.01.1996 №135. Правила (п.п. 2, 6, 8, 10, 12, 13, 17 та ін., Додаток до Правил - Умови проведення робіт у межах охоронних зон кабельних і повітряних ліній зв'язку та проводового мовлення) передбачають влаштування охоронних зон з особливими режимами землекористування розміром від 2 метрів до 0,25 милі від крайніх проводів або траси.

Окрім охоронних зон, навколо об'єктів зв'язку встановлюються також санітарно-захисні зони, розмір та режим яких визначається, зокрема, наказом Міністерства охорони здоров'я України №239 від 01.08.1996 "Про затвердження державних санітарних правил та норм" (див. також ст. 114 ЗКУ).