4. Банківське законодавство

4.1. Поняття банківського законодавства

Банківським законодавством України є система нормативно-правових актів та нормативних договорів, чинних на території України та скерованих на регулювання суспільних відносин, що виникають між органами влади, юридичними особами, фізичними особами та іншими суб’єктами у зв’язку із ініціюванням (організацією) діяльності банків, її веденням та припиненням, а також з приводу створення, організаційного функціонування і припинення банків та їх об’єднань.

Нормативними договорами є укладені уповноваженими державними органами у письмовій формі договори, зареєстровані та затверджені по встановленій процедурі, які встановлюють, змінюють чи скасовують норми права. Прикладами нормативних договорів слугують в першу чергу міжнародні договори. Внутрішні нормативні договори в українському законодавстві є дуже рідкісними (приклад у банківському законодавстві – це договір між НБУ і ДКЦПФР про розмежування їх компетенції) і слугують засобами заповнення прогалин законодавства, не врегульованих нормативно-правовими актами.

Згідно з визначенням, приведеним в п. 1.4 «Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації», затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 р. № 34/5 нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

4.2. Нормативно-правові акти банківського законодавства

Нормативно-правові акти є основою банківського законодавства України. Ознаками нормативно-правового акту є те, що:

1) він ухвалюється чи санкціонується уповноваженими суб’єктами правотворчості та формально є їх одностороннім волевиявленням;

2) має письмову форму;

3) встановлює, змінює чи скасовує норми права;

4) приймається по чіткій формалізованій процедурі;

5) має юридичну силу, тобто займає певне місце в ієрархії законодавства;

6) надає волі народу чи іншого колективу офіційного характеру, перетворюючи її у волю держави.

По ознаці юридичної сили банківські, як і всі інші, нормативно-правові акти діляться на закони і підзаконні акти. Закони приймаються вищим представницьким органом держави чи шляхом референдуму. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Підзаконні акти приймаються іншими державними органами: представницькими органами місцевого самоуправління, їх виконавчими структурами, органами державної виконавчої влади (міністерствами, державними комітетами, державними комісіями, їх структурними підрозділами) тощо. Всі підзаконні акти повинні прийматися у відповідності із законом, у випадку суперечності із законом вони повинні приводитися у відповідність із законом чи скасовуватися.

За суб’єктами ухвалення банківські нормативно-правові акти класифікуються так:

1) закони, постанови Верховної Ради України.

Закон - нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України і володіє найвищою після Конституції України юридичною силою.

Постанови Верховної Ради України приймаються, як правило, у зв’язку та на підставі законів України. Так, найбільш поширеними є постанови про порядок введення в дію того чи іншого закону;

2) укази, розпорядження Президента України.

Згідно з Конституцією України, Президент України видає укази, скеровані на виконання Конституції та законів;

3) декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України.

Попередня Конституція України передбачала право Кабінету Міністрів України видавати декрети, що мали силу законів.

Постанови Кабінету Міністрів України виносяться колегіально, по найбільш важливих питаннях, відзначаються нормативним, загальнообов’язковим характером. Розпорядження видаються одноособово, по менш важливих питаннях, часто не носять загальнообов’язкового нормативного характеру;

4) нормативно-правові акти НБУ.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» «Національний банк видає нормативні акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для юридичних осіб».

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом’якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти НБУ підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України;

5) нормативно-правові акти центральних органів державної виконавчої влади.

Нормативні акти міністерств, державних комітетів, відомств та управлінь мають форму наказів або рішень, які є підзаконними актами.

Накази видаються одноособово, рішення приймаються колегіально. Досить часто зустрічаються накази, які затверджують певну інструкцію. Іноді практикуються спільні накази декількох органів, наприклад, НБУ та МВС України тощо;

6) нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної влади.

Представницькі органи місцевого самоврядування – сільські, селищні, міські, районні у містах, районні та обласні Ради, а також їх виконавчі комітети в межах встановленої для них компетенції виносять рішення. Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження (cт. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно зі ст. 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів – накази (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).