2. Правовий режим діяльності банків

2.1. Загальні правила діяльності банків як суб’єктів господарювання

Правовий режим певної діяльності виявляється насамперед у формулюванні на рівні закону змісту та мети цієї діяльності, у визначенні кола її суб’єктів та їх компетенції, у фіксації правил ведення певної діяльності та у встановленні санкцій, що передбачаються у випадку їх порушення. Встановлення для певної діяльності правового режиму підкреслює її суспільну значимість та необхідність чіткого співвіднесення приватних та публічних інтересів у її правовому регулюванні із домінуванням останніх. Як вказує В.Щербина, термін «правовий режим» був розроблений наукою господарського права та поступово набув універсального характеру, застосовуючись до характеристики різноманітних об’єктів – майна, території, стану чи діяльності¹.

Фундаментальні засади правового режиму банківської діяльності як різновиду господарської діяльності встановлюються у ЦК України, ГК України та в інших законах загального характеру.

Банківська діяльність реалізується в умовах ринку, у середовищі юридично незалежних та рівноправних суб’єктів підприємництва (включаючи банки), які автономно вступають між собою у ті чи інші правовідносини. При цьому їх правочини регулюються правилом «дозволено все, що не заборонено законом». Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 19 ГК України «суб’єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить чинному законодавству».

Таким чином, на рівні загального законодавства на банки розповсюджуються всі ті принципи, обмеження, умови і гарантії, що встановлені державою для суб’єктів господарювання – господарських організацій. Для порівняння слід зазначити, що в умовах планової економіки банки, як і інші суб’єкти господарської діяльності, працювали по принципу «заборонено те, що не дозволено законом».

Ведучи банківську діяльність, банки неминуче вступають у відносини власності. Тому на банки розповсюджуються положення законодавства про право власності та інші речові права, а також положення щодо правової охорони вказаних прав.

З іншої сторони, у своїй роботі банки, працюючи з об’єктами довіреної їм чужої власності (кошти на рахунках клієнтів, цінності, передані на зберігання чи в управління), постійно перебувають під впливом вимог законодавства стосовно захисту абсолютних речових прав власників – клієнтів банків. Майно, що належить самому банку, включаючи капітал банку, є запорукою його стабільної роботи та виконання зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами. Тому стосовно банків застосовуються механізми посиленого публічного нагляду (контролю) за їх діяльністю, мета якого – попередити фінансову неплатоспроможність банків. Суб’єктом такого нагляду є НБУ, наділений стосовно банків значними адміністративними повноваженнями. Наприклад, згідно зі ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі загрози платоспроможності банку НБУ зобов'язаний призначити тимчасову адміністрацію, яка приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення.