2.3. Індивідуальна господарська правосуб’єктність банків

Вище ми проаналізували зміст законодавства, що встановлює правовий режим банківської діяльності безвідносно до індивідуального правового становища того чи іншого банку. Тепер звернемося до того, якими засобами деталізується індивідуальний правовий статус банків як суб’єктів банківської діяльності, тобто як у банків формується їх індивідуальна господарська правосуб’єктність

Банки діють відповідно до їх статутів, в яких закріплюється їх індивідуальна господарська компетенція та господарська деліктоздатність. Зокрема, згідно зі ст. 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у статуті банку закріплюються види діяльності, які має намір здійснювати банк. Без фіксації в статуті банку права здійснювати ту чи іншу операцію він не отримає відповідної ліцензії. У ст. 91 ЦК України вказується, що юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Таким чином, навіть в межах найбільш сприятливого правового режиму слід закріплювати відповідні права і можливості діяльності юридичної особи - банку в його статуті з тим, щоб забезпечити наступне виконання банком вимог законодавства в частині ліцензування банківської діяльності.

Таким чином, індивідуальна господарська правосуб’єктність банків, як і всіх інших суб’єктів господарювання – юридичних осіб, формується в кореспонденції положень статуту банку, з однієї сторони, а з іншої – отриманої ним банківської ліцензії (письмового дозволу).

Важливе значення у реалізації господарської компетенції банку відіграють внутрішні положення банківської установи, в яких детально описується процедура здійснення банком кожної із дозволених йому операцій.

Висновок: правовий режим банківської діяльності задається через єдинство трьох рівнів правового регулювання:

1) загальних цивільно-правових законів та законів про господарську діяльність, в першу чергу ЦК України та ГК України;

2) спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів про банки і банківську діяльність;

3) статуту та інших локальних нормативних документів банків (внутрішніх положень, інструкцій, регламентів тощо).

Тільки узгодженість всіх трьох означених нормативних масивів утворює режим правомірності діяльності, яку проводить банк, а також забезпечує формування та ефективний механізм реалізації господарської компетенції банку після отримання ним банківської ліцензії (письмового дозволу).

3. Місце банківського права в системі права України

3.1. Банківське право – розділ господарського права України

Проблема ідентифікації банківського права як галузі права, або ж як розділу чи інституту іншої галузі права недостатньо освітлена в юридичній науці. Як уявляється, у зв’язку із прийняттям ГК України найбільш адекватним буде визначення банківського права як розділу (сукупності інститутів) господарського права України.

Банківська діяльність є різновидом господарської діяльності. Суспільні відносини, що виникають з приводу ініціювання (організації), ведення та припинення господарської діяльності, а також з приводу створення, організаційного функціонування та припинення суб’єктів господарювання та їх об’єднань, є предметом господарського права. Господарське право – це галузь права, що об’єднує норми, скеровані на регулювання діяльності господарського комплексу України в цілому. Інститути та розділи, в яких об’єднані норми, що скеровані на правове регулювання організаційно-правових форм суб’єктів підприємництва, правового статусу підприємців, принципів ведення підприємницької діяльності, включаючи банківську, є складовими елементами господарського права, а відповідні теоретичні питання розглядаються у науці господарського права. Оскільки банківська система є складовою частиною господарського комплексу країни, у господарському праві мають місце норми, що стосуються правового регулювання діяльності банківської системи (прикладом може слугувати глава 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності» ГК України).

Таким чином, сам термін «банківське право» слід розуміти як деяку відносно відокремлену сукупність норм господарського права України, скерованих на регулювання відносин у сфері діяльності банків.