51.Періодизація розвитку редагування (виникнення,стагнація,відродження,нагромадження редакційних фактів,функціонування редагування як науки)

1. Період існування редагування як виду практичної діяльності (III ст. до н. е. — середина XIX ст.), у тому числі етапи:виникнення редагування (III ст. до н. е. -початок н. е.);стагнація в редагуванні (початок н. е. - середина XV ст.);відродження редагування (кінець XV ст. середина XIX ст.).2. Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (друга половина XIX ст.- 30-ті роки XX ст.).3. Період функціонування редагування як науки (30-ті роки XX ст.- початок XXI ст.), у тому числі етапи:становлення редагування як науки (30-ті — 60-ті роки XX ст.);класичне редагування (60-ті —90-ті роки XX ст.);комп'ютерне редагування (90-ті роки XX ст. — початок XXI ст.).1. Виникнення редагування.На початку Ш ст. до н е. була заснована Александрійська бібліотека, де зберігалося від 0,5 до 0,7 млн. книг. До обов'язків хранителів належало виправлення та коментування зібраних текстів. Граматиків можна вважати першими професійними редакторами.У II ст. до н е. в латинській мові з'явився і сам термін "редагування".Стагнація. У часи середньовіччя змінилася тематика видань — переписуванню і тиражуванню найчастіше підлягала релігійна література.Відродження. Після винайдення у XV ст. книгодрукування, в епоху Відродження, потреба у видавничих працівниках різко зросла. Спершу в їх ролі виступали самі друкарі. Проте з часом у зв'язку зі збільшенням випуску книг коректори виділилися в окрему професію. Вважають, що відродив це забуте з часів античності ремесло італійський видавець XVI ст. А. Мануцій.Редакційні факти, що нагромадилися з другої половини XIX ст. до 30-х років XX ст., можна розділити на дві групи: відкриття (закономірності) різних наук, що стосуються безпосередньо редагування, і факти видавничої практики. Функціонування.На початку 20—30-х років XX ст. кількість ЗМІ у світі значно зросла. Праця редактора і коректора стала широко розпов­сюдженою професією.

52. Підміна понять; помилки в класифікації понять,їх поділ.

Поняття – форма мислення, в якій синтезовано найбільш суттєві, загальні, відмінні властивості речей (предметів). Поняття є результатом тривалого шляху розвитку людського мислення. Створення понять відбувалося і відбувається внаслідок певної послідовності логічних дій. Цей історичний і логічний шлях утворення понять складається із таких етапів: *порівняння, *аналіз, *синтез, *абстрагування, *узагальнення. Порівняння – логічна дія, за допомогою якої встановлюється подібність і відмінність речей за певними ознаками. Аналіз - розділення, роз’єднання у мисленні речі чи явища на окремі елементи, відношення, ознаки, які потім розглядаються як частини розчленованого цілого. Аналіз щільно пов’язаний із синтезом. Синтез – поєднання у мисленні частин речі, яка була піддана розкладанню внаслідок аналізу, це встановлення взаємозв’язку і взаємодії частин і пізнання речі чи явища як цілого.

Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає в результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Існують різні класифікації помилок відповідно до принципів, за якими вони здійснюються. Загальна, або груба, класифікація базується на відхиленнях від постулатів редагування. Партико виділяє такі 1. Інформаційні помилки. Їх визначає відсутність новизни, повторювання вже викладеної тези, неврахування фонових знань реципієнта, згадування про очевидні речі, про які з причин їх очевидності ніхто не писав, і видавання їх за нову суспільну інформацію, кількаразова публікація наукової статті, що містить одні й ті ж дані тощо. 2. Модальні й фактичні помилки. Модальні помилки виникають через те, що автори інколи неправильно враховують відношення матеріалу до дійсності. Фактичні помилки є окремим підвидом модальних. До них належать такі твердження, модальністю яких є реальність, проте ці висловлювання хибні. Зокрема, неправильне вживання числових відомостей, наприклад: "Рекорд світу в стрибках у довжину становить 7,25 м". 3. Темпоральні, локальні й ситуативні помилки. Темпоральні помилки виникають внаслідок відхилення часу, описуваному в тексті . Локальні помилки визначають відхилення від місця, зазначеного в повідомленні. Ситуативні помилки х-ються відхиленням ситуації, зазначеної в повідомленні, від ситуації у світі, описуваної в текст.і 4. Семіотичні помилки. Серед семіотичних вирізняють кодувальні, відображувальні та значеннєві помилки. 5. Тезаурусні помилки. Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів тоді, коли в повідомленні вживають знаки (слова), відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв'язків з іншими словами тезауруса. 6. Сприйняттєві помилки. Виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення і спричинені певною двозначністю у тексті. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають. Таке речення, як Лист матері надійшов учора, можна сприймати за двома моделями: одна передбачає, що на першому місці стоїть суб'єкт дії, а на другому – об'єкт .7. Атенційні помилки. З'являються внаслідок порушення в повідомленні контактної функції мови й переключення реципієнтами уваги на інші об'єкти.8. Копіювальні помилки (спотворення). Окремо розглянемо типологію мовних помилок, які бувають у матеріалах друкованих ЗМІ. Орфографічна помилка виникає в результаті порушення орфографічної норми, тобто "порушення загальноприйнятих правил передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду. Словотвірні анормативи – це помилки, спричинені застосуванням нетипових для української мови словотворчих засобів, порушенням закономірностей поєднання твірної основи і словотворчого засобу в похідному слові. Синкретичні помилки, тобто такі анормативи, що відрізняються синтезом в одній ненормативній одиниці ознак порушення різних мовних норм. 1.Макроструктурні й мікроструктурні помилки. Як мікроструктура розглядається текст, що включається до певної надсистеми – макроструктури. Наприклад, стаття – це мікроструктура, а шпальта, на якій вона розміщена поруч з іншими матеріалами, – це макроструктура. Дослідники виділяють такі підтипи макро- і мікроструктурних помилок: лексична тавтологія в рубрикації в межах сторінки чи розвороту; повторення структури речень, ритмомелодики заголовків і підзаголовків у межах сторінки чи розвороту; невідповідність одного з текстів концепції сторінки чи номера; неврахування різниці між усним і писемним мовленням..2. Психологічні помилки пов'язані з вищенаведеними психологічними причинами анормативності тексту, особливостями мислення людини і декодування з "внутрішньої" мови. Це і недостатня уважність до "дрібниць", що призводить до неточностей в ефірі, до помилок у газеті, і помилки занадто великої активності автора (багатослівність тощо), і помилки втомленості автора (повтори та ін.), і власне помилки під час перекладу з "внутрішньої" мови на "зовнішню" тощо.3. Логічні помилки. Вони можуть бути ненавмисними (як наслідок помилки автора) і навмисними, від чого вага їх значно зростає (журналістські матеріали, спрямовані на дискредитацію певної особи, що будуються на хибних тезах чи висновки в яких суперечать законам логіки). Мають багато підтипів, що пов'язані з порушенням конкретних законів логічного мислення і висловлення.

53. Помилковий смисловий зв’язок. Порядок дій редактора для його усунення.Неточне слововживання, неправильна побудова висловлювань, що виникає у результаті невмотивованого порушення мовно-літературної, логічної, видавничої та інших норм і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій..Загальний алгоритм аналізу тексту на девіативність (відхилення від норм): виявлення помилки; → визначення типу помилки; → усвідомлення її причини; → визначення прийоиівїї усунення; → редагування; → перевірка перетвореного тексту.