56. Порушення вимог логіки до означень і формулювань.

У повідомленні редактор повинен контролювати істинність тверджень, а також правильність означень, класифікацій, висновків, доведень та логічних зв’язків. Спосіб контролю істинності тверджень вибирають залежно від модальності повідомлення.

Робота редактора над логікою тексту. 1. Визначити, що хотів сказати автор. 2. Чи відповідає втілення задуму. 3. Зрозуміти текст – з’ясувати, що стало темою матеріалу, які засоби подаються на її аргументацію, чи випливають висновки із доведення автора.

Вимоги до означень. У логіці сформульовані спеціальні правила означення понять. Для редактора ці правила є нормами редагування. Контроль означень здійснюють структурними (наприк­лад, використовуючи структуру дефінієнса родовидового означення), а також аналі­тичними методами. Найчіткіше сформульовані норми для родовидових означень. У повному обсязі їх слід застосовувати і для більшості інших видів означень.

Норми для класичних означень. • Обсяги понять, означуваних дефінієндумом та дефінієнсом, повинні бути тотожними. Приклад. Помилкове означення: журналіст — це фахівець, який пише повідомлення для засобів масової інформації. Тут помилка полягає в тому, що дефінієнс є вужчим за дефінієндум (журналісти не лише пишуть, а й готують аудіальні й візуальні повідомлення — для радіо чи телебачення).

• Дефінієндум чи похідні від нього слова (синоніми, перифрази) не можуть входити до складу дефінієнса. Помилку, викликану порушенням цієї норми, називають "колом в означенні".

Приклад. Помилкове означення: пропагандист — це людина, яка здійснює пропаганду. Тут помилка полягає в тому, що невідоме поняття {пропагандист) означають через однокореневе з ним, а тому так само невідоме слово {пропаганда). Отже, редактор повинен: по-перше, включати в означення або вихідні терміни¹, або ті, які вже коректно означені в попередній частині повідомлення; по-друге, усувати такі озна­чення, в дефінієндумах яких вжито терміни, визначені в наступній частині повідомлення.

• Означення дефінієндума не можна давати через заперечення. Приклад. Помилкове означення: яблука — це плоди, що не мають шкаралупи. У результаті такого означення до числа яблук можна віднести й сливи, оскільки вони також не мають шкаралупи.

• Родова ознака повинна вказувати на найближче загальне поняття, не "пере­стрибуючи" через нього до найзагальнішого. Приклад. Помилкове означення: ромб — це чотирикутник, у якого всі сторони рівні. Тут помилка полягає в тому, що ромб слід було означати через паралелограм (родове поняття стосовно ромба), а не через чотирикутник (поняття вищого рангу, ніж паралелограм).

• Видовою відмінністю повинна бути ознака або група ознак, властивих лише певному поняттю і відсутніх в інших понять, які належать до цього роду.

Приклад. Помилкове означення: трамвай — це вагон чи кілька вагонів, які мають електродвигуни, перевозять пасажирів у містах і рухаються по рейках. Тут помилка в тому, що під це означення підпадає і метро.

• Дефінієнс повинен включати лише ті поняття, які мають чіткі значення та обсяги. Ця вимога не дозволяє зараховувати псевдоозначення до числа класичних означень. З цього випливає, що в довідковій літературі (наприклад, у термінологічних або тлумачних словниках) псевдоозначення не можна подавати замість класичних означень понять.

• В остенсивних означеннях ілюстрації, аудіо- чи відеофрагменти повинні від­творювати суттєві ознаки дефінієндума¹.

Приклад. В одних випадках малюнок може краще відтворювати суттєві ознаки, ніж-фотографія (наприклад, у визначнику отруйних та їстівних грибів чи в анатомічному атласі людини); в інших випадках (зокрема презентація людини) малюнок ніколи не зможе замінити фотографію. У радіо чи телепередачах час презентації об'єкта (наприклад, нової моделі автомобіля) повинен бути таким, щоби реципієнти зуміли не лише його сприйняти, а й зафіксувати істотні ознаки. Для перевірки правильності класичних означень існує метод субституції (підстановки): у реченні, куди входить дефінієндум, на його місце ставлять дефінієнс, а тоді встановлюють, чи змінився зміст речення. Коли зміна відбулася, це означає, що термін визначено неправильно; коли ж зміни не відбулося, термін визначено правильно.

Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Логічний закон – це висловлювання, що містить логічні складові і є істинним в будь-якій галузі об’єктів. Закон тотожності. Думка, висловлена кілька разів у тексті про один і той самий предмет, явище або подію, в одних і тих самих обставинах і щодо одного і того ж самого часу, має бути тотожною сама собі. Спрямований закон проти неточності, багатозначності думок, і для редактора має таке формулювання: кожна думка повинна бути чіткою і зрозумілою в ході одного й того ж міркування. Закон протилежності. Дві протилежні думки про один і той самий предмет, подію, явище тощо в один і той самий час і за однакових обставин не можуть бути істинними. Закон виключення третього. З двох думок, які суперечать про один і той самий предмет, явище, подію, в один і той самий час, за одних і тих самих обставин одна думка буде хибною, друга – істинною, а третьої бути не може. Закон достатньої підстави. Будь-яка думка має бути доказовою, саме тоді вона і буде істинною. По можливості кожна думка має бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведено.

Причини виникнення логічних помилок:

1) зайвий лаконізм викладу; 2) пропуск ланки в поясненні;

3) замовчування про об’єкт дії; 4) порушення у побудові однорідного ряду;

5) наявність 2-х думок в одному реченні; 6) нерозуміння функцій сполучників і розділових знаків у реченні; 7) двочитання, спричинене неправильним вживанням граматичних форм;

8) утвердження і заперечення водночас одного і того самого факту.