61. Редагування як синтез операцій контролю й виправлення.Межі усунення помилок і ступінь редагованості рукописів.

Редагування складається з двох повністю рівноправних процедур — аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) авторського ори­гіналу. Усунути з повідомлень абсолютно всі складніші помилки неможливо (причина цього — наявність у нормативній базі внутрішніх суперечнос­тей). Враховуючи той факт, що з тексту не можна видалити абсолютно всі спотворення й помилки, говорити слід про ступінь їх відредагованості. Різні повідомлення вимагають різного ступеня редагованості. Відповідно, для двох повідомлень однакового обсягу, в яких є однакова кількість помилок, ступінь редагованості може бути різним. При цьому можливі й такі ситуації, коли обсяг повідомлення після редагування став більшим чи меншим, ніж був до редагування. Визначати ступінь редагованості доречно двічі: до опрацювання повідомлення та після його завершення.

62.Особливості редагування газетних і журнальних текстів.Приступаючи до редагування газетно-журнальних текс­тів, що починається, як правило, після обов'язкового першо­го наскрізного читання, редактор передусім має оцінити ці тексти з трьох позицій:1. фактажу (Редакторові необхідно з'ясувати сус­пільну важливість для видання такого факту, його новизну. Перевірка достовірності факту);2. композиції (послідовність викладу ма­теріалу);3. манери викладу (передбачає удосконалення мови і стилю твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і стилістичних помилок.) Пе­редусім редакторові слід розрізняти явні мовностилістичні помилки, які виходять за межі правописних вимог, і особ­ливості індивідуальної манери письма автора. Редактор має не до­пустити на газетні шпальти невиправданих жанровими особливостями матеріалу жаргонів, модних слоганів, за­їжджених штампів, канцеляризмів.

63.Особливості редагування довідкових текстів.Довідковими називають такі видання, в яких різно­манітна інформація наукового або прикладного характеру розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку і не призначена для суцільного читання.(словники; довідники; енциклопедії; каталоги). Редакторська підготовка матеріалів. Після отримання статей від авторів, їх систематизації у відповідності із словником, а також після рецензування починається редакторське опрацювання. Варто окреслити най­важливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору редактора. •робота над фактологічним матеріалом (з'ясування сту­пеня новизни інформації, врахування нових джерел, перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів);• удосконалення змісту (популяризація викладу, ви­лучення повторів);•уніфікація тексту (принцип однотипності скорочень, написання великих і малих літер, абревіатур);• ретельна перевірка розробленої системи посилань, відсилань та покажчиків. Остання позиція для довідкових видань має особливо принципове значення, оскільки допущена редактором через неуважність будь-яка неточність, помітно знижує якість такого видання і згодом негативно може вплинути на репутацію видавництва в цілому.

64.Особливості редагування наукової літератури.Наукові видання є давнім, випробуваним і авто­ритетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. (монографія; автореферат. дисертації; стаття; наукова доповідь; збірник наукових праць).Під час першого читання оригіналу редакторові важ­ливо з'ясувати:• актуальність та новизна теми;• ступінь її розробки;• адресне призначення;• рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів. Редактор передусім має проявити чітке розуміння іс­нуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого автором Матеріалу. • індуктивний (від окремого до загального);• дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку);• логічний;• історичний (у хронологічній послідовності).Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу. На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціаль­ної термінології. Важливо переконатися, аби при першому вживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення. У визначенні не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, уживання в значенні терміна професіонального жаргону, неточного або помилкового тлу­мачення.

65. Особливості редагування підручникової літератури.За українським Держстандартом підручником прийнято називати навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке.Редактор має перевіряти фактичний матеріал: у підручнику повинна бути доцільність фактів, їх співвідношення з іншими, послідовність викладу фактів.У навчальній літературі матеріал має бути викладений доступною мовою для розуміння його учнями, студентами.Редактор, редагуючи підручник, має звертати увагу на доступність на доступність лексики і синтаксичних засобів для окремої групи читачів.Редактор має правити усі ускладнені конструкції, роблячи їх простішими і доступнішими.Так, у підручнику для початкової школи лексика має бути предметною, досить обмеженою за складністю, і має бути емоційним. У підручнику для середніх і старших класів можна вживати абстрактну лексику, яка виявиться саме для цієї категорії читачів зрозумілою. Ускладнюється синтаксис, однак не повинно бути термінів, невідомих або маловідомих учням. Редактор не має допускати у підручнику зайвого цитування, неконкретності.