Поняття і категорії соціології політики

Соціологія політики як наука

Співвідношення соціології політики і політології

Соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає взаємозв'язки між суспільством і державою, суспільством і політичними інститутами, соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві. У сучасній соціологічній літературі соціологія політики визначається як теорія середнього рівня, що концентрує свою увагу передусім на аналізі взаємодії політики й суспільства; її спеціальний розділ становлять методи і процедури дослідження політичних відносин, процесів і явищ.

На перший погляд соціологія політики й політологія (знання про політику) можуть видатися тотожними науковими дисциплінами, оскільки обидві вивчають політику й політичне життя суспільства, полі­тичні процеси/політичні події і політичні суб'єкти з їхніми сутнісними характеристиками. Однак насправді це дві самостійні науки. Спробу розмежувати їх зробили американські дослідники Р.Бєндікс та С.Ліпсет.

Політика як предмет дослідження в соціогуманітарних науках

Предмет соціології політики

Ось їхній висновок: «Наука про політику (тобто політологія) виходить із держави і вивчає, як вона впливає на суспільство, тоді як політична соціологія виходить із суспільства і вивчає, як воно впливає на державу, тобто на формальні інститути, що слугують розподілу й здійсненню влади». Хоча цей висновок доволі схематичний і спрощений, все-таки він дає уявлення про специфіку саме соціологічного дослідження полі­тичної сфери.

Взагалі ж політика — настільки багатогранний феномен, що він досліджується багатьма соціогуманітарними науками. Політологія вивчає політику як цілісний об'єкт і внутрішні, притаманні лише їй закономірності владних відносин. Філософія досліджує політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспру­денція (або наука про право) вивчає галузь правових і державних норм та інститутів на їхньому стику. Історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й опису емпіричних фактів про розвиток політичних ійститутів та ідей. Психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Соціологія ж аналізує вплив соціального середовища на політичну сферу в цілому. Тому можна вважати, що соціологія політики утворилася на межі таких двох загальних наук, як соціологія і політологія. Маючи практично один і той самий об'єкт дослідження, ці науки використовують різні методи, стратегію і тактику досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства.

Інші дослідники вважають, що в широкому сенсі політологія включає політичну соціологію і вони співвідносяться як ціле і частина. Політичну соціологію цікавлять найперше взаємодії індивідів, соціальних спільнот і соціальних інститутів з огляду влади і впливів. Яким чином соціальні процеси знаходять свій вияв у політичних структурах, як здійснюється інституціоналізація соціальних рухів, які політичні впливи необхідні для підтримання соціальної стабільності й розв'язання політичних конфліктів, якими є оптимальні канали політичного самовираження для спільнот різного роду, якими є соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого — ці та інші питання становлять предмет соціології політики.

Отже, предметом соціології політики є соціальні механізми влади і впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Власне вивчення механізмів перетворення соціального в політичне, зокрема механізмів формування з соціальної спільноти політичного суб'єкта, і вирізняє соціологію політики з-поміж інших політологічних

Предмет соціології

та його складові

Об'єкти дослідження з соціології політики

Поняття

політичного

суб'єкта

Політичні суб'єкти та їх різновиди

дисциплін, таких, як політична економія (яка досліджує характер впливу економічних процесів на політичні структури) чи політична екологія (яка вивчає, в який спосіб деградація довкілля пов'язана з політичними процесами і впливає на них).

Інший погляд на предмет соціології політики дозволяє диокремити в ньому два рівні соціологічного аналізу:

• дослідження соціальних аспектів функціонування політичної сфери (взаємодії політичних і соціальних систем у процесі функціонування і розподілу влади, закономірностей протікання політичних процесів, розгортання політичних відносин включно з політичними конфлікта­ми, функціонування політичних режимів, здійснення зовнішньополі­тичної діяльності, розвитку соціально-політичного прогнозування тощо), а також

• вивчення характеристик політичної свідомості, поведінки, процесів формування політичної культури населення, взаємодії і взаємо­впливів політичних реалій і національного характеру, ментальності того чи того народу тощо.

Соціологія політики має також свої власні об'єкти, поті, процеси, суб'єкти політичної сфери. Водночас вона досліджує й ті об'єкти, які є в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Саме тому вона виходить за межі політології. Прикладом може бути соціологічний опис економічних суб'єктів, які виступають на політичній арені з метою впливати на органи влади (як-от страйки шахтарів з їхніми вимогами до уряду), або контент-аналіз політичної символіки якогось національного руху.

Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб'єкт». Це поняття допомагає зрозуміти механізм перетворення соціального в політичне. Політичним суб'єктом може стати окрема люди­на (якщо вона бере участь у голосуванні на виборах, входить до політич­ної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, котра виборює самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія тієї чи тієї країни, яка здійснює державний переворот).

Російський соціолог В.Амелін називає три основні ознаки політич­ного суб'єкта:

• здатність ухвалювати політичні рішення;

• здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контро­лювати їх реалізацію;

• спроможність відповідати за свої рішення.

Він же пропонує розрізняти політичні суб'єкти за рівнем їхньої активності та соціальної підтримки. У першому випадку вирізняються

Поняття політики

Визначення політики

Політична сфера

політичні суб'єкти-генератори політичних відносин (тобто ті, що вироб­ляють політичні рішення або ідеї) та цосії цих відносин (тобто ті, що лише реалізують ззовні поставлені цілі). У другому випадку поділ іде на політичних суб'єктів-лідерів (які мають широку соціальну базу й під­тримку багатьох людей, партій тощо) та звичайних громадян (які пред­ставляють лише самих себе). Отже, якщо соціологію можна визначити як спосіб вивчення суб'єктів загалом, то соціологію політики — як спосіб вивчення суб'єктів (людей, соціальних спільнот і соціальних інститутів) у політиці.

Що ж таке політика? Для одних — це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають за інтереси й потреби народу. Для других — це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради здобуття влади. Для тре­тіх — це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право керувати людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і різноманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень. Українські соціо­логи зазначають, що політика — це відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільно­тами, людьми і державами. Соціологія політики вивчає проблеми влади, політичних прав і свобод з погляду конкретної людини, соціальних спіль­нот, прошарків і груп, громадських об'єднань і організацій, політичних партій тощо.

Українські соціологи наголошують, що політика є особливим видом регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв'язку з поглибленням соціальної диференціації. Розподіл праці, виникнення приватної власності, поглиблення етнічних, професійних, поселенських відмінностей призводить до того, що з'являються соціальні групи з різними, а то й несумісними інтересами. Для їх регуляції вже не досить норм моралі, звичаїв, традицій. Задля збереження цілісності спільноти або суспільства загалом та їх нор­мального функціонування стають необхідними більш жорсткі норма­тивні регулятори, які підтримуються вже не всезагальним осудом, а силою і примусом.

Для характеристики політичних явищ і процесів соціологія викорис­товує цілу низку.понять. Найбільш широким з них є «політична сфера*, яке включає всі явища політичного характеру, простір, де відбуваються політичні процеси. Якщо політика — це специфічний вид діяльності людей, пов'язаний з утвердженням права індивідів, груп і спільнот на

Концепція соціальної топології П.Бурдьє

Поняття влади

управління суспільством, на владу, то політична сфера —■ це той простір, у межах якого політика здійснюється. Як зазначає відомий харківський соціолог О.Якуба, структура політичної сфери розкривається через поняття політичної свідомості, норм, організацій, закладів, політичних відносин.

Французькому соціологу П.Бурдьє належить концепція соціальної топології, яка дозволяє чітко уявити роль і місце політичної сфери серед інших підсистем суспільства, показати взаємозв'язок цих підсистем через поняття влади. Соціальний світ становить собою багатовимірний простір, побудований за принципом диференціації і розподілу засобів і властивостей, які спроможні надавати їхньому володареві силу і владу у відповідному секторі (сфері) соціального простору. Соціальний простір складається з декількох полів, у кожному з яких існує певний капітал . (влада) — економічна, соціальна, суто політична. Кожний вид капіталу (наприклад, політичний) є владою над відповідним полем, а позиція кожного індивіда чи групи визначається розподілом влади в цьому полі. Сукупність існуючих у політичному полі позицій становить собою про­цес і результат альянсів і конфліктів у боротьбі за домінування у сфері політики, за встановлення панування в системі владних відносин, за збереження чи трансформацію існуючих владних структур і систем державної влади. При аналізі політичного поля (сфери), на думку П.Бурдьє, слід враховувати співвідношення політичного попиту і про­позиції в будь-який момент, з одного боку, та певну політичну позицію індивіда або групи, що визначається залежно від цього співвідношення, — з другого. Цим і зумовлюється логіка поведінки та боротьби у політичному полі (сфері).

Отже, центральним поняттям, яке зв'язує всі інші, є поняття влади. Це зумовлено тим, що. боротьба за здобуття влади та її здійснення є змістом політики, її основою. М.Веберу, який вводить до наукового обігу багато положень соціології політики, належить визначення політики як прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади (чи йдеться про відносини між державами, чи всередині держави, чи між групами людей). Інший відомий соціолог Р.Арон також визначає політику як боротьбу за владу та пов'язані з нею переваги.

У соціологічній літературі існує декілька визначень влади, які розробляються представниками різних соціологічних шкіл і напрямів. Біхевіористи вважають, що влада є певним типом поведінки, заснованим на можливості зміни поведінки інших людей (Х.Саймон). Інструменталістські визначення трактують владу як можливість використання

Виміри простору політичної влади

Взаємозв'язок

політики

йкультури

певних засобів, зокрема насильства (Е.Каплан, Г.Лассвел). Згідно з телеологічними визначеннями, влада — це досягнення певних цілей і одержання накреслених результатів (Т.Парсонс). Структуралісти визначають владу як особливого роду відносини між тим, хто управляє, і тим, хто виконує накази і розпорядження (М.Дюверже). Влада також визначається як вплив, що чиниться на інших (Е.Бенфілд). Нарешті, є конфліктологічне розуміння влади, що зводиться до можливості прий­няття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях (Г.Лассвел). Польський соціолог Є.Вятр, який наводить ці визначення, наголошує, що вони зосереджують увагу на якомусь одному аспекті явища влади, якійсь одній її характеристиці. Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н.Смелзер: «Влада, — пише він, — передбачає здатність нав'язувати свою волю іншим і мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети».

Говорячи про простір політичної влади, В.Амелін зазначає, що він характеризується трьома основними вимірами, кожний з яких пов'яза­ний з політичним суб'єктом (під яким у цьому разі мається на увазі індивід). Перший вимір утворюється за допомогою відносин політичного суб'єкта і тієї соціальної спільноти, інтереси якої він представляє — «вісь представництва». Другий становить собою різноманітні відносини полі­тичного суб'єкта і соціальних інститутів суспільства, «панівної еліти» (Р.Міллс) —' «інституціональна вісь». Третій — «технології» вирішення суспільних проблем політичним суб'єктом — «вісь політичної діяль­ності». Дсі ці відносини сприяють посиленню суб'єктності «агентів» і «діячів» політики, незалежно від того, чи є ними особистість, чи спіль­нота. Завдяки своїм представникам соціальна спільнота усвідомлює себе як самостійно діючий суб'єкт, від рішень і дій якого залежить життя суспільства в цілому. Так було з українською нацією, яка силами її найкращих представників виробила національну ідею, вершиною якоТ-стала вимога створення незалежної самостійної держави. Саме з часу вироблення національної ідеї і висунення політичних вимог українська нація може вважатися реально діючим суб'єктом історії.

Політика тісно пов'язана з такими сферами життя суспільства, як культура і економіка. Тому варто зупинитися докладніше на деяких аспектах цього взаємозв'язку. Аналізуючи роль традицій культури в соціологічному аналізі політичних відносин, Є.Вятр вирізняє такі принципові положення: • політика є частиною культури, оскільки в політичній діяльності

проявляються певні цінності і певні усталені зразки поведінки; ми

Взаємозв'язок політики й економіки

зможемо зрозуміти інтереси й сили, що існують нині, лише врахо­вуючи модифікуючий вплив минулого;

• влада як центральне явище світу політики може одночасно розгля­датись і як частина світу культури] погляд на політику крізь призму рультури дозволяє краще зрозуміти, яка влада, якою мірою, коли і для кого є цінністю, а також яким є співвідношення між різними цін­ностями, наприклад, владою і престижем, владою і релігійними цінностями, владою і мораллю;

• відмінність культур народів світу дає можливість зрозуміти, чому в ньому існують різні політичні системи; чому деякі політичні системи, які ефективно діють в одній країні, не спрацьовують в іншій; чому одні й ті самі політичні дії мають успіх в одних країнах і зазнають поразки в інших. У цьому плані варто замислитися над бездумним запозиченням зарубіжних (переважно західцих) моделей і взірців розвитку для реалій України. Адже, маючи свою багатовікову специ­фіку історичного життя, наша країна здатна обрати свій самобутній шлях поступу, відповідний її внутрішнім силам і потенціям;

• зміни в політичних відносинах впливають на риси національного характеру і, навпаки, національний характер того чи того народу відчутно впливає на перебіг політичних процесів, політичну поведінку людей і політичний устрій. Поразки багатьох реформаторів стануть зрозумілими, якщо збагнути, що вони не враховували взаємозалежності рис національного характеру й особливостей ладу, який вони мали намір створити. Тому нині, коли в Україні відбу­ваються процеси державотворення та наповнюється реальним змістом поняття суверенності, слід замислитися над увідповідненням орга­нізаційних форм політичного життя з національним характером народу в його кращих рисах.

Взаємозв'язок політики й економіки також надзвичайно сильний. Але вчені по-різному трактували ці обопільні впливи. У соціологічній кон­цепції марксизму міститься висновок про вторинність політики, її залеж­ність від економіки. Виходячи з примату економічних інтересів, що визначаються відносинами власності, К.Маркс акцентував на прямій залежності політичної надбудови від економічного базису. На його думку, клас, який панує економічно, повністю тримає в руках головний політичний інститут —державу. Відповідно і зміни у політичній сфері в кінцевому підсумку визйачаються особливостями глибинних економіч­них процесів. Однак французький соціолог Р. Арон робить висновок про пріоритет політики над економікою. Як один із засновників теорії

«індустріального суспільства, він порівнює різні види індустріальних і постіндустріальних суспільств і наголошує, що їхні характерні риси залежать насамперед від політики; що для людини політика є більш значущою, оскільки дає права і можливості проявити, реалізувати себе насамперед як суб'єкт політичних відносин.

Трохи інший аспект дослідження взаємозв'язків між економікою і політикою обирає американський учений С.Ліпсет. Його дослідження дали змогу простежити співвідношення рівня економічного розвитку й демократії та стабільності суспільства. Висновок С.Ліпсета полягає в тому, що в суспільствах із найрозвиненішою порівняно з іншими економікою (головним чином у Європі й Північній Америці) зазвичай існує стабільна демократія, тоді як у країнах із менш розвиненою економікою переважають нестабільні демократії і диктаторські режими. Більшість західних дослідників погоджується з думкою про позитивний взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку і стабільністю, а також демократичними інститутами. Очевидно, це є слушним і щодо сучасної України, де економічні негаразди і кризові явища перехідного періоду тісно переплітаються з політичною напруженістю і протистоянням різних політичних сил.