В. Федоров

Тема 10. Екорозвиток та екологізація економіки План

1. Екологізація економіки: суть та головні складові.

2. Екологізація основних галузей народного господарства.

3. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів.

Література:

1. Акімова Т.А., Хаскин В.В. Экология. Уч. для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 456 с.

2. Братко З.Т., Харченко П.Ю. Homo Sapiens против Homo Technokratikus. – К.: Либідь, 1991. – 248 с.

3. Данілішин Б.М., С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко, Я.В.Коваль, О.С. Новаторов, М.М. Паламарчук. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – К.: РВПСУ, 1999. – 716с.

4. Екологія: Підручник / С.І.Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін.. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 371 с.

5. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. – К.: Вища школа, 2001. – 358с.: іл.

6. Кормилицын В.И., Цицкишвили М.С., Яламов Ю.И. Основы экологии. – М.: Интерстиль, 1997. – 368 с.

7. Кучерявий В.О., Чернявський М.В., Гаманюк Т.І. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. – Курс лекцій. – К.: НМК ВО, 1991. – 150 с.

8. Шутько А.П., Малахов Л.П., Бутченко Л.И. Природа и человек. – М.: 1994. – 230 с.

9. Яншин А.Л., Мелуа А.П. Уроки экологических просчетов. – М.: Мысль, 1991. – 430 с.

1. Екологізація економіки: суть та головні складові

Низький рівень екологічної культури населення внаслідок незадовільної екологіч­ної освіти та виховання, нераціональна структура народного господар­ства, пов’язана із застосуванням матеріало- та енергоємних технологій, низький технічний рівень технологій очищення газоповітряних викидів в атмосферу і скидів стічних вод у водойми та перероблення відходів про­мисловості й комунально-побутового господарства, а також загальна кри­за економіки країни призводять до зниження продуктивності господар­ства, погіршення стану здоров’я людей і навіть до зменшення чисельності населення внаслідок переважання смертності над народжуваністю дітей. Це відбувається на фоні руйнування фізичного капіталу (заводів, фабрик, аграрних господарств тощо) і нераціонального використання природних ресурсів. При цьому значно погіршується стан довкілля і створюється за­гроза завдання непоправної шкоди біологічному й ландшафтному різно­маніттю – лісовим, гірським і морським екосистемам, водоймам, лукам, землям тощо.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 р. Верховна Рада Укра­їни прийняла постанову «Про основні напрями державної політики в галу­зі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», яка розглядається як Дер­жавна програма охорони довкілля в Україні. В цій програмі сформульо­вані основні пріоритети та завдання охорони навколишнього природно­го середовища і раціонального використання природних ресурсів.

До основних пріоритетів охорони довкілля і раціонального природо­користування належать:

• формування збалансованої системи природокористування й адекват­на структурна перебудова виробничого потенціалу економіки;

• екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

• поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню р. Дніпро та інших річок, Чорного й Азовського морів;

• будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комуналь­них очисних каналізаційних споруд;

• забезпечення населення якісною питною водою;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського та інших регіонів;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного за­хисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

• збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, заповідна справа.

Для здійснення Державної програми передбачається вирішення таких завдань:

• створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування;

• реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням частки енерго- і матеріалоємних виробництв;

• запровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування;

• створення ефективної системи правового та організаційного забез­печення в сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ре­сурсів;

• створення державної системи моніторингу навколишнього природно­го середовища;

• захист повітряного басейну від забруднення, особливо у великих міс­тах і промислових центрах;

• здійснення управління водними ресурсами на основі басейнового прин­ципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок;

• запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод, зменшен­ня та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, за­хист підземних вод від забруднення;

• захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження та нераціонального використання;

• збереження й розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

• підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

• знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових від­ходів;

• зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

• забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-про­мислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного кон­тролю за діяльністю збройних сил;

• створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у разі надзвичайних ситуацій природного й природно-технічного походження.

Практичне здійснення державної політики у сфері охорони навколиш­нього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки реалізується шляхом розроблення та виконання окре­мих міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих про­грам. Ці програми спрямовуються на втілення в життя визначених вище пріоритетів.

Екологічна криза в країні може бути подолана за умови екологічної конверсії антропогенної діяльності, спрямованої на виконання Держав­ної програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Це означає, що всі види антропогенної діяльності потрібно екологізувати. Під екологізацією розуміють поширен­ня екологічних принципів та підходів на всі сфери життєдіяльності люд­ського суспільства: культуру, науку, виробництво та соціальні явища.

Першочерговим завданням є запровадження загальної екологічної освіти та виховання з метою формування екологічно свідомого ставлення до нав­колишньої природи, встановлення гармонійних зв’язків між нею та антро­погенною діяльністю. З цією метою слід переглянути традиційно усталені пріоритети, які були спрямовані тільки на максимізацію задоволення люд­ських потреб. У відносинах між природою та потребами людського суспіль­ства потрібно визначити науково обґрунтований оптимум, коли якість життя людини, що визначається сукупністю екологічних, матеріальних, духовних та соціальних запитів, забезпечуватиметься з урахуванням мож­ливостей природного розвитку як окремих екосистем, так і біосфери загалом, не порушуючи встановленої в природі динамічної рівноваги.

Екологізація матеріального виробництва, виходячи з поглядів М. Пура (Рооге, 1982) має здійснюватись при виконанні трьох умов у природо­користуванні:

• максимальна ефективність користування природними ресурсами;

• відтворення природних ресурсів та захист їх від виснаження;

• найдоцільніші способи використання природних ресурсів.

До цих трьох основних принципів варто додати четвертий:

• мінімізація розсіюваних відходів, які забруднюють навколишнє при­родне середовище.

Як бачимо, в основі екологізації виробництва лежить раціональне природокористування. Екологізацію виробництва чи іншого об’єкта госпо­дарювання належить здійснювати із запровадженням екологічно безпеч­них, так званих «зелених» технологій – маловідходних, тобто таких, які для даного етапу розвитку науки й техніки характеризу­ються максимальним виходом продукту при мінімальних витратах сиро­вини, енергії та інших матеріалів і мінімальному утворенні розсіюваних відходів, що забруднюють навколишнє природне середовище. Здійснити екологізацію виробництва можливо тільки на основі ґрунтовних знань сучасних досягнень екології та інших фундаментальних наук, техніки й технології конкретного виробництва.

Щоб екологізувати виробництво або той чи інший об’єкт господарської діяльності, потрібно провести екологічний аудит з метою встановлення справжньої екологічної ситуації на об’єкті. При цьому слід скласти матеріальний і енергетичний баланси виробництва. Тільки на їх основі можна встановити фактичні обсяги витрат сировинно-енергетичних ресурсів та утворюваних відходів. Після цього їх належить порівняти з тими, що мають місце при застосуванні кращих альтернативних технологій і характеризуються вищими техніко-економо-екологічними показниками. В результаті такого аналізу розробляють еколого-економічне обґрунтування реконструкції або будівництва нового виробництва та план захо­де щодо екологізації аналізованого діючого виробництва. У цьому плані мають бути відображені перелік планованих заходів удосконалення технологічного процесу виробництва, термін їх виконання, матеріальні витрати (вартість робіт) та виконавці. На основі впроваджених «зелених» технологій виробляють екологічно безпечну продукцію.

З метою подолання екологічної кризи в країні потрібно здійснити екологізацію виробництва. Екологізація виробництва – це поступове розши­рення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступо­ве проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна мо­дернізація виробництва.

Екологізація виробництва може здійснюватися різними шляхами: впро­вадженням раціонального природокористування (заощадження природ­них ресурсів, економія витрат сировини, палива та енергії тощо) та про­никненням екологічних нововведень у промисловість (виробництво про­дукції тривалого і багаторазового використання, споживання відновних природних ресурсів взамін невідновних, комплексне перероблення сиро­вини та утилізація відходів виробництва і споживання, мінімізація розсі­юваних і невідновних відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо).

Одним із основних шляхів екологізації промисловості є вдосконален­ня і модернізація технології виробництва, в тому числі уловлювання ви­кидів, комплексне перероблення стічних вод і відходів та використання продуктів перероблення як вторинної сировини, тобто перетворення за­бруднювальних речовин на корисні продукти. Другий напрям екологіза­ції виробництва полягає в очищенні викидів і стоків від забруднення і третій – це виробництво обладнання та устаткування для здійснення еко­логічно безпечних («зелених») технологій. Очікують, що останній напрям, пов’язаний з виробництвом устаткування для «зелених» технологій, на­буватиме дедалі більших масштабів у промисловості розвинених країн.

Модернізацію виробництва потрібно здійснювати на основі систем­но-екологічного механізму. Під останнім розуміють процес, що відбува­ється між вихідним і завершальним еколого-економічними станами вироб­ничої системи, з урахуванням поставлених цілей екологічної модернізації виробництва. Отже, в результаті екологізації виробництва отримують модернізовану модель з поліпшеними еколого-економічними характеристиками, яка може бути одержана лише завдяки застосуванню системного підходу та екологічного менеджменту.