2.1.2. Абіотичні та біотичні фактори.

Саме вони визначають можливість існування всіх груп організмів у тому чи іншому середовищі, впливаючи на географічне поширення рослин, тварин та мікроорганізмів. Вони важливі для розмноження істот та мають велике значення для загального рівня життєдіяльності організмів. В екосистемах ці фактори виступають як ланка, що зв’язує різні групи організмів і тим забезпечує структурно-функціональну цілісність екосистем.

За своїм значенням абіотичні фактори поділяються в екосистемах на дві групи:

• ресурси (фактори, що використовуються живими організмами та розподіляються між ними), наприклад, вода, поживні речовини;

• умови існування (неподільні абіотичні фактори, що не витрачаються в процесі життєдіяльності і в однаковій мірі впливають на всі живі організми в даній екосистемі, наприклад, температура, рН ґрунту).

Основні закономірності дії абіотичних факторів на живу матерію:

Правило К.Фрідріха (1927 р.) – закон голоцену: жива речовина реалізує свої функції тільки в єдності з факторами середовища існування.

Закон толерантності: усі види живих організмів пристосовані до життя лише в межах певної амплітуди ресурсів та умов існування.

Закон мінімуму Лібіха: фактор, що лімітував життєдіяльність, діє пусковим механізмом для сполоху життя.

Аналізуючи абіотичні фактори, їх підрозділяють на три групи:

• кліматичні – температура, режим освітленості, повітря тощо;

• едафічні – ресурси та умови, пов’язані з ґрунтом: тип ґрунту, фізико-хімічні

особливості, склад ґрунтового розчину тощо;

• фактори, що діють у товщі води та мають значення для водних екосистем.

За В.Р.Вільямсом (1939 р.), для живих організмів однаково важливі чотири фактори – світло, тепло, вода, їжа.

За К.А.Куркіним (1972 р.), можна виділити такі групи факторів:

• не змінні – стабільно діють у даній екосистемі та протягом тривалого часу не змінюють свого значення;

• змінні (осциляторно-імпульсні) – з багаторазовими коливаннями значення даного фактору протягом одного вегетаційного сезону;

• флуктуаційні – коливаються упродовж років;

• багаторічно-циклічні з періодичністю дії, що складає цикли тривалістю десятки та сотні років.

Доцільний підхід щодо класифікації середовища був запропонований М.Бігоном (1985 р.), який зауважив, що для живих організмів важливі два параметри – ті, що сприяють накопиченню біомаси та ті, що сприяють розмноженню. Виходячи з цього, усі середовища життя можна розділити на чотири головні категорії:

• сприятливі для накопичення біомаси та розмноження;

• сприятливі для накопичення біомаси та несприятливі для розмноження;

• сприятливі для розмноження та несприятливі для накопичення біомаси;

• однаково несприятливі як для розмноження, так і для накопичення біомаси.

З погляду життєдіяльності організмів найбільш важливим є доступність території, температурний режим, сонячна радіація, забезпеченість вологою та газовий склад атмосфери.

Відомо, що будь-яке середовище містить певну кількість як абіотичних, так і біотичних компонентів. Як говорилося раніше, біотичні фактори – це форми взаємодії типу «хазяїн – паразит». Жити та формувати біопродукцію кожній живій істоті доводиться в умовах того чи іншого біоценозу в тісній взаємодії з іншими організмами.

Кожний живий організм не тільки відчуває певний вплив на себе з боку своїх співмешканців у ценозі, але й сам впливає на них. Такі впливі можуть бути позитивними, нейтральними та негативними. Це відповідно веде до виникнення між організмами ряду специфічних форм взаємодії.

Основні з них такі:

Нейтралізм – при сумісному проживанні організми не чинять один на одного ні позитивного, ні негативного впливу.

Конкуренція – два види організмів або особин одного виду використовують один і той же подільний ресурс або намагаються витіснити один одного.

Паразитизм та хижацтво – один з видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс.

Мутуалізм або співробітництво – при сумісному проживанні організми сприяють розвитку один одному.

Аменсалізм – взаємозв’язок між організмами носить односторонній характер: для одного партнера він сприятливий, а для іншого байдужий.

Одним із дуже поширених механізмів ценотичного контролю продуктивності є конкуренція. Форми конкурентних взаємозв’язків надзвичайно різноманітні. Види рослин та тварин конкурують за їжу, за оптимальні умови існування, за простір, за світло, за воду, мінеральні речовини тощо.