Словник основних екологічних термінів та понять

Абіотичні екологічні фактори – це фактори неживої природи: хімічні та фізичні – хімічний склад повітря, води, ґрунтів; температура; світло; радіація; тиск, сонячна енергія, вологість, течії, пожежі, фізичні поля тощо.

Абсорбція – це явище, що полягає у поглинанні газів певними рідинами (абсорбентами), які розчиняють або зв’язують гази, що пропускають через них.

Агроценози – це молоді біоценози, що формуються результаті господарської діяльності, для яких характерним є видова бідність і одноманітність, і, які підтримуються людиною завдяки розробленій нею системі агротехнічних та агрохімічних заходів.

Адсорбція – це явище, що полягає у поглинанні газів поверхнею твердих тіл (адсорбентів).

Активна (позитивна) відповідальність – це такий вид відповідальності, при якій виконання вимог щодо охорони природи здійснюється шляхом запровадження безвідходних і маловідходних технологій, виділення значних коштів на будівництво очисних споруд, різних установок і пристроїв, що зменшують забруднення НПС, і захищають здоров’я людей.

Аменсалізм – це така форма взаємодії між живими організмами, коли взаємозв’язок між організмами носить односторонній характер: для одного партнера він сприятливий, а для іншого байдужий.

Антропогенні екологічні фактори – це форми діяльності людини.

Атмосфера – це газоподібна оболонка Землі.

Аутекологія – це розділ екології, що вивчає фактори середовища та їх вплив на живі організми.

Біогенні речовини – це органічні та органомінеральні продукти, створені живими організмами.

Біоекологія – це розділ екології, що вивчає середовище життя живих організмів, тобто відносини живих організмів між собою та з навколишнім середовищем.

Біокосні речовини – це продукти розкладу та переробки гірських та осадових порід живими організмами.

Біомаса – це загальна маса особин одного виду, груп видів чи спільноти в цілому (рослини, тварини, мікроорганізми), що припадає на одиницю поверхні (об’єму), місця проживання (в сирому чи сухому вигляді).

Біопродуктивність – це швидкість продукування біомаси на даній площі за одиницю часу.

Біосфера – це зовнішня оболонка (сфера) земної кулі, що зайнята живими речовинами, які діють як геологічна сила, що формує вигляд Землі.

Біосферний моніторинг – це система досліджень, що дає можливість визначити глобально-фонові зміни у природі (радіацію, озон, тепло, вуглекислий газ СО₂, циркуляцію газів між океанами, запиленість, міграцію тварин, погодно-кліматичні зміни на планеті).

Біотичні екологічні фактори – це форми взаємодії між організмами типу «хазяїн-паразит».

Біотоп – це однорідний за абіотичними факторами середовища простір, зайнятий біоценозом; тобто, біотоп – місце життя виду організмів.

Біоценоз – це спільнота організмів, що мешкають у межах одного біотопу.

Великий (геологічний) кругообіг – це кругообіг речовин у межах планети, між океанами і континентами.

Вертикальна просторова структура (ярусність) – це явище вертикального розшарування екосистеми на структурні частини (яруси).

Види-домінанти – це види, що переважають у рослинних асоціаціях (за своєю біомасою). Становлять 4/5 від загальної біомаси.

Види-едифікатори– це види, що мають велике значення у створенні біосередовища екосистеми, у формуванні структури біоценозу. Становлять 1/5 від загальної біомаси.

Вичерпні природні ресурси – ті, які при експлуатації можуть бути повністю вичерпані.

Відвернені збитки – це збитки, яких вдалось запобігти внаслідок проведення природоохоронних заходів.

Відновні природні ресурси – ті, що здатні до самовідновлення за період господарської діяльності людини.

Відносно-відновні природні ресурси – ті, що відновлюються за достатньо великий проміжок часу.

Геоекологія – це розділ екології, що вивчає взаємовідносини організмів та середовища з точки зору їх географічної приналежності

Гідросфера – це водна оболонка Землі, яка включає Світовий океан, води суші (ріки, озера, болота, льодовики) та підземні води між атмосферою і земною корою, сукупність вод Землі: океани, моря, континентальні водойми (озера, річки) та льодові покриви.

Горизонтальна просторова структура екосистем (мозаїчність) – це нерівномірність у розподілі живих істот по біотипу (переважно залежить від ґрунтово-кліматичних умов).

Гранично допустимі викиди (ГДВ) – це така кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітрі за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК.

Гранично-допустима концентрація (ГДК) полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) – це сумарні обсяги забруднень, що може витримати екосистема без порушення стану природної динамічної рівноваги.

Гранично-допустимі скиди (ГДС) – це така маса речовин у стічних водах, що є максимально допустимою до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті (контрольному створі).

Ґрунт – це родючий шар земної кори, що виник внаслідок впливу атмосфери на живі організми та літосферу.

Еврибіонти – це живі організми, що мають велике пристосування до змін умов довкілля.

Екоклімакс – це стан стійкої рівноваги між живими угрупованнями і середовищем системи; кінцевий результат сукцесій.

Екологізація – це поширен­ня екологічних принципів та підходів на всі сфери життєдіяльності люд­ського суспільства: культуру, науку, виробництво та соціальні явища.

Екологізація виробництва – це поступове розши­рення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступо­ве проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна мо­дернізація виробництва.

Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження як його погіршення, так і виникнення небезпеки для здоров’я громадян.

Екологічна валентність – це здатність організму пристосовуватися до змін умов середовища.

Екологічна експертиза в Україні – це вид науково-практичної діяльності спеціально-уповноважених на це державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати, або впливає на стан довкілля та здоров’я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна катастрофа – це істот­не порушення екологічної рівноваги в природі, руйнування стійкого видового складу живих організмів, повне знищення або суттєве змен­шення їх чисельності, порушення циклів сезонних змін біологічного колообігу речовин та біологічних процесів.

Екологічна сукцесія – це зміна угруповань організмів і біотопу під впливом взаємодії організмів між собою та неживою природою.

Еко­логічний аудит – це інструмент управління, який системно охоплює всі питання екологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення систе­ми регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості.

Екологічний інжиніринг – це еколого-інженерна діяльність, що має на меті техніко-еколого-економічне обґрунтування комплексу заходів та їх виконання, які спрямовані на «зелену» модернізацію виробництва.

Екологічний марке­тинг – це управлінська функціональна діяльність у складі загальної сис­теми менеджменту підприємства, спрямована на визначення, прогнозу­вання та задоволення споживчих потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впли­вати на стан здоров’я суспільства.

Екологічний менеджмент – це система державного управління в галузі охорони довкілля, основною метою якої є реалізація законо­давства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпе­чення проведення ефективних заходів щодо охорони навколишнього при­родного середовища і раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості державних і громадських органів у галузі охо­рони довкілля.

Екологічний моніторинг – це система режимних довгострокових безперервних спостережень за станом довкілля з метою використання, одержаної геоекологічної та біоекологічної інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень і складанням прогнозів динаміки екологічних ситуації в різних регіонах планети.

Екологічний паспорт – це один з видів основної проектно-технологічної документації, в якому відображається вся природоохоронна діяльність підприємства.

Екологічними називаються піраміди, що відображають трофічні взаємовідносини (бувають піраміди – чисел, енергії, живлення).

Екологічні фактори – це всі складові природного середовища, які впливають на розвиток та існування організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування.

Екологічною називається технологія покликана на основі вивчення взаємодії суспільного виробництва з навколишнім середовищем розробляти екологічно безпечні прийоми та засоби інженерно-господарської діяльності людей.

Екологія Космосу – це розділ екології, що вивчає екологічний стан планет Сонячної системи та космічного обладнання.

Еколого-економічний принцип природокористування: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої вигоди при якнайменших впливах на природне середовище.

Еколого-правова відповідальність – це юридична відповідальність за екологічне правопорушення, тобто виконання затверджених законом про охорону природи обов’язків.

Економіка природокористування – це спільний підрозділ економіки та екології, що вивчає виробничі відносини людей у процесі взаємодії суспільства і природи і займається економічними аспектами гармонізації цієї взаємодії.

Економічний принцип природокористування: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої вигоди при якнайменших затратах.

Економічні збитки – це виражені у вартісній формі фактичні та можливі збитки, котрі завдаються об’єктам господарювання забрудненням НПС, або додаткові видатки на компенсацію цих збитків.

Екосистема – це єдиний природний комплекс, створений за довгий період живими організмами та середовищем, в якому вони співіснують, і де всі компоненти тісно пов’язані обміном речовин і енергії.

Екоцид – це масове знищення рослинного і тварин­ного світу, отруєння повітря, води, ґрунтів а також інші дії, здатні спричи­нити екологічну катастрофу .

Зоогенні речовини – це речовини, що складаються із залишків тваринних організмів (крейда, вапняк та інші осадові породи).

Зооценоз – це сукупність усіх видів тварин.

Конкуренція – це така форма взаємодії між живими організмами, коли два види організмів або особини одного виду використовують один і той же подільний ресурс або намагаються витіснити один одного.

Консументи (або гетеротрофи) – організми, що одержують енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами.

Консументи 1-го порядку – споживачі, що існують безпосередньо за рахунок продуцентів.

Консументи 2-го порядку – споживачі, що живляться консументами 1-го порядку.

Консументи 3-го порядку – організми, що живуть за рахунок консументів 2-го порядку – хижаки.

Косна (нежива) речовина – це гірські породи магматичного, неорганічного походження, що створюють земну кору, і вода.

Кругообіг речовин – це багаторазова участь речовин у природних процесах, що споконвічно відбуваються в геосферах.

Ланцюг живлення (трофічний ланцюг) – це взаємовідносини між організмами під час переносу енергії їжі від джерела (зеленої рослини) через ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні.

Літосфера – це зовнішня тверда оболонка земної кулі, що складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід.

Майнова відповідальність – це такий вид відповідальності, що передбачає покладання обов’язків на підприємства, організації, установи та громадян відшкодувати збитки, заподіяні природі або екологічним правам людини, а також шкоду, завдану в результаті протиправної поведінки.

Малий (біологічний, біотичний) кругообіг – кругообіг речовин в межах малих екосистем.

Меліорація – це сукупність організаційно-господарських, технічних та біологічних заходів, спрямованих на тривале й докорінне поліпшення природних властивостей земель з метою отримання стійких врожаїв всіх сільськогосподарських та лісових культур.

Мікоценоз – це сукупність усіх видів грибів.

Мікробоценоз – це сукупність усіх видів бактерій.

Можливі збитки – це збитки, які могли б бути завдані об’єктам господарювання через відсутність природоохоронних заходів.

Моніторинг – це глобальна система нагляду і контролю за станом навколишнього середовища.

Монофаги – це організми, що живляться одним видом їжі.

Мутуалізм (співробітництво) – така форма взаємодії між живими організмами, коли при сумісному проживанні організми сприяють розвитку один одному.

Невичерпні природні ресурси – ті, нестача яких не відбувається тепер і не передбачається у майбутньому (наприклад, енергія морських хвиль, вітру, сонячної радіації, морських припливів і відпливів тощо).

Невідновні природні ресурси – ті, що не відновлюються в процесі використання людиною.

Нейтралізм – така форма взаємодії між живими організмами, коли при сумісному проживанні організми не чинять один на одного ні позитивного, ні негативного впливу.

Опосередковані збитки – це збитки, що виникають внаслідок негативного впливу на продуктивні сили суспільства і на людину зокрема.

Паразитизм (хижацтво) – це така форма взаємодії між живими організмами, коли один з видів використовує організми іншого виду як трофічний ресурс.

Пасивна форма юридичної відповідальності – це такий вид відповідальності, при якій організації утримуються від виконання певних дій, які можуть призвести до екологічної шкоди, погіршення здоров’я людей тощо.

Поліфаги – це істоти, що живляться різними організмами.

Популяція – це реальна біологічна одиниця, у формі якої існують види рослин, мікроорганізмів та тварин.

Потенційні природні ресурси – ті, що поки ще не можуть бути використані людиною в народному господарстві.

Природне середовище – це все живе і неживе, що оточує організми і з чим вони взаємодіють.

Природні ресурси – це об’єкти, умови, процеси природи, які використовуються або можуть бути використані в суспільному виробництві як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних, наукових і культурних потреб людини тощо.

Природно-господарські системи – це територіальні системи, що охоплюють різні господарські об’єкти (промислові, енергетичні, транспортні, комунальні сільськогосподарські тощо) та певну частину навколишнього природного середовища, на яку вони безпосередньо впливають.

Продуценти (або автотрофи) – це організми, що створюють органічну речовину за рахунок утилізації сонячної енергії, води, вуглекислого газу, мінеральних солей.

Прямі збитки – це збитки, що виникають внаслідок безпосереднього знищення матеріальних цінностей, погіршення умов господарювання або впливу на здоров’я людини.

Раціональне природокористування – це збалансована взаємодія суспільства і природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольняти їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування.

Реальні природні ресурси – ті, що використовуються у виробництві з урахуванням сучасного рівня розвитку продуктивних сил.

Редуценти (або сапрофаги) – це мікроорганізми, що розкладають мертві залишки продуцентів і консументів до води, вуглекислого газу і мінеральних солей.

Ризик – це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливого їх числа за конкретний період часу.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ) – це ділянки землі навколо підприємств, що створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей.

Санітарно-токсичний моніторинг – це система досліджень, що забезпечує нагляд за ступенем забрудненості природних ресурсів шкідливими речовинами і впливом їх на організм людини, фітоценоз і зооценоз.

Соціоекологічний принцип природокористування: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому збереженні динамічної рівноваги геоекосистем, що досягається неперевищенням антропогенними навантаженнями гранично допустимих меж.

Соціоекологія – це розділ екології, що вивчає відношення суспільства і навколишнього природного середовища.

Сталий розвиток – це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей всіх поколінь.

Стенобіонти – живі організми, що мають мале пристосування до змін умов середовища.

Техноекологія – це розділ екології, що вивчає взаємодію природних і техногенних процесів.

Тимчасово погоджені викиди або скиди (ТПВ/ТПС)– це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк – до досягнення гранично допустимих викидів або скидів.

Фактичні (розрахункові) збитки – це фактичні втрати, збитки, котрі завдаються об’єктам господарювання внаслідок забруднення навколишнього середовища;

Фітогенні речовини – це речовини, що складаються з рослинних залишків (кам’яне вугілля, бітум, горючі гази, нафта, торф, ґрунтовий гумус).

Фітоценоз – це сукупність популяцій усіх видів рослин.

Хімічне перетворення газів – це спалювання або каталітичне перетворення газів, внаслідок чого шкідливі газоподібні речовини трансформуються у нешкідливі, які викидаються в атмосферу або використовуються у виробництві.