Види зобов’язань:

1. Залежно від підстав виникнення зобов’язання:

• Договірні (виникають внаслідок договору);

• Недоговірні (позадоговірні) виникають внаслідок одностороннього правочину, або заподіяння шкоди, або внаслідок рятування майна.

2. Залежно від мети (спрямованості):

• Регулятивні (змістом є правомірна поведінка, вони можуть регулювати поведінку учасників договору);

• Охоронні (виникають внаслідок заподіяння шкоди, або внаслідок безпідставного збагачення, їх метою є захист порушеного інтересу сторін права)

3. За співвідношенням прав і обов’язків:

• Односторонні (коли одна сторона має лише права, а інша має лише обов’язки);

• Взаємні (зустічні) коли кожна сторона зобов’язання має як комплекс прав так і комплекс обов’язків.

4. Залежно від хар-ру правового зв’язку між учасниками зобов’язання:

• Якщо сторони мають лише по одному праву і одному обов’язку, то зобов’язання вважається простим.

• Якщо прав і обов’язків у сторін зобов’язання кілька, воно є складним.

5. Залежно від значення зобов’язань:

• Головні (основні) зобов’язання, можуть існувати самостійно (наприклад купівля-продаж)

• Додаткові (виникають лише за наявності основного зобов’язання), наприклад, порука.

6. Залежно від пов’язаності зобов’язань з особистістю іх учасників:

• Зобов’язання особливого хар-ру ( неприпустима заміна однієї із сторін, і вони припиняються у разі смерті фіз.особи або ліквідації юр.особи, що є їхнім учасником)

• Неперсоніфіковані зобов’язання не пов’язані з особистістю боржника або кредитора (в них можлива передача прав і обов’язків у порядку правонаступництва, зміна осіб у зобов’язанні)

7. З точки зору визначеності змісту:

• Зобов’язання з визначеним обсягом вимог (точно відомо, виконання яких обов’язків і в якому обсязі може зажадати кредитор від боржника)

• Зобов’язання з невизначеним обсягом вимог (обсяг прав і обов’язків встановлюється лише в загальному вигляді.

8. З точки зору визначеності предмета виконання:

• Зобов’язання з конкретним предметом виконання мають місце тоді, коли предметом зобов’язання є цілком конкретна поведінка учасників.

• Альтернативні зобов’язання означають, що боржник має здійснити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором.

Факультативні зобов’язання мають місце у випадках, коли боржник зобов’язаний здійснити на користь кредитора конкретну дію, а якщо це неможливо – має право змінити її виконання іншою дією, що заздалегідь обумовлено угодою сторін.

57. Зобов'язання – таке правовідношення, згіно з яким сторона-боржник повинна вчинити на користь сторони-кредитора певну дію або утриматися від деякої дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

56. Під дійсністю правочину слід розуміти його можливість породжувати, змінювати або припиняти для його сторін цив.права та обов’язки. Для того, щоб правочин був дійсним і породжував ті правові наслідки, яких прагнули досягнути його сторони, необхідна наявність ряду умов.

Під умовами дійсності правочину розуміють такі вимоги закону щодо змісту, дієздатності, спрямованості волі та відповідності її волевиявленню, а також форми вираження, яким повинен відповідати вчинений правочин.

Правочин для визнання його дійсним має відповідати таким умовам:

Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цив.законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цив.дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Порушення хоча б однієї умови дійсності правочину має наслідком його абсолютну недійсність (нікчемність) або можливість визнання його недійсним судом за позовом заінтересованої особи (оспорюваність).

60. Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник зобов’язаний передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Формами неустойки є штраф і пеня. Штраф – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пеня – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі, а кредитора, отримавши неустойку, не позбавляється права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань.

61. Порука – це односторонній, консенсуальний договір, за яким третя особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання або неналежне виконання боржником його зобов’язання перед кредитором. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором іншої особи за належне виконання нею свого обов’язку. До поручителя, який виконав зобов’язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Боржник, який виконав забезпечене порукою зобов’язання, має негайно повідомити про це поручителя.

Гарантія являє собою зобов’язання, за яким одна організація (гарант) зобов’язується нести майнову відповідальність перед кредитором за належне виконання зобов’язання боржником. При гарантії беруть участь 3 особи: кредитор, боржник і гарант. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку на який вона видана. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант має право відмовити кредиторові у задоволенні його вимоги, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії. Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

62. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання.

Коли зобов'язання виникають щодо погашення заборгованості між організаціями, способом забезпечення виконання зобов'язання може виступати гарантія, що видається іншими організаціями стосовно його виконання.

Під заставою розуміється як безпосередня передача, так і інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна, переважно перед іншими кредиторами. Предметом застави може бути будь-яке майно, відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Існують 2 види застав: іпотека – застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця; заклад – застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя (3 особи).

63. За невиконання або неналежне виконання зобов'язання відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства настає цивільно-правова відповідальність, лише при наявності певних умов:

1. вини;

2. протиправності дії (бездіяльності);

3. наявності шкоди (майнової, моральної);

4. причинного зв'язку між протиправною дією і шкодою.

Різновидами цивільно-правової відповідальності є:

1. договірна та позадоговірна. Договірна відповідальність настає в разі порушення договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю чи майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було;

2. часткова та солідарна. За часткової відповідальності кожна із зобов'язальних осіб несе відповідальність тільки у своїй частці. За солідарної відповідальності кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них;

3. основна та субсидіарна (додаткова). Субсидіарна відповідальність має місце за наявністю крім основного боржника ще й додаткового. У разі неможливості відшкодування збитків основним боржником до відповідальності притягається додатковий.

64. Джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Частиною національного сімейного законодавства є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Основним нормативно-правовим актом у цій галузі є Сімейний кодекс України (далі СК України), який був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 1 січня 2004 року. Сімейний кодекс надзвичайно важливий законодавчий акт. У суспільстві немає людини, якої б не торкнулися його норми. Сімейний кодекс - це той закон, який надійно захищає новонароджене дитя, забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, на сім'ю, на материнство та батьківство, на особисте виховання своїх дітей, на спільне проживання з ними, а також сприяє виконанню сім'єю різноманітних соціальних функцій.

СК України складається з 7 розділів, 292 статей і має таку структуру:

шлюб та сім'ю 1969 року й інших законів, які суперечать СК України.

СК України не має зворотньої сили. Це означає, що він не може поширюватися на відносини, які виникли до моменту, коли він набрав чинності.

65. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто до будь-якого органу державної реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором(в межах України).

Умови вступу до шлюбу

Для укладення шлюбу законодавством встановлені певні умови:

1. Взаємна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне воле­виявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства фізичного або психологічного, погрози з боку батьків, родичів та інших осіб.

2. Другою умовою вступу до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок.

В окремих виняткових випадках (вже склалися шлюбні відносини, настала вагітність, народилася дитина) державні органи дозволяють знижувати шлюбний вік на прохання самих неповнолітніх чи одного з них.

Також особи, які вступають до шлюбу, повинні набути інтелектуальної зрілості.

Згідно з цивільним кодексом України особи, які вступили до шлюбу до досягнення пов­ноліття, набувають права і обов'язки в повному обсязі з часу вступу до шлюбу.

66. Позасудовий порядок розірвання шлюбу можливий лише у випадку, коли подружжя не має спільних дітей, та за умови, що жоден з подружжя не заперечує проти його розірвання. З метою розірвання шлюбу подружжя звертається зі спільною заявою до органу реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) за місцем проживання подружжя або одного з них за вибором заявника. Державний орган РАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо її не було відкликано. При цьому наявність між подружжям майнового спору не є перешкодою до розірвання шлюбу.

Крім того, в органах РАЦС здійснюється розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя, якщо другий визнаний безвісно відсутнім, недієздатним або засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

Майнові та інші спори між подружжям, що виникли з шлюбу та залишились невирішеними на момент його розірвання, можуть бути розглянуті судами загальної юрисдикції у порядку позовного провадження за позовною заявою, поданою одним з подружжя.

67. Шлюб може бути розірваний лише у судовому порядку у випадку, коли подружжя має неповнолітніх дітей, або один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, що має дітей.. Разом зі спільною заявою в порядку окремого провадження подружжя подає до суду письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений будь-ким з подружжя у випадках: вагітності дружини; протягом одного року після народження дитини.

Позов за наявності вищевказаних обставин може бути подано у разі, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

Крім того, позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини може бути подано, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою у встановленому порядку шляхом подання заяви про визнання батьківства. Також чоловік або дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

68.Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

69. Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подруж­жя домовилося щодо визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток. Відповідно до ч. 2 ст. 69 СК договір про поділ жи­лого будинку, квартири, іншого нерухомого майна має бути нота­ріально посвідчений. ЦК України передбачає також державну реєстрацію прав на нерухомість та правочинів із нерухомістю (ст.182 ЦК), які поширюються також на правочини за участю под­ружжя. Стосовно форми договору про поділ майна подружжя, об’єктом якого є рухомі речі, в сімейному законодавстві немає спеціальних вимог. Умови поділу майна подружжя можуть бути передбачені в спеціальному договорі про поділ майна або визначатися у шлюб­ному договорі подружжя. Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добро­вільний порядок поділу майна змінюється на судовий. При поділі майна суду в першу чергу необхідно визначити його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна под­ружжя мають враховуватися три категорії об’єктів: а) речі, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності; б) кредиторські вимоги подружжя (право вимоги за договором позики, купівлі-продажу тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо); в) боргові зобов’язання подружжя (зо­бов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’яза­не повернути борг, повернути або передати річ тощо). Поділ май­на здійснюється з урахуванням вартості речей, які належать подружжю на праві спільної власності, а також розміру їх кре­диторських вимог та боргових зобов’язань. законодавство встановлює два винятки із загаль­ного правила щодо рівності часток подружжя в праві на майно. Відповідно до цього суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя. По-перше, суд може відступити від засади рівності часток і зменшити частку одного з подружжя за обста­вин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошко­див спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї (ч. 2 ст. 70 СК). По-друге, суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одер­жують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духов­ного розвитку та лікування.

70. 1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

71. . Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій або натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога. При визначенні розміру аліментів суд враховує: - стан здоров'я та матеріальне становище дитини та платника аліментів; - наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення: разово, періодично або постійно. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більше, як за 3 роки. Розмір аліментів може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. Влаштування дитини до закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якщо вони витрачаються за цільовим призначенням. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання* припиняється у разі припинення навчання. Повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає. Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. Дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як 3 роки. Отже, в ході курсової роботи було розглянуто питання щодо аліментних зобов'язань батьків і дітей, досліджено законодавчу базу з цього питання, з'ясовано способи оплати та розмір і особливості нарахування аліментів на дітей.

72. Шлюбний договір - це угода, що укладена особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин.