Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Копейчиков - Правознавство, 2006.doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
12.07.2019
Размер:
5 Мб
Скачать
☆

Глава 2

Основи теорії держави

63

Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів з державою в цілому та між собою (наприклад, Автономна Республіка Крим, Київська область, Солом'янський район тощо).

Теорія держави і права розрізняє просту та складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава — єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користують­ся певною самостійністю. Для унітарної держави характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законо­давства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загаль­нодержавної символіки тощо.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твер­дженням деяких авторів, ще й імперія.

Федерація — суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що має в своєму складі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законо­давство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добро­вільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад, Російська Федерація, США тощо).

Конфедерація — це добровільне об'єднання самостійних дер­жав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоюван­ня одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

В умовах феодального періоду розвитку суспільства існува­ла така форма державного устрою, як унія. Це об'єднання двох і більше монархічних держав. Наприклад, Річ Посполита тощо.

Державно-правовий режим — це сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних за­сад. Розрізняють демократичний та недемократичний режими.

Основними ознаками демократичного режиму є:

а) проведення виборів державних органів у центрі та на місцях і органів місцевого самоврядування;

б) плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

в) рівноправність людей, гарантії здійснення ними їхніх прав, виконання їхніх обов'язків;

г) демократизм правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо.

Демократичні режими класифікуються на демократично-дюерадьний, демократично-радикальний, демократично-кон­сервативний тощо.

чократично-ліберальний режим характеризується лібера­лізацією усіх сфер життя суспільства. Права людини і сама лю­дина в такій державі визнаються найвищою соціальною цінніс­тю. Головним обов'язком держави, її органів і посадових осіб та органів і посадових осіб місцевого самоврядування є забезпе­чення реалізації прав і свобод людини та громадянина.

При демократично-радикальному режимі основна увага спря­мована на радикальні перетворення в країні, на здійснення ре­форм, пошук радикальних форм і методів реорганізації суспіль­ства і держави.

Демократично-консервативний режим характеризується пев­ним «застоєм», відданням переваг традиціям, небажанням здійснювати будь-які перетворення, пошуком таких засобів, спо­собів і прийомів розвитку суспільства і держави, що забезпечу­ють сталість і незмінюваність існуючого суспільного і держав­ного ладу та звичних порядків.

Отже, демократичний правовий режим — це здійснення дер­жавної влади на засадах чинного права з використанням демок­ратичних форм народного представництва, виконавчо-розпоряд­чої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авто­ритарні.

Тоталітарний режим — це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства й кожного окремого громадянина (особи) абсолют-

64