13.1. Зарубіжна культура та особливості її розвитку

У другій половині 60—80-х років продовжувала розвиватися науко­во-технічна революція, яка мала дедалі більший вплив не лише на науку, техніку, виробництво, а й на всі сторони життя, матеріальної і духовної діяльності людини. Важливою ланкою, через яку НТР впливає на всі сфери людської діяльності, виступає культура, що відбиває аксиологіч-ний аспект будь-якої людської діяльності та її результатів. НТР має культурно-цивілізаторську функцію саме тому, що наукове знання є одним із істотних компонентів духовної культури, а його матеріалізація в новій, більш удосконаленій техніці — цінність матеріальної культури.

Завдяки досягненням науково-технічної революції народжуються нові види і жанри мистецтва, нові засоби відображення й вираження, які впли­вають на характер образного сприйняття світу. Так, нові матеріали в архітектурі, монументальному живопису, нові технічні можливості в музиці, кіно істотно змінили їх характер. Внаслідок цього культурні процеси стали більш досконалими, доступними народним масам, посилилась їх гуманістична спрямованість.

Науково-технічний прогрес значно підвищує вимоги до культури виробництва, спеціальної і загальноосвітньої підготовки людей, їх куль­турно-технічного рівня. Він не тільки якісно змінює працю в галузі виробництва, а й участь особистості в управлінні суспільством, вихованні, науково-технічній творчості, художній самодіяльності.

На основі широкого використання новітніх досягнень НТР знач­ного розвитку набула наука, яка дедалі більше інтегрується з ви­робництвом, перетворюючись у безпосередньо продуктивну силу. її видатними досягненнями стали дослідження космосу, створення но­вих прогресивних технологій, синтетичних матеріалів із заздалегідь зада­ними властивостями тощо. Зарубіжні вчені чимало зробили для розвит­ку атомної електроенергетики, кібернетики, генної інженерії, таких но­вих наукових напрямів, як кваліметрія, радіоелектроніка, біохімія, матема­тична лінгвістика, космічна медицина.

Вимогам НТР підпорядковується і система освіти, з якої вихо­дять і ті, хто рухає науку, і ті, що на різних рівнях праці й управління реалізують її досягнення заради поступу цивілізації. У другій половині 60—80-х років в США, Японії та в країнах Західної Європи суттєво змінюється організація освіти в напрямі зближення її з наукою і виробництвом. Розроблено концепції безперервної освіти, що дає можливість змінювати професію і фах упродовж всього життя. Інтенсивний обмін досвідом зблизив системи вищої освіти і виробив світовий стандарт якості підготовки студентів. Сфера освіти у цих кра­їнах пріоритетна і для неї виділяються значні кошти. Так, витрати на вищу освіту в США за останні ЗО років зросли в 20 разів, тоді як в колишньому Союзі всього в 4;3 раза.

Вища школа у розвинених країнах пріоритет надає не вузькоспеці­альній, а загальнонауковій і загальногуманітарній підготовці фахівців, здат­них не тільки до виконавчих функцій, а й насамперед до організації та управління, вміння охопити весь процес виробництва, вивчити всі його аспекти. Така підготовка сприяє також вихованню індивіда як актив­ного і вольового суб'єкта, здатного до самостійних зусиль у навчанні. Вона більше відповідає майбутньому розвиткові, ніж просто підготовка висококваліфікованих фахівців. Гуманітарне орієнтована освіта навчає студентів мислити творчо, мати свою думку, а не запам'ятовувати і від­творювати інформацію. В ряді зарубіжних країн студентам не читають лекцій так, як у наших вузах; лекції проводять у формі запитань-відповідеи,

розігрування конфліктних ситуацій. Найпрестижніші університети Япо­нії — Токійський і Кіотський — відомі власне фундаментальністю й універсальністю, широкою загальноосвітньою підготовкою випускників. Саме такі університети і формують інтелектуальну еліту. Тому не випад» ково, що в наш час у Японії на одну людину, яка працює руками, припа­дає понад десять осіб розумової праці.

Науково-технічна революція створює додаткові можливості не лише для підготовки високоосвічених фахівців, а й вдосконалення самої людини. Однак у суспільстві можуть існувати чинники як об'єктивні, так і суб'єктивні, що стримують процес перетворення цієї можливості в дійсність. Для такого перетворення великого значення набувають такі чинники, як історична доля народу, панів­ний політичний режим, геополітичне становище, наявність свободи і державного суверенітету.

Згадаємо муссолїнівську Італію, гітлерівську Німеччину, колишній СРСР, деякі країни Азії й Африки, де в першій половині XX ст. виник­ли тоталітарні режими. Панування у них диктатури призвело до відчу­ження людини від власності, влади, духовно-культурних цінностей, су­проводилось трагедією зламаних доль, нездійсненних задумів, спустоше­них душ. Трагічною стала і доля культури, яка перетворилася в засіб ідеологічно-духовного маніпулювання людиною.

Намаганню тоталітарних режимів нівелювати своїх громадян, перет­ворити їх на «масу», «натовп» підпорядковується система масової про­паганди, яка спрямовується на тотальну морально-психологічну обробку всієї нації. Саме бурхливий розвиток засобів масової комунікації (га­зети, журнали, радіо, грамзапису, кіно), якому значною мірою сприяло використання новітніх досягнень науково-технічної революції, зумовив значне поширення у другій половині 60—80-х років у ряді зарубіжних країн «масової культури».

На відміну від офіційної культури, підпорядкованої державі, «масова культура» свідомо і вільно пропагує нейтральність, розважальність, на­туральне насильство, секс, вивільняючи при цьому людину від витрат розумової енергії, почуттів та волі. Важливим для неї є створення іміджу, ілюзій, вимислів, міфів, які не потребують зусиль для свого спри­йняття і компенсують їх світом вигаданих мрій і фантазій. Тому міфоло­гічними героями ряду зарубіжних детективних романів, вестерну, мюзик­лу, фільмів-жахів стали супермен, Кінг-Конг, вампір, Спай-дермен — людина-паук, Бетмен — людина-кажан та ін.

У другій половині 60—80-х років «масова культура» значно по­ширила свій вплив на всю зарубіжну культуру. І в тому, що вона відкрила широкій аудиторії доступ до культурних надбань, культивує

ний і мінливий, ліричний і жорстокий, здоровий і хворий, перебував постійному пошуку сенсу життя і вічної істини. Саме це було і є надзав-| данням сучасного театру.

Тема боротьби за утвердження миру і соціальної справедливости живить творчість і художників-реалістів. Яскраво реалістична те-чія виявилася, зокрема, в творчості французького карикатуриста і полі-тичного графіка Ж. Еффеля, американського художника Р. Кента, дат­ського політичного карикатуриста Г. Бідструпа. Серед визначних май­стрів живопису слід відзначити мексиканського художника А. Сікейро-са, який працював над розробкою нових засобів зображення і технічних методів живопису. Ці художники не були байдужими, фальшивими. Во­ни ніколи не висували перед собою концепцію, а приглядаючись до життя, намагалися зрозуміти або людей, які їх оточують, або самих себе. А згодом, під кінець життя, у них з'являлись концепції. Митець здатен самореалізуватися, коли він проник у життя, прагне зрозуміти людину і щось про неї чи для неї сказати.

У другій половині 60^80-х років розширило можливості худож­нього сприйняття дійсності зарубіжне кіно. Прогресивний гуманіс­тичний і демократичний зміст притаманний фільмам кінорежисерів М. Антонівні (Італія), А. Пенна, Ф. Коппола (США), Р. Атенборо (Англія), М. Тропа (ФРН) та ін. В їх-кінострічках розкривається проблема прав людини, її буття, значення великої любові. Цій темі присвячений і фільм кінорежисера В. Вендерса «Париж-Техас», який у 1984 р. на Каннському кінофестивалі одержав головний приз — «Зо­лоту пальмову гілку». Тенденцію до добра, злагоди і справедливості ви­явили і кінофестивалі у Венеції (1986) і Західному Берліні (1987).

Бурхливий розвиток у цей час відеоіндустрії, зумовлений зростанням темпів науково-технічного прогресу, значно послабив монополію кіне­матографа і поширив можливості для зростання аудиторії масового гля­дача, особливо молодіжного, в інших видах мистецтва, зокрема музичного.

Прогресивні тенденції відбивало і реалістичне музичне мистец­тво Заходу. Гідне місце у скарбниці світової культури зайняли твори таких композиторів, як Б. Бріттен (Англія), І. Стравінський (США) та ін. Характерним у їх творчості є поєднання національно-музичних тра­дицій минулого з сучасними музичними засобами.

У зарубіжній естраді широкої популярності в любителів музики на­була творчість англійського квартету «Бітлз»*, ансамблів і дуетів «Рол-лінг стоунз», «Карз», «Лед Зеппелін», оркестру К. Сантани, у складі

якого успішно виступав один з кращих джаз-гітаристів світу П. Метені. Широке визнання отримали і такі творчі колективи, як «АББА», «Мо­дерн Токінг» тощо.

Відомими світу стали імена естрадних музикантів і виконавців М. Матьє (Франція), Л. Армстронга (США), А. Челентано (Італія), К. Готта (Чехословаччина), А. Герман (Польща) та ін.

Так можна коротко охарактеризувати стан зарубіжної культури у другій половині 60 — 80-х років. Роблячи вагомий внесок у створення загальнолюдських духовних цінностей, вона впливала на культурні про­цеси, що відбувалися у різних країнах світу в ті роки.