13.2. Українська культура в другій половині 60 — 80-х років

В умовах панування тоталітарного режиму українській культурі ви­пало самоздійснюватися під пріоритетним впливом не стільки науки, скільки політики, що творилася за вказівками «керівної і спрямовую­чої». Така політика завдала як життю народу, так і його культуротво-ренню свої далеко не оптимальні ритми, точніше — аритмію. Звівши постулат світогляду «буття визнає свідомість» у ранг державної ідеоло­гії, радянська влада закріпила в суспільній практиці пріоритети за мате­ріальною, виробничою сферою, відсунувши на другий план нематеріальну сферу — освіту, охорону здоров'я, мистецтво, культуру та ін. Звідси і коріння залишкового принципу фінансування цих сфер, які впродовж багатьох десятиріч визначали формування державного бюджету в ко­лишньому СРСР, а отже, і в Україні. Тому цілком зрозуміло, чому за всю свою історію радянська влада не збудувала в Києві жодного художньо­го театру.

При цьому праця розумова, праця інтелігенції протиставлялася праці робітників і селян. Інтелігентну людину вважали за представника «про­шарку суспільства». В результаті цього втрачено орієнтири до загаль­нолюдських духовних цінностей, цінностей наших національних культур, до розуму і свідомості людини.

Приниження ролі інтелектуалів, яке панувало в колишньому СРСР, низький професійний і творчий рівень значної частини фа­хівців призвели до відставання «соціалізму» у багатьох сферах ді­яльності. Це ще один із переконливих доказів того, що ні економічний, ні науково-технічний розвиток не повинні здійснюватися за рахунок культури, що ігнорування проблем культурного поступу обертається еко­номічною стагнацією. Саме це і сталося в 70—80-х роках. У цей час в економіці, соціальній і духовній сферах накопичуються невирішені проб-

ний і мінливий, ліричний і жорстокий, здоровий і хворий, перебував у постійному пошуку сенсу життя і вічної істини. Саме це було і є надзав­данням сучасного театру.

Тема боротьби за утвердження миру і соціальної справедливості живить творчість і художників-реалістів. Яскраво реалістична те­чія виявилася, зокрема, в творчості французького карикатуриста і полі­тичного графіка Ж. Еффеля, американського художника Р. Кента, дат­ського політичного карикатуриста Г. Бідструпа. Серед визначних май­стрів живопису слід відзначити мексиканського художника А. Сікейро-са, який працював над розробкою нових засобів зображення і технічних методів живопису. Ці художники не були байдужими, фальшивими. Во­ни ніколи не висували перед собою концепцію, а приглядаючись до життя, намагалися зрозуміти або людей, які їх оточують, або самих себе. А згодом, під кінець життя, у них з'являлись концепції. Митець здатен самореалізуватися, коли він проник у життя, прагне зрозуміти людину і щось про неї чи для неї сказати.

У другій половині 60—80-х років розширило можливості худож­нього сприйняття дійсності зарубіжне кіно. Прогресивний гуманіс­тичний і демократичний зміст притаманний фільмам кінорежисерів М. Антоніоні (Італія), А. Пенна, Ф. Коппола (США), Р. Атенборо (Англія), М. Тротта (ФРН) та ін. В їх,кінострічках розкривається проблема прав людини, її буття, значення великої любові. Цій темі присвячений і фільм кінорежисера В. Вендерса «Париж-Техас», який у 1984 р. на Каннському кінофестивалі одержав головний приз — «Зо- , лоту пальмову гілку». Тенденцію до добра, злагоди і справедливості ви­явили і кінофестивалі у Венеції (1986) і Західному Берліні (1987).

Бурхливий розвиток у цей час відеоіндустрії, зумовлений зростанням темпів науково-технічного прогресу, значно послабив монополію кіне­матографа і поширив можливості для зростання аудиторії масового гля­дача, особливо молодіжного, в інших видах мистецтва, зокрема музичного.

Прогресивні тенденції відбивало і реалістичне музичне мистец­тво Заходу, Пдне місце у скарбниці світової культури зайняли твори таких композиторів, як Б. Бріттен (Англія), І. Стравінський (США) та ін. Характерним у їх творчості є поєднання національно-музичних тра­дицій минулого з сучасними музичними засобами.

У зарубіжній естраді широкої популярності в любителів музики на­була творчість англійського квартету «Бітлз»*, ансамблів і дуетів «Рол-лінг стоунз», «Карз», «Лед Зеппелін», оркестру К. Сантани, у складі

якого успішно виступав один з кращих джаз-гітаристів світу П. Метені. Широке визнання отримали і такі творчі колективи, як «АББА», «Мо­дерн Токінг» тощо.

Відомими світу стали імена естрадних музикантів і виконавців М. Матьє (Франція), Л. Армстронга (США), А. Челентано (Італія), К. Готта (Чехословаччина), А. Герман (Польща) та ін.

Так можна коротко охарактеризувати стан зарубіжної культури у другій половині 60 — 80-х років. Роблячи вагомий внесок у створення загальнолюдських духовних цінностей, вона впливала на культурні про­цеси, що відбувалися у різних країнах світу в ті роки.