Розвиток зв’язного мовлення у дітей

В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до

зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше — до

складних речень. Наслідком стає зв'язне мовлення, що складається з низки

розгорнутих речень. Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути

зрозумілим на основі його власного предметного змісту.

Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного

мовлення у двох аспектах — як процес створення зв'язного висловлювання

та як продукт мовлення (текст чи дискурс). Зв'язне мовлення визначається

як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та

логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони

свого предметного змісту (А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін,

І.О.Зимня, О.О.Леонтьев). У створенні зв'язного мовленнєвого продукту

науковці виокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти. Перший —

пов'язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції

та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий — з тим, що в

мовленні особа виявляє свою індивідуальність — характер, темперамент,

рівень загальної культури.

Наслідком зв'язного мовлення є текст — словесно виражений продукт

мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність,

структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична

настанова (Н.О.Головань, Л.О.Варзацька, В.Я.Мельничайко, М.І.Пентилюк).

Базовий компонент дошкільної освіти так визначає зміст діалогічної

компетенції: «Дитина вільно, невимушено вступає в розмову з дітьми,

дорослими (як знайомими, так і незнайомими), підтримує запропонований

діалог відповідно до теми, не втручається в розмову інших. Будує

запропонований діалог відповідно до ситуації, відповідає на запитання,

звернені до дитини, за змістом картини, художніх творів. Виконує

словесні доручення, звітує про їх виконання». Отже, завданнями розвитку

діалогічного мовлення в програмі А.М.Богуиі «Витоки мовленнєвого

розвитку дітей дошкільного віку» передбачається:

а) учити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із

запитаннями;

б) підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації

спілкування;

в) виявляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;

г) будувати діалог на запропоновану тему.

До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкільників,

належать розмова, бесіда та полілог.

Ефективним способом формування діалогічного мовлення, засвоєння правил

мовленнєвого етикету є прийом словесних доручень. Доручення можуть

спонукати дитину до спілкування з однолітками та дорослими, стосуватися

будь-якої діяльності. Головне — допомогти дитині усвідомити спосіб

мовленнєвої дії.

Ж. Піаже, л. Виготський феномен егоцентричного мовлення

Мовлення, звернене до самого себе, що регулює і контролює практичну діяльність дитини, без спроби стати на точку зору співрозмовника, що характерно для дитини.

Одна з форм дитячого мовлення, вперше описана швейцарським психологом Ж. Піаже. Спостерігається у віці трьох – п'яти років і до кінця дошкільного віку зникає. Проявляється в тому, що діти говорять уголос, начебто ні до кого не звертаючись, зокрема задають питання, не одержуючи на них відповіді й анітрохи через це не турбуючись. З кожним роком прояви егоцентричного мовлення знижуються й у віці шести - семи років зникають.

Згідно Піаже, у дитини спочатку відсутні інтелектуальні операції, які дозволяють усвідомити різницю між власною і чужою точками зору. Якщо дитина розвивається в збідненому в плані спілкування середовищі, то частка його егоцентричного мовлення досить значна, але в ситуації спільно організованої роботи дітей різко падає і практично зникає після семи років.

Як показав Л. С. Виготський у полеміці з Ж. Піаже (який потім погодився з його точкою зору), егоцентричне мовлення бере свій початок у зовнішньому (комунікативному) мовленні і є продуктом його часткової інтеріоризації. Отже, егоцентричне мовлення – це мовби перехідний етап від мовлення зовнішнього до мовлення внутрішнього.

Можна зробити висновок, що егоцентричне мовлення відбиває вже просунуту стадію інтеріоризації мовлення як головного засобу саморегуляції.

Поняття егоцентричного мовлення використовується також у патопсихології при описі відповідних синдромів.

41.Л.С.Виготський досліджував питання мови, і його психологічний підхід до мови не відзначався підсумком всіх попередніх досліджень у цьому напрямку, але було зроблено спробу побудувати цілісну психолінгвістичну теорію.Л.С.Виготський досліджував питання мови, і його психологічний підхід до мови не відзначався підсумком всіх попередніх досліджень у цьому напрямку, але було зроблено спробу побудувати цілісну психолінгвістичну теорію.Розуміння мовленнєвої рефлексії у Л.С.Виготського здійснюється на рівні усвідомлення мовленнєвих процесів. У свою чергу усвідомлення створює так званий трикутник, де психологічний зміст і вивчення мови є частинами названої фігури.

Насамперед необхідно наголосити на тому, що Л.С.Виготський узагальнив свої думки у книзі «Мислення і мова» (1934). У ній він, спираючись на експериментальний матеріал, виклав спостереження щодо розвитку понять у дітей. Л.С.Виготський спостерігав за розвитком значень слів у онтогенезі, як змінювалась їх структура при переході від однієї стадії розумового розвитку особистості до іншої.

Л.С.Виготський висловлював думку про те, що коли дорослі спілкуються з дітьми, вони не допускають того факту, що слова, ужиті у мовленнєвій комунікації, мають для них зовсім інше значення, оскільки дитина будує зміст слів за особливими психологічними законами.Виготський Л.С. надавав принципового значення вивченню внутрішнього мовлення. Він вважав, що необхідно розрізнювати рух мови за змістом і за звуком. Це дає підстави для дослідження внутрішньої єдності двох мовних планів. Єдність їх припускає наявність свого руху у кожному з двох боків мови і наявність складних відношень між рухом зовнішнього і внутрішнього мовлення.

Головна ідея Виготського Л.С. виражається загальною формулою: відношення думки до слова є передусім не річ а процес, це відношення є рух від думки до слова і навпаки - від слова до думки.

Зовнішнє мовлення має чотири види: 1) говоріння; 2) аудіювання (ці два види належать до усного мовлення); 3) письмо; 4) читання (письмове мовлення).