Розуміння мовлення, його особливості

М. Жинкін, досліджуючи механізм мовлення, довів існування кількох таких механізмів. Перш ніж створювати мовний акт, зазначає М. Жинкін, людина будує його смисловий кістяк (за допомогою предметно-зображувального кола уявлень, образів і схем). Це і є механізм програмування висловлювання.

Далі залучають групу механізмів, пов´язаних з переходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення. До цієї групи належать механізм граматичного прогнозування синтаксичної конструкції, механізм, що забезпечує запам´ятовування, зберігання та реалізацію граматичних характерних слів, механізм переходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), механізм розгортання елементів програми у граматичні конструкції тощо. Крім названих, М. Жинкін виокремлює механізми, які забезпечують пошуки потрібного слова за смисловими та звуковими ознаками, механізм вибору необхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.

Отже, можна констатувати, що фізіологічне підґрунтя процесу мовлення досить складне, воно розгортається в певній послідовності та в часі. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великих півкуль головного мозку всіх частин мовного акту недоцільно.

Сприйняття мовлення забезпечують ті самі механізми, що й говоріння. Сприйняття мовлення - це також поетапне переведення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз із мовним досвідом. Розуміння мовлення є завершальною стадією процесу переведення, коли людина співвідносить зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом свідомості та різними чинниками діяльності.

Порушення морфологічної системи словозміни

Одним із важливих аспектів граматики є оволодіння операціями словозміни і словотворення. Перша практична граматика, якою керується дитина, досить проста. У формуванні морфологічної системи дитячого мовлення існує певна закономірність: тут виразно спостерігається рух від конкретного до абстрактного, від образного до умовного. Так, дитина спочатку оволодіває граматичною категорією числа іменника і лише потім – формами відмінка. Дошкільник створює “свою” граматику, намагаючись зробити її універсальною, тому винятки із правил категорично відкидаються. Відомо, що дитина, уніфікуючи формотворення, усуває також і мовні явища, які були зумовлені історичним розвитком. Аналіз психологічного і психолінґвістичного аспекту становлення механізмів створення “цільнооформленої” номінації в дитячому мовленні свідчить, що оволодіння цими засобами і механізмами визначає становлення вищих психічних функцій і зумовлено пізнанням довкілля, предметних відношень і зв’язків (Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, О.В.Запорожець, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, Л.В.Сахарний та ін.). Так, тільки те стає фактом предметного і мовленнєвого досвіду дитини, що активно нею засвоєно як у предметній сфері, так у сфері мови, мовної дійсності.

Форми монологічного мовлення

Види монологу: - Усна розповідь (Найбільш давньою, первинною формою монологу є усна розповідь. В оповіданні мовець передає в описовій формі бачене, чуте або пізнане їм, невідоме для слухачів). - Лекція. (У ній дається не тільки опис явищ, але і ведеться доказ тих чи інших наукових положень). - Доповідь і мова (виступ). (Доповідь-продумане усне повідомлення з певного питання, засноване на повідомленні фактичного матеріалу і його узагальненні. Наприклад, доповідь директора школи про "підсумки навчального року, доповідь про результати проведеного наукового експерименту і т. д. Завдання мовлення інша - вона повинна будити певну, думка і доходити до серця слухачів. У промові пояснюється, роз'яснюється що-небудь з приводу події, випадку, урочистості. Це, наприклад, мова директора школи у зв'язку з початком навчального року, мова при відкритті пам'ятника). Розвиток таких засобів масової комунікації, як радіо і телебачення, створило найбільш важку форму монологічного мовлення - виступ перед мікрофоном і телевізійною камерою. Монологічне мовлення у всіх її формах вимагає підготовки. Письмова мова. Письмова мова з'явилася пізніше усній і була пов'язана з потребою закріпити на більш довгий термін, передати нащадкам відомості про ті чи інші події. Письмова мова не має ніяких додаткових засобів впливу на сприймаючого її, крім самого слова і організують пропозицію знаків пунктуації. Письмова мова звернена до найширшого кола читачів. Письмова мова дозволяє долучитися до світової культури. Внутрішня мова. Внутрішня мова не спрямована на спілкування з іншими людьми. Внутрішня мова - розмова людини з самим собою. У внутрішній мови протікає мислення, виникають наміри і плануються дії. Основною ознакою внутрішнього мовлення є її невимовного, вона беззвучно. Внутрішню мова поділяють на внутрішнє проговорився і власне внутрішню мову. Внутрішня мова відрізняється за структурою від зовнішньої мови тим, що вона мінімізована, в ній опускається більшість дру ростепенних членів речення. Внутрішня мова, як і зовнішня, існує як кинестезические, слуховий або зоровий образ. На відміну від власне внутрішнього мовлення внутрішнє промовляння збігається за структурою з зовнішньої промовою. Внутрішня мова формується на основі зовнішньої.