3.1. Розподіл - найважливіша стадія відтворювального процесу

Суспільство не може існувати без постійного відтворення їжі, одягу, житла, соціальної сфери. Із збільшенням чисель­ності населення планети, урбанізацією, загостренням протиріч усередині окремих держав і між ними, з розвитком прогресу, науки, удосконалюванням техніки та технологій і проявом ба­гатьох інших факторів відтворення середовища існування стає неодмінною умовою виживання людства.

Світовий поділ праці зумовлює нерівномірний розподіл високотехнологічних виробництв, концентрацію фінансового капіталу в най-багатших країнах. Бідніші країни займаються видобутком сировини та виробництвом сільськогосподарської продукції. Однак у будь-якому випадку зміст відтворювально­го процесу не змінюється, а змінюється місце концентрації до­даткового продукту. Через фінансовий, банківський і ціновий механізми основна частка прибутку осідає в найбільш розви­нутих країнах, що дає змогу їм і далі здійснювати розподіл на свою користь.

Процес відтворення складається з чотирьох стадій:

1. виробництва;

2. обміну;

3. розподілу;

4. споживання.

Ці стадії обов'язкові для відтворення, процес якого буде припинений за відсутності хоча б однієї з них. Кожна стадія відтворення обслуговується однією або кількома економічни­ми категоріями. Участь категорій у відтворювальному процесі може бути прямою й опосередкованою. Так, поряд з такою ка­тегорією, як товар, ціна є центральною складовою в обслугову­ванні стадії обміну. Але вплив ціни безпосередньо вияв­ляється на стадії споживання, хоча цю стадію відтворення об­слуговують інші економічні категорії.

З огляду на суспільне призначення фінансів (формування й використання фондів, що забезпечують виконання держа­вою своїх функцій), роль фінансів є найвагомішою на стадії розподілу. На цій стадії відтворювального процесу активніше виявляються усі суспільні інтереси, а отже, й протиріччя суспільства.

Справді, саме на цій стадії створений суспільством продукт поділяється спершу на частку споживання й нагромадження, а потім кожна з цих частин підлягає подальшому розподілу.

Із сукупного суспільного продукту, що йде на споживан­ня, насамперед виділяється частка, призначена для відшкоду­вання предметів і знарядь праці, використаних у попередньо­му циклі відтворення. Ця частка забезпечує відтворення в то­му самому обсязі і в новому циклі. Частина, що залишилася, розподіляється між власником засобів виробництва та працівниками (рис. 2).

СУКУПНИЙ СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ

Оплата праці V

Доданий продукт

Матеріальні витрати С

Рис. 2. Склад сукупного суспільного продукту

Пропорції розподілу складаються століттями, і кожна зі сторін знаходиться в постійному протистоянні у спробі збільшити свою частину.

Новостворена в суспільстві вартість (V + т) проходить першу стадію розподілу. А ось подальший розподіл неможли­во охопити навіть думкою. Стадії обміну та споживання мож­ливі тільки після здійснення стадії розподілу. Кожний учас­ник відтворювального процесу поділяє свою частину доходу на фонд споживання і фонд нагромадження. Але ще до настан­ня цієї стадії в розподільний процес втручається держава, ви­лучаючи з індивідуальних і колективних доходів свою частку, використовуючи такі інструменти, як податки, позики, стра­хові платежі.

Не можна стверджувати, що саме суспільство не бере участі у визначенні межі вилучення частини доходу. Але ос­новним важелем впливу суспільства на дії державних органів є вибори законодавчих органів, президента й інших посадових осіб. Через громадські організації, партії і т.п. суспільство на­магається визначити межі діяльності держави. У свою чергу держава (і це загальна тенденція) намагається розширити сфе­ру своєї дії. Чим ширше коло функцій держави, тим на більшу суму доходів членів суспільства вона претендує. Тим самим змінюються й пропорції споживання. Якщо держава відшко­довує частину витрат на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, то це позначається й на ціні робочої сили, а от­же - на рівні оплати праці.

Важливо зрозуміти тенденцію - чим вища частка суспільних фондів споживання, тим нижча частка особистих фондів споживання.

У теорії фінансів не припиняються суперечки про порівняльну ефективність державної участі у відтворювально-му процесі. Для кожної держави в кожний конкретний момент часу необхідно виробити конкретні рекомендації. Але непо­рушним правилом повинне бути розуміння, що чим багатше населення країни (не окремі особистості, а широкі верстви), тим багатша й сама держава. Високий рівень доходу створює високий споживчий попит, що оздоровлює економіку. Відповідно зростає податкова база і збільшується частка на­громаджень. Нагромадження становлять основу позичкового капіталу, що, у свою чергу, сприяє розширеному відтворенню й технічному прогресу.

У країнах, уряди яких обмежують через податки особисті доходи громадян, економіка не має бази для зростання. Не­вдовзі такі країни потрапляють у залежність від багатших країн, тому що звуження внутрішніх джерел доходів відшко­довується зовнішніми запозиченнями. Джерелом погашення зовнішніх боргів є тільки податки й державне майно.

Необхідно усвідомити, що відтворювальний процес - це саморегулювальна система. У цю систему вносить зміни не тільки держава шляхом перерозподілу доходів, тут познача­ються й міжнародний поділ праці, класові, національні та релігійні протиріччя, міждержавні інтереси та інші фактори. У сучасному світі важко передбачити тенденції впливу на відтворювальний процес. Але якщо виключити світові ка-таклізми, то на ці процеси впливає тільки економічна політи­ка держави.

Нині зміна виробничих відносин в Україні, коли складний господарський механізм плановорегульовапої економіки відразу був переведений на ринкові засади спричинила пору­шення господарських зв'язків, втрату ринків збуту практично в усіх галузях господарської діяльності.

Відмовившись від господарсько-організуючої функції, держава не зменшила свої власні витрати, а в багатьох випад­ках ще й збільшило свої потреби. За цих умов механізм роз­поділу і перерозподілу доходів суспільства суперечить ме­ханізму відтворювального процесу, що стало ще однією при­чиною загального економічного спаду в країні. Це й зрозуміло, адже при зниженні частки реальних доходів суб'єктів відтво-

рювального процесу звужується сфера обміну та споживання. Тоді й процес виробництва не може відновлюватися в ко­лишніх обсягах.

У реальній дійсності розглянуті процеси набагато складніші. Крім негативного впливу високого податкового по­рогу, негативно вплинула на відтворювальний процес і політи­ка Національного банку України, коли ставки банківського відсотка в період галопуючої інфляції досягли астрономічного рівня - 200%. При світовому рівні рентабельності, нижчій від 10%, на капітал український виробник, навіть без урахування податків, повинен був забезпечити рентабельність вироб­ництва на рівні 210%.

Можна навести багато прикладів цілеспрямованих за­ходів, у тому числі і з боку держави, що призвели до розбалан-сування відтворювальної системи в Україні. Усі вони відбива­ють роль держави в розподільному процесі, здійснювану через фінанси та інші механізми.

Якщо порушуються збалансовані межі втручання держави в розподільний процес, порушується увесь відтворювальний процес. Усе це можна назвати структурною перебудовою еко­номіки або ж створенням ринку праці. Але якщо держава має брати на себе значні додаткові зобов'язання щодо підтримки бідних верств населення, щоб уникнути соціального вибуху, то вона обов'язково має порушити нормальний відтворюваль­ний процес.

Проте завдання фінансової науки полягає не в критиці еко­номічної політики держави, а в рекомендаціях з удосконалення сфери фінансів.

В умовах повної заміни централізованої планової системи ринковим механізмом не могла зберегтися стара розподільна система. Зрозуміло, що необхідно створювати нову. Ллє при виборі нової системи треба враховувати стан вітчизняної про­мисловості, структуру промисловості, конкурентоспромож­ності і багато інших факторів. Копіювати системи країн світу

можуть дозволити собі слаборозвинуті держави, які не мають власної історії державності та науки. Україна має йти власним шляхом. Адже країна з тисячолітньою історією не може відмо­витись від накопиченого досвіду і запозичити чужий. Тим більше, що приватизовано тільки невелику частину багатства країни, тобто нові виробничі відносини знаходяться лише на стадії формування. Відомо, що будь-який розподіл заснований на виробничих відносинах, тобто на праві власності.