90.Охарактеризуйте загально-організаційні заходи підтримки працездатності в екстремальних умовах.

Психологічна допомога співробітникам в екстремальних умовах діяльності. Зміст цього поняття дуже об’ємний, він включає безліч теорій і практик – від глибинного інтерв’ю до технік соціально-психологічного тренінгу [5]. Основний зміст поняття відображує певну психологічну практику роботи з психологічними проблемами, труднощами, кризовими, екстремальними станами, внутрішнім конфліктом, стресом тощо. Психологічна допомога є способом психологічної роботи, що сприяє людині у вирішенні її психологічних проблем в екстремальних ситуаціях.

Психологічна допомога в екстремальних умовах може виявлятися у двох основних формах: індивідуальній і груповій. Індивідуальна допомога проводитися, як правило, у вигляді консультативної бесіди. Групова - у формі психологічного тренінгу (дебрифінг).

До основних напрямків психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях можна віднести такі: психологічна допомога співробітникам, що пережили травматичний стрес і мають посттравматичну симптоматику [44]; психологічна допомога співробітникам, що переживають стан горя/втрати [28]; психологічна допомога при суїцідальному ризику [25]; психологічна допомога при адаптаційних розладах з депресивною симптоматикою [44].

Основним методом надання групової психологічної допомоги є психологічний дебрифінг, що проводиться не пізніше, як за 2 - 3 доби після травматичної події [25; 28]. Основна його мета: мінімізація негативних психологічних наслідків травматичного стресу й запобігання розвитку симптомів адаптаційного розладу.

Психологічна допомога у важких кризових станах називається екстреною психологічною допомогою. Це система короткочасних заходів, що надаються потерпілим безпосередньо у самій надзвичайній ситуації [21; 42]. Основна мета екстреної психологічної допомоги - профілактика патологічних змін, відновлення й збереження психосоматичного здоров’я.

Психодіагностика при кризовому втручанні неможлива, а тому загальноприйнятим методом є вислуховування переживань, підтримка психічного й психофізіологічного самопочуття людини, регуляція її стану.

Для надання екстреної психологічної допомоги психолог повинен: проаналізувати ситуацію (особливості впливів, що травмують, кількість людей, що потребують допомоги тощо); ознайомитися з інформацією щодо умов передбачуваної роботи (місцеперебування потерпілих та їх родичів, місце, де можна працювати з постраждалими, інформація про порядок таких організаційних дій, як розміщення потерпілих, порядок виплати компенсацій, розташування пунктів харчування, зосередження інформації про потерпілих тощо); визначити різні групи людей, що потребують екстреної психологічної допомоги.

До напрямків екстреної психологічної допомоги відносяться [21; 25; 28; 42]: екстрена допомога в стані шоку; екстрена допомога при істеричній реакції; екстрена допомога при агресивній реакції; екстрена допомога при неконтрольованому нервовому тремтінні.

Психологічна реабілітація після участі в екстремальних подіях в контексті авторської системи психологічного забезпечення визначається як система соціально-психологічних, психологічних, психофізіологічних, медико-психологічних, загальнооздоровчих заходів, спрямованих на відновлення, корекцію чи компенсацію порушених психосоматичних функцій, психофізіологічних станів, особистісних властивостей.

Завдання психологічної реабілітації: психодіагностика станів співробітників з метою профілактики розвитку синдрому ПТСР; забезпечення адаптації після участі в екстремальних подіях; здійснення психологічних корекційно-реабілітаційних заходів; проведення реабілітаційних тренінгів; психологічне консультування співробітників з питань відновлення психосоматичного здоров’я.

Аналіз теоретичних і практичних праць дозволяє визначити 5 основних етапів психологічної реабілітації: 1) діагностичний – оцінка психосоматичного статусу, функціонального, психофізіологічного стану потерпілих, їх індивідуально-психологічних та індивідуально-психофізіологічних адаптивних властивостей. Визначення ступеня відхилень від норми у їх станах і властивостях; 2) класифікаційний – виокремлення групи осіб з ознаками неадаптивних станів і адаптаційних розладів; 3) визначення методів впливу – конкретизація методичного інструментарію загальнооздоровчих, відновлювальних, соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних заходів; 4) корекційний – застосування методів впливу на основі індивідуального підходу до потерпілих; 5) контрольно-оцінковий – контроль результативності методів, що застосовуються, та їх корекція (при потребі).

Специфіка режиму реабілітаційної роботи залежить від рівня і змісту станів і розладів.

У зв’язку з обмеженим обсягом журнальної статті деякі проблеми психологічного забезпечення нами були тільки лаконічно окреслені.

174