6. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів

Землі рекреаційного призначення у межах населених пунктів можуть входити до складу рекреаційних зон, що утворюються згідно з генеральними планами населених пунктів та іншою містобудівною документацією, а також з рішеннями органів місцевого самоврядування. Це землі міських лісів, парків, лісопарків, бульварів, скверів, сади житлових районів, мікрорайонів, набережні, спортивні комплекси, стадіони, басейни, соціально-культурні й природні об'єкти тощо.

Особливості правового режиму зазначених земель визначаються наявністю містобудівних вимог до організації їх територій, досить широкої компетенції органів місцевого самоврядування щодо використання цих земель, взаємозв'язку цього правового режиму з правовим режимом земель житлової та громадської забудови.

Концепція сталого розвитку населених пунктів, затверджена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р., передбачає проведення інвентаризації рекреаційного фонду України з визначенням тієї його частини, що підлягає сертифікації відповідно до міжнародних вимог, яка може використовуватися для вітчизняного і закордонного туризму, в тому числі сільського. У цьому документі також наголошено на необхідності визначення правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів і забезпечення їх охорони під час планування і забудови територій.

У містобудівному законодавстві визначено основи забезпечення створення рекреаційних зон і визначення правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів. У цій сфері діють закони України "Про основи містобудування", "Про планування і забудову територій", "Про Генеральну схему планування території України". Згідно зі ст. З Закону "Про основи містобудування" і ст. 2 Закону "Про планування і забудову територій" планується функціональне зонування територій населених пунктів, зокрема виділення рекреаційних зон, що, як правило, охоплюють землі рекреаційного призначення. Містобудівним законодавством передбачено й вжиття заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, екологічної безпеки під час планування і забудови територій, у тому числі створення належних умов для відпочинку населення. Встановлено види і зміст містобудівної документації, яка визначає розвиток рекреаційних зон населених пунктів і правовий режим земель рекреаційного призначення.

На загальнодержавному рівні діє Генеральна схема планування території України. Відповідно до неї у містах зі значним рекреаційним і оздоровчим потенціалом повинні заборонятись будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочивальників, чи таких, що можуть негативно вплинути на природні рекреаційні ресурси. Моніторинг додержання вимог Генеральної схеми здійснюється

Згідно з Порядком проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми планування території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 129^і. На регіональному рівні розробляються схеми планування територій, які визначають напрями розвитку територій областей і районів, а на місцевому — схеми планування територій населених пунктів, що передбачають, зокрема, напрями розвитку їх рекреаційних зон.

Важливими містобудівними документами є генеральні плани населених пунктів, які встановлюють межі рекреаційних зон, а також режим земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів. Для окремих мікрорайонів (кварталів) чи їх частин може розроблятися проект поділу територій, який визначає межі земель рекреаційного призначення у їх межах. Забудова територій земель рекреаційного призначення здійснюється відповідно до регіональних і місцевих правил забудови, що встановлюють режим забезпечення на землях рекреаційного призначення необхідної інфраструктури.

Важливим землевпорядним і містобудівним документом є також план земельно-господарського устрою населеного пункту. Згідно з Порядком складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженим наказом Мінбудархітектури і Держкомзему України від 24 вересня 1993 р. № 158/61, цей план має розроблятись на підставі генерального плану населеного пункту і затверджуватись місцевою радою. Він визначає межі земель рекре­аційного призначення і встановлює основи їх правового режиму. Відповідно до містобудівного законодавства основний тягар заходів, спрямованих на забезпечення правового режиму земель рекреаційного призначення, лягає на органи місцевого самоврядування, які повинні здійснювати планування розвитку рекреаційних зон і визначати та забезпечувати їх правовий режим.

Забезпечення санітарно-гігієнічних, екологічних, архітектурних і містобудівних вимог до організації земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів регулюється Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом МОЗ України від 19 червня 1996 р. № 173. Цей документ, зокрема, передбачає рівномірне й безперервне озе­ленення територій рекреаційних зон. Такі зони повинні створюватися якомога далі від промислових та інших об'єктів, що негативно впливають на природні рекреаційні ресурси. Вимоги до забезпечення належної інфраструктури рекреаційних зон також визначені Санітарними правилами. Проекти створення рекреаційних зон підлягають обов'язковій санітарно-епідеміологічній та екологічній експертизам. Землі рекреаційного призначення у межах населених пунктів крім державного земельного кадастру мають враховуватись містобудівним кадастром населених пунктів².

¹ Офіційний вісник України. — 200 Особливий правовий режим мають зелені насадження населених пунктів, розташовані на землях рекреаційного призначення. Згідно зі ст. 78 Лісового кодексу ліси населених пунктів використовуються переважно для рекреаційних, культурно-оздоровчих, туристичних цілей. У цих лісах забороняються заготівля деревини від рубок голо­вного користування, живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання худоби. Законодавство України забороняє й інші види лісокористування і використання земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів, що несумісні з проведенням культурно-оздоровчих заходів та організацією відпочинку населення.

Зелені насадження на землях рекреаційного призначення у межах міст і селищ міського типу підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції з технічної інвентаризації зелених насаджень у містах та селищах міського типу України, затвердженої наказом Держбуду України від 24 грудня 2001 р. № 226'. Під час цієї інвентаризації має здійснюватись не тільки облік кількості зелених насаджень, а й визначення їх якісного стану з метою вжиття заходів щодо упорядкування території земель рекреаційного призначення.

Нормативним актом, який визначає правовий режим зелених насаджень на землях рекреаційного призначення у межах населених пунктів, є Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 29 липня 1994 р. № 70. Згідно з цим документом відповідальність за підтримання у належному стані зелених насаджень на землях рекреаційного призначення покладена на власників останніх. За функціональними ознаками міські зелені насадження поділяються на три групи: 1) насадження загального користування (міські та районні парки, парки культури і відпочинку, сади житлових районів та груп жилих будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки тощо); 2) насадження обмеженого використання (на територіях громадських і жилих будівель, спортивних споруд тощо); 3) насадження спеціального призначення (вздовж вулиць, охоронні та пришляхові насадження у межах населених пунктів). На землях рекреаційного призначення, як правило, розміщуються насадження загального користування. Це озеленені упорядковані території, призначені для відпочинку населення, з вільним доступом до них (парк, сквер, бульвар, набережна, лісопарк, лугопарк, гідропарк).

Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу

Правовий режим земель рекреаційного призначення вільних економічних зон (далі — ВЕЗ) визначається крім загального законодавства про ці землі спеціальним законодавством про ВЕЗ. Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 р. № 1756^і, передбачається створення туристсько-рекреаційних зон і встановлюються загальні вимоги до їх правового режиму. Ці зони повинні мати унікальний рекреаційний потенціал, розвинуту мережу комунікацій, матеріально-технічну базу, яка дозволяла б вести успішну рекреаційну діяльність, достатню кількість об'єктів соціальної інфраструктури.

Загальні засади створення ВЕЗ визначені у Законі України від 13 жовтня 1992 р. "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"². Відповідно до ст. 1 цього Закону ВЕЗ являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території ВЕЗ поширюються податкові, митні, валютно-фінансові пільги, спрямовані на розвиток певного пріоритетного виду діяльності (наприклад, рекреаційної). Правовий режим конкретної ВЕЗ встановлюється спеціальним законом. Серед видів ВЕЗ, що можуть створюватися в Україні, ст. З зазначеного Закону вказує й на туристсько-рекреаційні.

Для створення ВЕЗ необхідно подати до Кабінету Міністрів України такі документи: рішення місцевої ради і місцевої державної адміністрації про створення такої зони чи їх згоду на це; проект положення про правовий режим і офіційну назву; точний опис кордонів і мету створення ВЕЗ; техніко-економічне обґрунтування необхідності створення зони; проект закону про створення ВЕЗ. Після розгляду цих документів Кабінет Міністрів подає свій висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Специфікою управління рекреаційними землями ВЕЗ є те, що повноваження у цій галузі має орган господарського розвитку і управління зони, який утворюється за участю її суб'єктів. Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону до виключної компетенції зазначеного органу належить: визначення перспективних напрямів розвитку ВЕЗ; надання суб'єктам зони у користування земельних ділянок на її території, у тому числі рекреаційного призначення; видача суб'єктам ВЕЗ дозволів на будівництво конкретних об'єктів, у тому числі рекреаційних. ВЕЗ ліквідовується по закінченні терміну, на який вона була створена, якщо його не продовжено Верховною Радою України, або ж достроково на підставі прийнятого Верховною Радою України закону.

Треба мати на увазі, що ВЕЗ, у тому числі й туристсько-рекреаційного типу, можуть розташовуватися на землях різних категорій: житлової та громадської забудови, лісового і водного фонду, оздоровчого призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони тощо. Тобто оголошення певної території ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу визначає лише функціональну спрямованість її економічного режиму. Проте це не означає переведення усіх земель ВЕЗ у землі рекреаційного призначення. У даному разі можна говорити про те, що рекреаційна спрямованість є профільною для зазначеної території. Встановлення правового режиму ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу не означає створення на цій території рекреаційної зони, визначеної екологічним законо­давством. Адже територія ВЕЗ може, як і раніше, використовуватися для житлової та громадської забудови, промислових та інших цілей.

Правовий режим ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу може передбачати розширення територій земель рекреаційного призначення, забезпечення їх правового режиму. Законом про таку зону встановлюється особливий правовий режим земель рекреаційного призначення у її межах. Особливість полягає вже в тому, що виключне право розпорядження землями державної та комунальної власності ВЕЗ належить спеціально створюваній для цього адміністрації. Це, щоправда, не передбачене ЗК України, положення якого мають переважну юридичну силу. Проте у даному разі суперечності з ЗК не виникає. Адже ВЕЗ утворюються, а їх правовий режим визначається місцевими радами і місцевими державними адміністраціями або з їх згоди. Тому й таке їх волевиявлення можна вважати формою розпорядження землями. Адже вони добровільно відмовляються від свого права розпоряджатися ними на користь спеціальних адміністрацій. Тим більше, що на практиці це питання розв'язується шляхом укладення генеральної угоди з адміністрацією ВЕЗ.

Відповідно до Положення про критерії визначення пріоритетних видів економічної діяльності в спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності і порядок їх застосування, затвердженого наказом Мінекономіки і Мінфіну України від 14 березня 2000 р. № 28/5I^і, для туристсько-рекреаційних зон такими критеріями є ефективне використання місцевих рекреаційних ресурсів, а також розвиток сфери, призначеної для обслуговування відпочивальників, виробництв, що обслуговують туристсько-рекреаційні підприємства, транспорту, виробничої і соціальної інфраструктури.

Мінекономіки, ДПАУ, Мінфін, Держмитслужба України, а та­кож адміністрації ВЕЗ здійснюють моніторинг додержання правового режиму зон згідно з Порядком здійснення моніторингу за функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку та дотриманням умов спеціальних режимів їх діяльності, затвердженим наказом Мінекономіки, Держмитслужби, ДПАУ і Мінфіну України від 20 вересня 1999 р № 114/600/496/22 I^і.

Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167, передбачає створення ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу в Карпатах, Одеській області, АРК. Однак поки що існує лише одна ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу — "Курортополіс Трускавець"².

Вона створена у межах адміністративно-територіальних кордонів м. Трускавця на 20 років з метою розвитку його курортно-рекреаційного потенціалу й залучення інвестицій у сферу туристичної діяльності. На території цієї ВЕЗ встановлено пільговий митний, податковий та інвестиційний режим, що передбачає розвиток рекреаційної діяльності. Правовий режим цієї ВЕЗ конкретизовано у Положенні про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1999 р. № 1441³. Він передбачає особливий правовий режим використання земель рекреаційного призначення та управління ними.

Література: Земельне право [1; 3; 8; 17; 18; 33].