Класифікація аграрних правовідносин

В залежності від сфери, в якій виникають ті чи інші правовідносини, вони можуть бути поділені на дві групи: внутрішньогосподарські і зовнішньогосподарські. Відрізняються ці правовідносини за своїм змістом, характером нормативних актів, що їх регулюють, і методами регулювання.

Внутрішні правовідносини складаються у середині господарюючих утворень аграрного виробництва, а тому регулюються їх локальними нормативно-правовими актами.

Це майнові, земельні, трудові, управлінські, які пов'язані з використанням засобів праці, організацією виробництва, оплатою праці, зберіганням продуктів, їх транспортуванням тощо.

Зовнішньогосподарські відносини сільськогосподарських формувань, як правило, складаються між товаровиробниками. Регулюються вони головним чином нормативними актами, прийнятими компетентними органами державної влади.

Внутрішні правовідносини можуть бути підрозділені на відносини в сфері тваринництва, рослинництва, овочівництва, рибоводства, звіроводства та ін. Вони можуть бути також класифіковані як трудові, земельні, майнові, фінансові та інші відносини.

Зовнішньогосподарські відносини можуть бути підрозділені на договірні і бездоговірні (деліктні), податкові, комерційні, технологічні.

Підстави виникнення, змінювання та припинення внутрішніх і зовнішніх правовідносини ?

Аграрні правовідносини виникають, змінюються і припиняються лише з настанням певних життєвих обставин, що враховуються законодавством. Такі обставини називаються юридичними фактами.

Юридичні факти — це певні життєві обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення аграрних прав чи обов'язків.

Глава 2 цк України містить перелік підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин, в тому числі аграрних.

Всі юридичні факти можна підрозділити на дві основні групи: дії і події. Дії — це життєві обставини, які є наслідками вольової, свідомої поведінки людей. Вони можуть носити як активний, так і пасивний характер. Події — це обставини, настання яких не залежить від волі людей.

Юридичними фактами є лише такі дії та події, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин.

Дії підрозділяються на правомірні, які відповідають вимогам законодавства, і неправомірні, які здійснюють суб'єкти з порушенням законодавства. . Обставинами, які спричиняють виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин, є й адміністративні акти — владні розпорядження уповноважених органів, обов'язкові для відповідних суб'єктів.

В деяких випадках для виникнення, зміни чи припинення аграрних правовідносин необхідна наявність не одного, а декількох юридичних фактів в сукупності — це комплексний юридичний факт.

3. Об’єкти і суб’єкти земельних та аграрних правовідносин.

Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатніми для участі в тих чи інших правовідносинах.

Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами земельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України та іноземні), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через відповідні органи державної влади).

Суб'єкти земельних правовідносин мають правовий статус, що складається з певних правомочностей, на які впливають вид суб'єкта, його поведінка, особливості об'єкта та обстановка, у якій діє цей суб'єкт. Так, згідно зі ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. З наведеного прикладу випливає, що суб'єктом відносин власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути лише громадяни України та юридичні особи України. Але придбати такі землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть лише такі громадяни України, які мають відповідну освіту або досвід, а юридичні особи повинні мати відповідні цілі, закріплені в установчих документах. Таким чином, на правовий статус покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення впливають законодавчі вимоги щодо виду даних суб'єктів та їх можливої правомірної поведінки, які зумовлені особливостями об'єкта правовідносин.

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти земельних правовідносин поділяються на чотири категорії:

органи державної влади і місцевого самоврядування, що мають право на регулювання використання земель;

власники землі і землекористувачі — носії прав та обов'язків з раціонального використання і охорони земель;

громадські екологічні об'єднання, наділені правом громадського контролю за використанням земель;

органи судово-прокурорського нагляду, що здійснюють нагляд за законністю у сфері земельних правовідносин.

Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них.

Земельна ділянка — це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами.

Кожне аграрне правовідношення передбачає наявність низки необхідних елементів, без яких не може існувати. Воно складається між його певними учасниками — суб'єктами стосовно об'єкта цього правовідношення.

Суб'єктами аграрних правовідносин або їх учасниками є фізичні і юридичні особи, які наділені правами та обов'язками в сфері виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

В результаті здійснення аграрної та земельної реформ, закріплення права приватної власності на землю настали корінні зміни, в складі сільськогосподарських підприємств і організацій з'явились нові суб'єкти аграрних правовідносин — фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, орендні підприємства, приватні та приватно-орендні підприємства та ін.

Суб'єктами аграрних відносин є не тільки юридичні особи, а й громадяни — фізичні особи, які займаються підприємництвом, особистим селянським господарством, садівництвом, овочівництвом, тваринництвом.

Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особистим складом учасників суб'єктів, але й специфічними об'єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.

Вона — головний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і простірний базис всякої діяльності, а також місце мешкання жителів села. Об'єктами аграрних правовідносин є і інші природні ресурси — ліси, води, загальнопоширені корисні копалини.

Значну роль серед об'єктів аграрних правовідносин відіграють живі організми — тварини, які використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, які складають предмет аграрного права, що функціонують у процесі аграрного правозастосування. До них відносяться майнові, земельні, управлінські, трудові, фінансово-кредитні, господарсько-договірні, соціально-побутові та інші відносини, що випливають із мети, предмета діяльності та функцій суб'єктів аграрного підприємництва.

Змістом аграрних правовідносин є суб'єктивні права і обов'язки учасників цих відносин.

Суб'єктивне право — це можливість учасника аграрного право-відношення поводити себе певним чином у взаємостосунках з іншими учасниками цих відносин. Суб'єкт правовідносин наділений суб'єктивним правом не тільки здійснювати дозволені законом дії, але й вимагати від зобов'язаної особи виконати певні дії. Отже, суб'єктивному праву одного суб'єкта кореспондує суб'єктивний обов'язок іншого суб'єкта.

Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки зобов'язаного учасника правовідношення. Він може полягати як в активних діях — виконанні тієї чи іншої роботи, передачі речі і т. ін., так і в пасивних, коли зобов'язана сторона повинна утриматись від здійснення тих чи інших дій.

Основні права та обов'язки суб'єктів сільськогосподарських відносин визначаються цілями та завданнями аграрного виробництва

Література: Земельне право [1; 3; 8; 33; 34; 35].