40. Клінічні прояви біполярного афективного розладу

Біполярний афективний розлад (раніше — маніакально-депресивний психоз) — психічний розлад, що проявляється афективними станами: маніакальними (гіпоманіакальними) і депресивними, а також змішаними станами, при яких у хворого спостерігаються симптоми депресії і манії водночас (наприклад, туга зі збудженням, неспокоєм, або ейфорія із загальмованістю, — так звана непродуктивна манія), або швидка зміна симптомів (гіпо) манії і (суб) депресії.

Ці стани виникають періодично, у вигляді фаз, безпосередньо або через «світлі» проміжки психічного здоров'я (так звані інтерфази, або інтермісії). Вони змінюють один одного без або майже без зниження психічних функцій, навіть при великій кількості перенесених фаз і будь-якій тривалості хвороби.

В основі афективних розладів закладено аномалії настрою — гіпо- або гіпертипія.

Головними ознаками депресивних розладів є такі:

• стійке пригнічення настрою;

• песимістичний спосіб мислення;

• психомоторна загальмованість із зниженням загальної активності, "енергії";

• втрата здатності відчувати радість (ангедонія).

Полярність афективного стану є однієї з фундаментальних категорій, що клінічно відбиває патогенетичні особливості розладу і як наслідок визначає терапевтичний вибір.

Відомо, що депресивний синдром у рамках біполярного розладу має ряд характерних ознак. Психопатологично для нього типові високий рівень психомоторної загальмованості, специфічне відчуття "свинцевої ваги в тілі", гиперфагія зі збільшенням маси тіла й гиперсомнія. Іншими словами, такі депресії близькі до атипічним по DSM-IV. При біполярному афективному розладі частіше виникають психотичні депресії. Особливу важливість для визначення строків початку терапії має факт більшої виразності суицидальных тенденцій. Такі хворі більше схильні до розвитку комор-бідних розладів у вигляді формування залежності від психоактивних речовин.

41. Психосеміотика м-фази

На сьогоднішній момент у патопсихології відсутня класифікація особистісних порушень. Найбільш визнаної вважається наступне диференціювання:

1) порушення ієрархії мотивів;

2) порушення смислоутворення;

3) порушення підконтрольності поводження.

До кожного із цих порушень можна віднести поняття діяльності.

Патопсихологія мотивів найбільше часто вивчалася психологами на прикладі онтогенетичних змін (в осіб дитячого віку). Однак, сучасний соціально-побутовий досвід навіть сам не спокушених надає право вважати такий підхід не повноцінним. Зміна мотивів можна спостерігати при певних формах патології психології. Патологічний матеріал дає можливість не тільки проаналізувати зміни мотивів і потреб, але й простежити процес формування даної патології.

До основних характеристик мотивів можна віднести їхній опосередкований характер і ієрархичність.

Між мотивами й потребами існує тісний зв'язок. Аналіз потреб медичного хворого. Проведений через розкриття їхнього предметного змісту. Самі ж мотиви мають складні відносини з різними потребами, у визнанні їхньої ієрархічної побудови.

Еволюція мотивів, їх опосередкована й ієрархічна побудова починалися в ранньому постнатальному онтогенезі й триває аж до останнього дня життя. Мотиви поступово втрачають свій безпосередній характер і починають опосредоватися свідомо постнатальною метою, відбувається підпорядкування одних мотивів іншим.

Наявність провідних мотивів не виключає необхідність наявності додаткових, безпосередньо стимулююче поводження. Без провідних мотивів створення діяльності втрачає особистісного змісту. Провідний мотив ключ до розуміння опосредкованості й ієрархії мотивів. Ієрархія мотивів досить стійкий феномен. Цим фактором пояснюється й забезпечується відносна стійкість особистості, її кіл інтересів, життєво важливих духовних, соціальних культурних цінностей, позицій. Зміна в мотиваційній сфері приводять до кординальних змін життєвих позицій, інтересів цінностей. Дослідження демонструють наступні зміни особистісної сфери в динаміки:

1) До хвороби - люди, як правило активні, живого складу розуму, товариські;

2) У результаті пияцтва інтереси мерхнуть. Робота стає лише обов'язковістю, хворі відходять від друзів, родини. Пацієнти змінюються характерилогічно: робляться причепливими, дратівливими, запальними, грубими стосовно близьким і рідним;

3) Перестають стежити за собою. У зовнішньому вигляді помітна неакуратність, неохайність;

4) Міняється об'єктивна життєва позиція;

5) Змінюється моральний вигляд хворих;

6) У динаміку: у ходи госпіталізації на перших етапах хворі критичні, волають до допомоги, потім причини повністю зникають

7) Повна деградація об'єкта.