43. Поняття про розумову відсталість

Розумова відсталість – сукупність етіологічно різних спадкових, вроджених або рано набутих стійких непрогресуючих синдромів загального психічного відставання, які проявляються в утрудненні соціальної адаптації головним чином через переважаючий інтелектуальний дефект /Ісаєв Д.М., 1982/.

Різні форми розумової відсталості відрізняються своїми патогенетичними механізмами, але є і спільні патогененетичні ланки, серед яких є хроногенний фактор, тобто період онтогенезу, в якому відбувається ураження мозку. Різні патогенні чинники, як генетичні, так і екзогенні, діючи в один і той же період онтогенезу, можуть викликати однотипні зміни в мозку, які характеризуються ідентичними або подібними проявами, в той час як один і той же етіологічний чинник, впливаючи на різних етапах онтогенезу, може призвести до різних наслідків. Характер відповідних реакцій головного мозку багато в чому залежить від рівня морфологічного і функціонального розвитку, зрілості організму і може бути типовим для кожного онтогенетичного періоду.

Більша частина (біля 75%) випадків розумової відсталості обумовлена ураженнями головного мозку в внутрішньоутробному періоді. Порушення формування органів і систем частіше відбувається під час критичного етапу їх розвитку, що характеризується підвищеною чутливістю впливу патогенних чинників, а також низькою репаративною здатністю ембріону і плоду. В цей період під впливом патогенних чинників легко порушується хіміо- і морфодеференціація структур і виникають різні аномалії розвитку. Всі внутрішньоутробні аномалії розвитку поділяються на бластопатії, обумовлені ураженням зародка в період бластогенезу (до 4 тижнів вагітності), ембріопатії – ураження в період ембріогенезу, тобто від 4 тижня до 4 місяця вагітності і фетопатії – аномалії, які виникають в результаті ураження плода в термін від 4 місяців і до кінця вагітності.

Клінічні ознаки розумової відсталості мають різні прояви в залежності від часу ураження головного мозку. Ураження в період бластогенезу, як правило, призводить до загибелі зачатку або до грубого порушення розвитку всього організму. В період ембріонального розвитку, який характеризується інтенсивним органогенезом, патогенні чинники, як генетичні, так і середовищні, викликають вади розвитку не тільки мозку, але і інших органів, особливо тих, які знаходяться в критичній стадії розвитку. В другій половині вагітності, коли закладка органів в основному закінчена і інтенсивно відбувається диференціація і інтеграція функціональних систем, явних аномалій розвитку не виникає, а дисплазії якщо і є, то не дуже виражені. Тому аномалії розвитку головного мозку, які виникли на пізніх термінах вагітності, можуть відрізнятися нерівномірністю ураження і більш вираженим недорозвиненням найбільш пізно формуючихся структур мозку, частіше це лобної і тім’яної кори. Клінічно це проявляється в нерівномірності інтелектуального дефекту, наявності різноманітних психопатологічних розладів (психопатоподібних, церебрастенічних).

В залежності від причини яка призвела до розумової відсталості і від місця ураження головного мозку, можна виділити різні форми розумової відсталості, які характеризуються різноманітністю клінічних проявів. Але не дивлячись на це, ведучу роль в структурі психічного дефекта відіграє недостатність вищих форм пізнавальної діяльності, перш за все абстрактного мислення, при відносно достатньому рівні розвитку еволюційно більш древніх компонентів особистості, таких, як потреби, пов’язані з інстинктами.

У дітей молодшого віку і при більш глибоких ступенях розумової відсталості недостатність мислення більше проявляється в недорозвиненні тих функцій, які є показниками розвиваючоїся пізнавальної діяльності. До року психічне недорозвинення проявляється головним чином в недостатності ефективно-вольової сфери і моторики дитини, викривленні і сповільненні термінів становлення зорових і слухових рефлексів, неповноцінності «комплексу пожвавлення», більш пізніх строках емоційного реагування на оточуюче, переважання в’ялості, сонливості.

На 2-3-му році розумова відсталість проявляється в особливостях поведінки і ігрової діяльності. Діти повільно набувають навички самообслуговування, не проявляють жвавості, допитливості, цікавості до оточуючих предметів і явищ, які притаманні здоровій дитині. Ігри їх характеризуються простим маніпулюванням, вони не розуміють елементарних правил гри, слабо контактують з дітьми.

В залежності від глибини психічного дефекту виділяють 4 ступеня розумової відсталості: легка, помірна, тяжка, глибока.

Легка розумова відсталість (F – 70) – це найнижчий ступінь психічного недорозвинення, найбільш розповсюджена форма, вона складає 75 – 80% від усієї популяції розумово відсталих. Вважається, що в більшості випадків виникнення цього ступеню розумової відсталості є ендогенні, або сімейні причини, в деяких випадках причиною можуть бути негрубі екзогенні шкідливості. Структура психічних порушень при легкій розумовій відсталості складається із особливостей недорозвинення практично всіх психічних функцій. Діти з легкою розумовою відсталістю мають достатню увагу і пам’ять, вони здатні до навчання основаного на конкретно-наочних методах навчання. Вони засвоюють професійні навички деяких кваліфікаційних груп і при певних умовах самостійно працюють на звичайному виробництві. Діапазон інтелектуальної недостатності у дітей з легкою розумовою відсталістю складає в показниках IQ 50 – 69.

Помірна розумова відсталість – середній ступінь психічного недорозвинення – складає дещо більше 10-15% від усього числа розумово відсталих. Причинами цього ступеня розумової відсталості можуть бути як спадкові дефекти, так і наслідки перенесених органічних уражень головного мозку. Він характеризується несформованістю пізнавальних процесів (конкретним. непослідовним, тугорухливим мисленням) і, як правило, нездатністю утворювати абстрактні поняття. Інтелектуальний коефіцієнт помірно розумово відсталих знаходиться в межах 35 – 49.