41. Режим окремого проживання подружжя.

Режим окремого проживання подружжя може бути встановлено судом: а) за взаємною заявою подружжя, коли чоловік і жінка не можуть проживати разом і згодні щодо встановлення такого режиму. Це може бути викликано певними проблемами в сім'ї, коли подружжя ще остаточно не вирішило питання про розірвання шлюбу і бажають перевірити свої почуття, з'ясувати подальші наміри щодо збереження або незбереження сім'ї; б) за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно. В даному випадку ініціатором роздільного, проживання виступає лише один із подружжя (ч. 1 ст. 119 СК). Відповідно до ч. 2 ст. 120 СК у разі встановлення режиму окремого проживання виникають такі наслідки: майно, що його буде набуто в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка; дружина, чоловік можуть усиновити дитину без згоди другого з подружжя. Указана норма передбачає дуже важливі наслідки особистого та майнового характеру. Так, при окремому проживанні припиняється режим спільної сумісної власності подружжя, не діють правила, які встановлені законом щодо їх майна. Утім, сторони мають право положення п. 1 ч. 2 ст. 120 СК щодо майна, яке буде набуто при окремому проживанні подружжя, замінити шлюбним договором. Це випливає з ч. 1 ст. 120 СК, де, зокрема, вказано, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені шлюбним договором. Це означає, що подружжя може звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання та до нотаріуса про посвідчення шлюбного договору, в якому будуть встановлені правила щодо правового режиму їхнього майна. В договорі вони можуть, наприклад, вказати, що окремі речі, які сторони набуватимуть під час окремого проживання, будуть складати їх спільну (сумісну або часткову власність), спільне майно, набуте під час шлюбу та продане під час окремого проживання, буде належати одному з подружжя, передбачити інші моменти.

42. Відмінність розірвання шлюбу від визнання шлюбу недійсним.

Визнання шлюбу недійсним істотно відрізняється від розірвання шлюбу. Якщо з розлученням припиняються на майбутнє час правовідносини осіб, які перебували раніше в шлюбному союзі, то шлюб, визнаний недійсним, вважається таким з моменту його укладення. Його ніби й не було зовсім. Тому чоловік, що був у такому шлюбі, ніяких прав і обов'язків, передбачених СК РФ, як правило, не має. Майнові проблеми вирішуються відповідно до вимоги ДК РФ, часткова власність п.2, 3 ст.244, ст.245-252 ... При визнанні шлюбу недійсним таким же вважається шлюбний договір, укладений у відповідності зі ст.40-42 СК РФ. У особи оселився в якості чоловіка, не виникає права на його житлоплощу. Ці серйозні наслідки пояснюють, чому визнання проводиться тільки в суді. Однією з підстав визнання шлюбу недійсним є порушення умов його укладення. Тобто шлюби: · З особами, яких примусили до шлюбу, не зваживши на їх незгодою; · З особою, яка не досягла шлюбного віку і не отримало дозволу в установленому законом порядку на дострокову реєстрацію шлюбу. · Тоді коли порушений будь-який з заборон до шлюбу ст. 14 СК РФ. · Так само в ст.15 п.3 СК РФ якщо чоловік, приховав наявність венеричного захворювання або ВІЛ-інфекції. Всі перераховані підстави визнання шлюбу недійсним визначеністю. Інакше йде справа у разі, якщо мова йде про укладання фіктивного шлюбу, шлюбу без наміру створення сім'ї. Його зовнішніми ознаками можуть слугувати відсутність спільного проживання, подружньої близькості, турботи один про одного. Але оскільки суд має право винести рішення про визнання шлюбу недійсним, кожна зі сторін, - будь то позивач чи відповідач - повинна надати докази своєї правоти. Ці докази можуть бути здобуті і за ініціативою суду.