40. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

На зміну кількості використаних у виробничому процесі ресурсів витрачається різний час, тому необхідно розрізняти короткостро­ковий і довгостроковий періоди.

Довгостроковий період - це період часу, достатній для зміни кількості усіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності.

Треба відмітити, що короткостроковість і довгостроковість є понят­тями умовними і дійсна тривалість того чи іншого періоду залежить від характеру виробництва, його технологічного циклу.

Короткостроковий період являє собою період фіксова­них потужностей, а довгостроковий період - період змінних потужностей.

В довгостроковому періоді всі витрати виступають в якості змінних, спадна віддача виявляється менш відчутною. В міру росту розміру підприємства протягом певного часу відбувається зниження витрат виробництва одиниці продукції, але починаючи з певного мо­менту все більші і більші розміри підприємства означають підвищення середніх загальних витрат. Закон спадної віддачі застосувати тут не­можливо. Адже умовою його дії є незмінність кількості одного з ресурсів, які використовуються у виробництві, тоді як в довгостроко­вому періоді ми допускаємо зміни усіх ресурсів.

Дуговидність кривої довгострокових середніх витрат можливо по­яснити за допомогою позитивного і негативного ефекту масштабу

На початку процесу розширення виробництва діє позитивний ефект масштабу.

В міру росту розмірів виробництва цілий ряд факторів починає діяти в напрямку зниження середніх витрат виробництва.

1. Спеціалізація праці - поглиблюється в міру зростання розмірів виробництва, величини підприємства. Замість виконання п'яти-шести операцій робітник виконує одне завдання, може працювати більш продуктивно. Спеціалізація виключає втрати часу на перехід від одно­го завдання до іншого.

2. Спеціалізація управлінського персоналу. В міру зростання розмірів підприємства збільшується можливість використання переваг спеціалізації в управлінні. Наприклад, на малих підприємствах спеціаліст з проблем збуту може бути вимушений займатися різними областями управлінської діяльності, а на великому підприємстві він буде займатися тільки збутом продукції.

3. Ефективне використання капіталу. На більш великих під­приємствах може застосовуватися високопродуктивне і дороге облад­нання.

4. Виробництво побічних продуктів. Велике виробництво має більше можливостей для розвитку побічних виробництв, випуску продукції на основі відходів основного виробництва.

Однак розширення масштабів виробництва породжує не тільки позитивні результати. Досягнувши певного рівня, розширення виробництва може призвести до небажаних економічних результатів, тобто до росту затрат виробництва на одиницю продукції. Основними причинами виникнення негативного ефекту масштабу є управлінські труднощі великомасштабного виробництва, негативний ефект від мас­штабу виникає у зв'язку з порушеннями в управлінні крупномасштабним виробництвом:

1) знижується ефективність взаємодії між окремими підрозділами підприємства, втрачається гнучкість виробництва;

2) важко здійснюється контроль за реалізацією рішень, які приймаються керівництвом підприємства;

3) в окремих підрозділах підприємства виникають локальні інтереси, які суперечать інтересам підприємства в цілому;

4) із зростанням розмірів виробництва збільшуються витрати на передачу і опрацювання інформації, необхідної для прийняття рішень.

Аналіз позитивного і негативного ефектів масштабу має велике практичне значення. Підприємство, яке досягло успіхів у розширенні масштабів своєї діяльності і вміє користуватися позитивним ефектом масового виробництва, виживає. А ті підприємства, котрим не вдалося досягти необхідних масштабів, опиняються у важкому становищі, з високими витратами виробництва, низькоефективним функціонуван­ням підприємства.

Організаційна структура великих підприємств, як правило, враховує негативний ефект масштабу і намагається його ліквідувати ще на стадії проектування підприємства. Великі фірми серед своїх численних підрозділів створюють адміністративні одиниці і наділяють їх значною автономією.