9. Визнання фізичної особи недієздатною: підстави, порядок, правові наслідки.

1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

1. Одним із факторів, що впливають на дієздатність фізичної особи, є стан її психіки. Частина 1 ст. 39 ЦК трохи інакше формулює підстави для визнання фізичної особи недієздатною, вказуючи, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна розуміти значення своїх дій і (чи) керувати ними. Таким чином, у ч. 1 ст. 39 ЦК розширено перелік підстав, унаслідок яких фізична особа, не здатна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана недієздатною і зазначено, що для визнання фізичної особи недієздатною необхідний хронічний, стійкий психічний розлад.

2. Недієздатними може бути визнано як повнолітніх осіб, так і осіб у віці від 14 до 18 років. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається ЦПК України. Встановлення хронічної хвороби, недоумства, іншого важкого захворювання, що спричинили стійкий розлад психіки, належать до компетенції відповідних медичних закладів. Тому ст. 258 ЦПК передбачає, що суддя в порядку підготовки справи до розгляду за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство особи призначає для визначення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним від 28 березня 1972 р зазначено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписки з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними установами. Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК висновок експерта для суду не є обов'язковим. Суд оцінює висновок експерта поряд з іншими доказами за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. Незгода суду з висновком експерта повинна бути ним вмотивована в рішенні або ухвалі (ч. 5 ст. 60 ЦПК).

3. У ЦК враховано, що порушення справи про визнання особи недієздатною може спричинити для неї моральні чи фізичні страждання. Тому ч. З ст. 39 ЦК передбачає, що коли суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога пред'явлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

1-2. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи й інших доказів може визначити в рішенні день, з якого особа визнається недієздатною.

Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною

1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

1. Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою низку важливих правових наслідків. Передусім з моменту виникнення недієздатності припиняються численні права та обов'язки, які виникли раніше і є триваючими. Так, припиняються відносини представництва на підставі довіреності (пункт 6 ч. 1 ст. 248 ЦК); договір страхування відповідальності особи, яка є недієздатною (абзац другий ч. 1 ст. 996 ЦК); договір доручення (пункт 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК); договір управління майном (при недієздатності управителя) (пункт 5 ч. 1 ст. 1044 ЦК); договір простого товариства (пункт 1 ч. 1 ст. 1141 ЦК); сімейні обов'язки особистого немайнового характеру (ч. 2 ст. 15 СК). Існування зазначених норм дозволяють стверджувати і про неможливість наступного набуття і здійснення вказаних у них прав та обов'язків опікуном від імені недієздатної особи. Винятки та уточнення можуть передбачатися самою правовою нормою. Так, згідно абзацу першого ч. 1 ст. 996 ЦК права та обов'язки страхувальника - фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною. Таким чином, можна стверджувати, що якщо інше не передбачено законом або договором, визнання особи недієздатною не є перешкодою для здійснення цивільних прав та обов'язків її опікуном від її імені.

2. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Згідно із змінами, внесеними до ч. 1 ст. 60 ЦК, суд не лише встановлює опіку над особою у разі визнання її недієздатною, але й призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. До встановлення опіки і призначення опікуна функції останнього згідно ст. 65 ЦК здійснює орган опіки та піклування. Інститут опіки має основною метою надати недостатній обсяг дієздатності та дозволяє забезпечити набуття та реалізацію суб'єктивних цивільних прав та обов'язків недієздатними особами. Правові засади діяльності опікуна регулюються главою 6 ЦК. Опікун здійснює свої повноваження як самостійно, так і за умови одержання попередньої згоди органів опіки та піклування в передбачених ЦК випадках (ст. 71 ЦК).

3. Оскільки фізична особа, яка визнана недієздатною, взагалі не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, ЦК позбавляє її права укладати будь-який правочин, а відтак і нести відповідальність за його невиконання або неналежне виконання. Разом з тим недієздатна особа не позбавляється цивільної правоздатності, а тому усі правочини, які вчиняються опікуном в її інтересах, вчиняються водночас і від її імені. Тобто, стороною правочину буде вважатися недієздатна особа, права та обов'язки якої представляє її опікун. Проте можливі випадки, коли правочини, вчинені недієздатною особою, вважаються дійсними. По-перше, дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатним, може бути схваленим опікуном (абзац перший ч. 1 ст. 226 ЦК). Щоправда, дана норма є відсилочною щодо порядку схвалення такого правочину до ст. 221 ЦК, за якою правочин вважається схваленим, якщо уповноважені особи, дізнавшись про вчинення правочину, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. Згідно ж абзацу другого ч. 1 ст. 226 відсутність схвалення правочину тягне його нікчемність. Таким чином, один і той же факт "мовчання" опікуна може означати як схвалення правочину, так і відсутність його схвалення, як дійсність правочину, так і його недійсність (нікчемність). Конкретні наслідки відсутності волевиявлення опікуна можливо встановити в судовому порядку. На наш погляд, в таких випадках до моменту вирішення справи судом, виходячи із змісту ч. 2, 3 ст. 41, ч. 2 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 ЦК усі укладені без згоди опікуна правочини мають кваліфікуватися як недійсні (нікчемні). По-друге, на вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної особи (ч. 2 ст. 226 ЦК).

4. Будучи недієздатною, фізична особа не несе відповідальності за завдання нею шкоди. Шкода, завдана недієздатною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею. При цьому останній може бути звільнений від обов'язку відшкодування, якщо доведе, що шкода була завдана не з його вини. При цьому ЦК передбачає можливість відшкодування шкоди повністю або частково за рахунок майна недієздатної особи. Таке рішення може прийняти лише суд за таких умов: 1) шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого; 2) опікун недієздатного помер або у нього не вистачає майна для відшкодування; 3) у недієздатної особи таке майно є.