48.Визначення відносного віку та кореляція осадових товщ

Кореляція відкладів і визначення віку порід. Кореляція і визначення відносного віку стратиграфічних підрозділів виконують за подібністю комплексів органічних решток двома головними методами біострати-графічного аналізу, а саме: методом керівних форм і методом комплексів органічних решток. Метод керівних форм виник першим і ґрунтується на уявлені про те, що керівні форми фаціально незалежні, займають одне і те ж стратиграфічне положення у різних розрізах, одночасно з'являються і зникають на значних територіях, мають значне латеральне поширення. Проте згідно з сучасними уявленнями форми-космополіти чи еврибіотні (здатш 1снувати в різних умовах) види, незалежні від фаціальних умов, становлять незначний процент. Таксон, який є керівним у конкретному районі, часто втрачає своє значення за його межами чи взагалі зникає з розрізів. Тому наразі багато спеціалістів віддають перевагу методиці, що ґрунтується на аналізі всього фауністичного чи флористичного комплексу. В цьому разі враховують не лише таксономічний склад, а й кшыасш сшввадношення між окремими таксонами. Під час дослідження комплексу з'ясовують характер реагування кожного виду на конкретні зовнішні зміни, загальний висновок коректують щодо кожної групи, і це дає змогу достеменно зафіксувати на певному рівні межу між етапами розвитку району, який вивчають, і уявити собі масштаб подій та ранг межі. Найважливіше значення для визначення біострати-графічних меж мають границі масової появи чи масового зникнення певних груп таксонів. Ці границі фіксують не лише за зміною фауністич-них чи флористичних комплексів, вони відображають також інші значні геологічні події: зміну тектонічного чи седиментаційного режиму, клімату тощо.

3 огляду на неоднакові темпи еволюци piзнів групи фауни і флори мають різне значення для біостратиграфії. Одні групи швидко еволюціону-вали і розселювалися на значних територіях. Інші еволюціонували повільно, займали обмежені локальш дшшки. Перші з цих груп називаються ортостратиграфічними (або архістратиграфічними). Вони є найважливі шими під час біостратиграфічних досліджень. За ними створюють регіо-нальш i глобальні зональні схеми біостратиграфічного розчленування, які використовують для широких міжконтинентальних кореляцій (табл. 2). Групи, що повільно еволюціонували найчастіше не мають стратиграфічного значення i і їх можна використовувати для вирішення біостратиграфічних завдань лише в комплексі з іншими таксонами. Для кожного періоду визначені переважно одна чи дві архістратиграфічні групи, на яких ґрунту-ється детальне біостратиграфічне розчленування відкладів. Інші групи викопних решток відіграють допоміжну роль.

Спори і пилок масово продукували рослини, а вітер і вода розносили їх на значні відстані, тому вони і захоронені в різнофаціальних умовах. З огляду на це їх широко використовують для зіставлення різно-фаціальних товщ, стратифікації континентальних осадових відкладів і зонального біостратиграфічного розчленування відкладів від девону до четвертинних утворень. Нанопланктон (різноманітні водорості) дає змогу впевнено виконувати розчленування і глобальну кореляцію морських відкладів, його широко використовують для стратифікації мезозою і кайнозою. Характер біостратиграфічних досліджень залежить від етапу страти-графічних робіт. Під час опрацювання місцевих розрізів визначають їхню палеонто-логічну характеристику, особливості розподілу органічних решток, виділя-ють спектри та комплекси характерних органічних решток. У разі зіставлення місцевих розрізів на регіональному етапі досліджень простежу-ють поширення комплексів у межах геологічного регіону чи його частини, підтверджують регіональність їхнього поширення. Показники подібних за складом комплексів уніфікують, за ними виділяють регюнальш (perio-яруси), і спеціалізовані біостратиграфічні підрозділи - різноманітні біо-стратиграфічні зони. Далі біостратиграфічні дослідження виконують за двома напрямами.1.Послідовні біостратиграічні зони, виділені за ортостратиграфічними групами, утворюють зональну місцеву шкалу. Порівнюючи и 3i світовими еталонними зональними біостратиграфічними шкалами, визначають вік біостратиграфічних підрозділів і завдяки цьому - положення місцевих стратиграфічних підрозділів за віком і щодо загальних підрозділів, тобто за допомогою стратону загальної шкали, та за бюстратиграф1чним вмістом упорядковують місцеві стратиграфічні підрозділи. 2.Якщо біостратиграфічний матеріал не дає змоги виділити біострати- графічні зони та їхню послідовність, то визначення віку і кореляцю з регіональними та загальними підрозділами виконують шляхом оцінки діапазону поширення кожного таксона.