68.Секвент та його характеристика

Головною стратиграфічною одиницею секвенсстратиграфії є седиментаційний комплекс, або секвенс. Секвенс – послідовність геологічно пов’язаних і фаціально близьких відкладів, які обмежені поверхнею згідного (безперервною), чи незгідного (з перервою у часі) залягання. Седиментаційні комплекси, які створені евстазією відподною 4-му порядку циклів коливань рівня Світового океану (1,2 млн.р. – 10 млн.р.) Їх підошву і покрівлю визначає регресивне підошвинне (прибережне) налягання. Потужність, вікові інтервали і поширення порід не використовуються для виділення секвенсів. Границі секвенсів утворюються внаслідок збільшення швидкості зниження рівня океану, або внаслідок зменшення швидкості прогинання дна басейну, і вони можуть бути зумовлені, як глобальними змінами евстазії, так і регіональними тектонічними рухами. Границі евстатичного походження ізохромні в усіх басейнах, які пов’язані із відкритим океаном. Незгідності тектонічного походження не ізохромні і не простежуються за межами того, чи іншого регіону. Екстатичні коливання є ритмічними і вони відбиваються відносно нуля, за який прийнято сучасний рівень води в Світовому океані. Від значень максимального зниження цього рівня (так зване низьке стояння океану) Рівень океану поступово підвищується, досягаючи максимуму (так зване високе стояння океану), після чого знову поступово знижується. Секвенс утворюється за повний цикл зміни рівня евстазії між 2-ма низькими рівнями стояння, і він обмежений незгідними, або відповідними їм згідними поверхнями, які пов’язані із змінами рівня води. Періодичні зміни рівня океану і регіональні тектонічні рухи змінюють положення берегової лінії, і призводять до циклічного чергування в межах секвенсів генетично пов’язаних фацій.

69.Характеристика і побудова седитиментаційних трактів

Періодичні зміни рівня океану і регіональні тектонічні рухи змінюють положення берегової flimi i приводять до циклічного чергування в межах секвенсів генетично пов'язаних фацій. У кожному секвенсі залежно від механізму утворення і характеру будови можна виділити такі парагенетичні ряди фацій, або тракти:

1) тракт низького стояння рівня океану виникає за умов надлишкового осадонакопичення, коли матеріалу із областей зносунадходить більше, ніж звільнюється простору для його накопичення. Надлишковий матеріал "скидається" у глибші частини басейну седиментації. Перекомпенсація прогинання накопиченням зумовлює нарощування шельфу в бік палео-басейну і формування регресивної послідовності фацій. Унаслідок цього седиментаційна система зміщується до центра басейну, утворюючи серію сигмоподібних або клиноформних тіл. Таку седиментаційну модель назива-ють проградаційною. 2)трансгресивний тракт формується в разі зміни характеру коливальних рухів, коли швидкість надходження теригенного матеріалу дорівнює швидкості прогинання дна басейну. Тоді седиментаційна система нарощується вгори,і формується аградаційна послідовність фацій.При якій міграція фацій не відбувається, а відбувається нарощування їх потужностей на тих же самих площах поширення. 3)тракт високого стояння рівня океану утворюється, коли прогинання дна басейну не є компенсованим. У цьому випадку формуються трансгре-сивні послідовності фацій, які просуваються в бік суші у вигляді сходинок. Це так звана ретроградаційна модель. Отже, кожен елемент секвенсу має певну тенденцію зміни фацій відповідно до фази евстазії, відрізняється умовами утворення і відділений від сусіднього межами, які можуть бути згідними або незгідними. За будовою стратиграфічних незгідностей і механізмом їхнього утворення виділяють такі типи меж. Межа першого типу - ерозійна незгідність; фіксує перерву в осадо-накопиченні, пов'язану з розмиванням раніше накопичених відкладів. Утворюється, коли швидкість евстатичного зниження перевищує швидкість прогинання дна басейну седиментації. Збігається з межами сенквенсів. Межа другого типу - незгідність, пов'язана з відсутністю осадо-накопичення. Утворюється, коли швидкість зниження рівня Світового океану є меншою, ніж швидкість опускання дна палеобасейну. Такі перерви локального або регіонального поширення фіксують межі трактів. Характер стратиграфічної незгадносп е головним критерієм виділення різних типів меж осадових комплексів. Бічне прилягання і прилягання до підошви з виклинюванням осадових верств за падінням свідчать про перерву другого типу, утворення якої пов'я-зане з відсутністю седиментогенезу. Прилягання до покрівлі також зумов-лене періодом без осадонакопичення, оскільки базис акумуляції був занадто низьким, щоб осадові шари могли зростати догори. Характер контактів складний. Незгідності часто переходять одна в одну та в ізохронні з ними поверхні узгодженого нашарування. Коректність розчленування осадових послідовностей на секвенси і тракти залежить передусім від правильної щентифпсацп поверхонь незгідностей. Поділ осадових відкладів на секвенси, тракти, простеження поверхонь, пов'язаних з процесами глобальної евстазії, формує потужний інструмент для виявлення часових і просторових співвідношень осадових порід. Процедура інтерпретації передбачає хроностратиграфічний аналіз та побудову стратиграфічної моделі комплексу, складеного генетично пов'язаними шарами, що циклічно повторюються й обмежені незгідностями або ізохро-нними з ними згідними поверхнями. Фундаментом секвенс-стратиграфп е добре фактографічно обгрунтоване положення, що структура осадових секвенсів - це функція коливань евстазп i положення регіональ-ного базису ерозії. На відміну від класичної стратиграфії, секвенс-стратиграфія не тільки фіксує будову осадових товщ, а й пояснює динаміку утворення страти-графічної послідовності осадових верств залежно від евстазИ i характеру регіональних тектонічних рухів, визнає головним механізмом утворення небезперервне послідовне горизонтально-паралельне нашарування (знизу до¬гори) осадів, а бокове переривчасте заповнення палеобасейну з утворенням сигмоподібних, клиноформних тіл. Найважчою частиною застосування ме¬тоду секвенс-стратиграфії в практиці геологічних досліджень є вилучення впливу локальної тектоніки, відокремлення евстатичного "сигналу" від регіонального "шуму". Попри це, практична придатність цього методу підтверджена результативністю розшукових робіт нафтових компаній у світовому масштабі, і визнання п у 90-х роках міжнародним стандартом вивчення геологічної будови осадових товщ.

70. Подієва стратиграфія.

Загалом, для мор. відкладів хар-но: їх витриманість по площі, значний вміст орг. решток, чергування у розрізі теригенних, карбонатних, кременистих, вулканічних утворень тощо. Відклади формуються в порівняно стабільних палеогеографічних обстановках, переважно в межах різноманітних зон конт. шельфу, особливо теригенні осадки. В процесі геолог. розвитку Землі виділять етапи, які хар-ся різними катастрофічними подіями – різної сили, походження і поширення (напр., землетруси, виверження вулканів, катастрофічні шторми, зсуви, турбідитні потоки, повені тощо). Після таких катастрофічних явищ в морських акваторіях виникають різноманітні процеси, наслідком яких є утворення специфічних генетичних типів порід з характерними седиментологічними і екологічними особливостями та своєрідною специфікою у послідовності нашарувань. Подієва стратиграфія базується на пошуках слідів цих подій (гідродинамічних слідів, евстатичних, кліматичних і т.д.), які короткочасно і потужно прроявилися на значних на значних площах, які відобразились в різних змінах режиму седиментації, палеоекологічних умов, змінах комплексах фауни і флори і т. д.

Виділяють наступні різновиди подієвих відкладів:

•Вулканічні попелепади – верстви, які утворюються внаслідок вулканічної діяльності у випадку заміщення вулканічного попелу глиноземистими мінералами групи монтморелоніту. Зустрічаються у різних фаціях і майже не мають ніяких седиментологічних та екологічних особливостей, їх можна виділити лише за мінеральним і хімічним складом (збагачені монтморелонітом). У розрізах вони простежуються у вигляді малопотужних (кілька см – перші дм) прошарків на значних площах. Їх виділенням і простеженням замається тефростратиграфія.

•Штормові відклади (тем пестиди),відклади каламутних потоків суспензії (турбідити),відклади великих повеней (інундити).

Ці утворення не відносяться до циклічно-побудованих осадових товщ, хоча часто вони мають правильну і чітку циклічну будову, а також мають декілька спільних особливостей: А)-початок кульмінацію склад турбулентних процесів і подій,які виражаються в ерозійних або седитиментаційних фазах цих подій. Темпестити штормові відклади,займають інтервал між термальним базисом хвиль і штормовим. Сильні шторми зустрічаються рідше ніж слабкі, а тому від мілководдя у бік моря зменшується їх вплив в результаті того, що поверхня осадку після шторму буде опускатися нище ніж до нього. Турбідити в сучасних океанах асоціюєтьсяз обстановками глибоководних конусів виносу, представлені вони від крупнозернистих пісків до тонкозернистих мулових утв., які можуть мати біогенне походження. Б) відбувається перерозподіл органічних і неорганічних осадових компонентів у вертикальному розрізі, а також у горизонтальному напрямі. В ідеально варіанті матеріал штормових відкладів буває автохтонним. В) змінюється екологічній обстановці-тоді ці події приводять до руйнування і до масової загибелі мілководних фауністичних груп на значних просторах водних акваторій. Тафономічні наслідки подій наступні: --більшість орг. решток руйнується, подрібнюється частково, розчиняється;--рухомі організми можуть проробляти ходи через осадки, що їх засипали; -- значна кількість організмів може бути похована у прижиттєвому стані, тобто відбувається іммурація палеоорганізму.