2. Концепції походження філософії.

Майже всі дослідники сходяться на тому, що в середині І тис. до н. е., десь приблизно в VI ст., в трьох осередках стародавньої цивілізації — Індії, Китаї та Греції — практично одночасно виникає філософія.

Коли розглядають історію філософії, то починають її саме з періоду панування міфу, в якому знаходить собі вираження наполегливої духовна потреба пояснити світ і розібратися в явищах природи. Думка первісної людини і спрямувалася до досягнення тих, що визначають буття природи і людини сил. Саме завдяки цьому етапу пізніше виникне філософія і наука. І формула "від міфу до логосу" (від образу до поняття, від віри до розуму), що пояснює процес походження філософії, якраз розкриває значення міфологічного періоду в інтелектуальному розвитку людства.

Міфологія є історично першою формою світогляду.

Міф - це не первинна форма знання, а особливий вид світогляду, специфічне образне синкретичне уявлення про явища природи і колективного життя.

Для первісної людини знання не існувало як щось об'єктивне, не залежне від його внутрішнього світу. У первісній свідомості мислиме повинне співпадати з переживаним, діюче з тим, що діє. У міфології людина розчиняється в природі, зливається з нею як її невід'ємна частка.

На ранній стадії історії міфологічний образ мислення почав наповнюватися раціональним змістом і відповідними формами мислення : зростала сила узагальнюваного і аналітичного мислення, зароджувалися наука і філософія, виникали поняття і категорії власне філософського розуму, відбувався процес переходу від міфу до логосу, що свідчить про розкладання традиційної картини світу, незадовільність пояснення для нової людини.

Міфологія не була єдиною дофілософською світоглядною формою. У цей же період існувала і релігія. На самих ранніх стадіях розвитку суспільства міфологія і релігія складали єдине ціле.

Специфіка релігії обумовлюється тим, що основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних стосунків з надприродним. І тому всякий міф стає релігійним в тій мірі, в якій він включається в культову систему, виступає її змістовною стороною.

Таким чином, філософія з'являється на тому ступені історії, коли у зв'язку з розвитком громадських стосунків починається розкладання міологічної свідомості. Перші філософські системи виникають більш менш одночасно в культурах Індії, Китаю та ін. Греції (7-6 віків до н. э).

У нових умовах "місце" людини визначається значною мірою не традицією і пов'язаними з нею нормами життя, а власною активністю людини, при чому успіх його цілеспрямованої діяльності залежить від того, чи зуміє людина охопити існуючі незалежно від нього і такі, що не укладаються в рамки буденної свідомості реальні зв'язки що оточує його динамічної соціальної обстановки. Усе це і створює передумови для появи свідомого теоретичного відношення до світу, протиставлення суб'єкта і об'єкту, при чому суб'єкт відрізняє себе від світу і виступає діячем. Звідси витікало основне питання філософії про співвідношення матерії і духу, буття і свідомості.

Античність створила термін "філософія", сформулювала її проблематику, намітила шляхи її рішення, виділила основні філософські напрями (матеріалізм і ідеалізм). Термін "філософія" в перекладі з грецького означав "любов до мудрості". Філософія стала формою суспільної свідомості, спрямованою на вироблення цілісного погляду на світ і на місце в нім людини. На відміну від попередніх їй форм світогляду (міфологічною і релігійною) - філософія прагнула реалізувати світоглядну функцію на основі теоретичного відношення до дійсності, протиставляючи антропоморфізму міфології уявлення про світ як про поле дії об'єктивних безособових сил (категорій, сутей - буття, небуття, становлення, руху і спокою, простору, часу), а традиційності міфу - - свідомий пошук і вибір усвідомлених представлень на основі логічних і гносеологічних (теоретико-познавательных) критеріїв (обгрунтованість, довідність, істинність, зрозумілість).