18. Суб’єкт та об’єкт пізнання. Структура пізнавального процесу.

О. – момент дійсності, що протистоїть людині, це те, що пізнається.

С. – людина, в своїй пізнавальній активності, це той, хто пізнає.

С.-О. зв'язок в філософському та науковому знанні не однаковий. В науці О. є все, що піддається раціональному знанню, а С. є як людина так і суспільство.

В філософії О. є те, що не піддається раціональному осмисленню. С. – тільки індивід.

В науці О. завжди пасивний, а С. - активний, діючий, ініціативний.

В філософії об’єктивна реальність активна, а С. – пасивний сприймач.

В науці С. може зруйнувати О. і постійно провокує його на відкриття.

В філософії С. не маніпулює реальність, так як О. відкриває себе сам.

Пізнання - це складний, діалектично суперечливий процес постійного відтворення у свідомості, в системі ідеальних образів сутності речей, процесів, явищ, включаючи людину і життя суспільства,, а також вивчення шляхів і мети самого процесу утворення понять. У процесі пізнання здійснюється засвоєння людиною навколишнього світу, який у міру заглиблення і розвитку знань усе повніше й багатобічніше перетворюється людьми.

У цьому полягає сутність пізнання, і втіленням її є системи знань, які утворюються в ході складної діяльності людей і відбиваються в мові і спеціальних знакових моделях різних наук, а також у продуктах матеріальної практики людства.

Складність і суперечливість процесу пізнання зумовлюється складністю і суперечливістю самого об'єкта пізнання, складністю і суперечливістю навколишнього світу.

До структурних складових пізнавальної діяльності відносять:

• Об’єкт;

• Суб’єкт;

• Мета;

• Засоби;

• Результат.

19. Наука як особлива форма пізнання.

Наука відображає світ та фіксує пізнане у поняттях, судженнях, висновках, теоріях і т.п.

Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності.

Специфіка науки складається в тому, що вона обслуговує знаннями, що мають значення об’єктивної істини, все суспільство від підприємства до найбільш абстрактних форм духовної діяльності. Більш того, будучи дуже багатогранною, наука різними сторонами включається в різні сфери суспільного життя.

Наукове пізнання світу суттєво відрізняється від інших форм відображення дійсності. Загальним методом відповідним сучасним наукам, є діалектика, особливими методами якої є спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація науки тощо. Існують також часткові методи, пов’язані з окремими галузями науки – фізикою, хімією, біологією та іншими.

Об’єктом відображення в науці являється природа та суспільне життя. В зв’язку з цим всі конкретні науки поділяються:

• Суспільні науки вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму.

• Природні науки займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої та неживої природи.

• Технічні науки займаються вивченням продуктивних сил в даній сфері господарства, але і промислові відносини.

Основу розвитку науки, як і всіх інших суспільних явищ, складає матеріальне підприємство, закономірна зміна способу підприємства.

Кожне наукове відкриття, відповідаючи на виникаючі запити життя, в той же час базується на накопиченні попередніх знань в тій чи іншій області. Наука являється стрункою системою законів та виводів, має свою внутрішню логіку розвитку, особливу послідовність та примхливість.

Наука розвивається в тісній взаємодії зі всіма іншими сторонами та явищами суспільства. На розвиток науки оказують вплив політичні та правові відносини.