- •1. Предмет, завдання та методи вивчення історії української психології
- •2.Одинці аналізу історії української психології (персоналії, напрями, течії, наукові школи)
- •3. Соціально-історичний, логіко-науковий та організаційний складники процесу розвитку української психології.
- •4. Принципи приналежності психологічної спадщини до національної культури (місце народження та проживання, етнічне походження, самоіндентифікація).
- •5. Основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки (міфологічний, філософський, науковий).
- •6. Міфологічний періоду розвитку української психологічної думки.
- •7. Уявлення про душу в українській міфології («Душа»).
- •8. Українська психологічна думка в середні віки (ф.Печерський, к.Туровський).
- •9. Вчення к.Туровського про походження психічного з надр Верховного бутя («Повчання про користь душевну»).
- •10. Психологічні знання та уявлення про душу в Київській Русі (Іларіон, Никифор).
- •Іларіон про божественне походження душі («Слово про закон і благодать»).
- •Никифор про три складові душі: "шалену", "жадану", "словесну" («Послання»).
- •Особливості розвитку української психологічної думки в епоху Відродження (с.Оріховський).
- •Психологічна думка в Україні у хvіі ст. (к.Сакович, і.Гізель, с.Яворський).
- •К.Саковича про три види душі: вегетативну, чуттєву й раціональну («Трактат про душу»).
- •Градація видів інтелекту к.Саковича (активний, пасивний, спекулятивний, практичний).
- •Рефлекторна основа психічних явищ у вченні про душу с.Яворського («Пристрасті душі»).
- •І.Гізель про душу як особливу субстанцію («Трактат про душу»).
- •І.Вишенський, і.Копинський про суперечливу єдність душі й тіла («Алфавіт духовний»).
- •Психологічна думка в Україні у хvііі ст. (г.Кониський, ф.Прокопович, г.Сковорода).
- •21.Г.Кониський про інтелект і волю як основні психічні операції свідомої діяльності людини («Душа взагалі»).
- •22.Ф.Прокопович про психологію людської природи («Про розгляд почуттів»).
- •23.Розуміння єдності психічного життя людини у філософсько-психологічному вченні г.Сковороди («Пізнай себе»).
- •24.Психологія та її розвиток у Києво-Могилянській академії (к.Сакович, і.Гізель, г.Кониський).
- •25.Психологія пізнання у філософсько-психологічній спадщині я.Козельського (відчуття, уявлення, мислення).
- •26.Психологічна думка в Україні у першій половині хіх ст. (п.Лодій, о.Галич, п.Любовський).
- •27.Розвиток української психологічної думки у другій половині хіх ст. (ю.Охорович, о.Потебня, і.Сікорський).
- •28.Антропологічний принцип педагогічної психології к.Ушинського («Людина як предмет виховання»).
- •29.К.Ушинський про поняття психологічного такту як засобу впливу на душу людей («Людина як предмет виховання»).
- •30.Психологія історичних діячів у працях п.Ковалевського («Обдаровані божевіллям. Психіатричні ескізи з історії»).
- •31.Психолінгвістична концепція о.Потебні («Думка і мова»).
- •32.Мова, звичаї, світогляд як основні елементи створення етнічної психології в Україні (о.Потебня, д.Овсянико-Куликловський). (это 33)
- •33.Харківська школа «психології творчості» (о.Потебня, д.Овсянико-Куликовський, с.Франк та ін.).
- •34.Рефлексологія як психологія поведінки (о.Залужний, і.Соколянський).
- •35.Розвиток української психології в хіх – початку хх ст. Та її практичний аспект (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •36.Становлення психології як самостійної науки в Україні (м.Ланге, ю.Охорович, і.Сікорський)
- •37.Перші лабораторії експериментальної психології в Україні (Київ, Львів, Одеса, Харків).
- •38.Програми розвитку психології як самостійної науки в Україні (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •39.Система психології як самостійної науки ю.Охорович («Експериментальна психологія»).
- •40.Концепція стадіальності (фазовості) процесу сприймання м.Ланге.
- •41. Дитяча та загальна психологія і.Сікорського («Душа дитини»).
- •42. Вплив г.Челпанова на розвиток наукової психології в Україні («Мозок і душа»).
- •43. Київська психологічна школа кінця хіх – початку хх ст. (і.Сікорський, г.Челпанов, в.Зеньковський).
- •44. Діяльнісний підхід в українській психології хх ст. (о.Запорожець, с.Рубінштейн).
- •45. Розвиток психології в Україні у першій половині хх ст. (о.Запорожець, п.Зінченко, г.Костюк).
- •46. Українська психологічна школа другої половини хх ст. (о.Раєвський, г.Костюк, п.Чамата).
- •47. Проблеми особистості та її мовного визначення у науковій творчості о.Раєвського.
- •48. Г.Костюк про психологію мислення («Питання психології мислення»).
- •49. Питання свідомості та самосвідомості у дослідженнях п.Чамати («Ґенеза самосвідомості особистості»).
- •50. Модифікація глибинної психології в Україні у хх ст. (фрейдо-рефлексологія)
4. Принципи приналежності психологічної спадщини до національної культури (місце народження та проживання, етнічне походження, самоіндентифікація).
При визначенні приналежності уявлень певних діячів культури або їх об’єднань до певної нації, зокрема до української психології, слід перш за все враховувати місце народження та проживання автора. Це є одними з основних показників приналежності психологічної спадщини певній національній культурі (Наприклад, В.А.Роменець вважається українським психологом, так як він народився у Києві та працював на теренах української психології) .
Однак, на заваді цих двох показників часто стає зміна місця проживання (особливо у першій половині 21 ст) і зміна місця роботи та творчої діяльності. Так, наприклад, батьки одного з найвідоміших психологів З.Фрейда походили з України, однак сам Фрейд жив та діяв у Австрії, хоча за етнічним походженням є євреєм. Тому це є прикладом не лише місця проживання та походження, але й етнчної приналежності. Також прикладом слугують велика кількість вітчизняних психологів, які були вихідцями з України, однак після розпаду СРСР усі їх здобутки були приписані Росії, а не Україні.
Ще дуже важливим фактором є само ідентифікація автора. Так, під час масових переселень під час світових війн 20 століття багато діячів світової науки та культури хоча і проживали у певній країні, однак ідентифікували себе із певною нацією та були відданими її прихильниками та патріотами.
Отже, можемо зробити висновок, що при визначенні приналежності психологічної спадщини до певної нації слід враховувати не лише місце народження та проживання, але і обов’язково етнічну приналежність та самоідентиікацію автора.
5. Основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки (міфологічний, філософський, науковий).
Можна виділити такі основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки:
1) Міфологічний – включає в себе міфологічні уявлення про душу, про людину, про особливості її сприймання та життя; вони панували у первісному суспільстві та у часи життя первісних племен, які передували організації суспільного ладу та прийняття християнства на українських землях;
2) Філософський – відноситься до періоду історії після міфологічного, коли вже було створено організоване суспільство, більш тривалий період, у історії української психологічної думки тривав біля тисячоліття; охоплює уявлення окремих діячів культури про людину та душу, які пізніше послужили базою оформлення нової науки;
3) Науковий – охоплює власне період оформлення психології як науки а саме починаючи з кінця 19 ст і до сьогодні; українська психологія як самостійна галузь психології оформилася значо пізніше і оформлюється власне до сьогодні; тут важливими аспектами вистпають методологія науки, основні емпіричні здобутки, систематизація психологічних знань і тд.
6. Міфологічний періоду розвитку української психологічної думки.
= смесь 5 и 7
7. Уявлення про душу в українській міфології («Душа»).
Згідно зі світоглядом багатьох народів, людина мала як мінімум дві душі: одна з них уособлювала життя, друга — особистість. Остання була духовною субстанцією і залишалася після смерті людини, перша ж умирала разом із нею.можна припустити, що в середовищі східних слов'ян розрізняли декілька субстанцій людини, в тому числі тілесну та духовну. Духовна субстанція виявлялася у трьох іпостасях, відповідних найбільш поширеним уявленням людей, і розрізняють такі з них: людина як життя, як дійова сутність; людина як соціальна істота, котра ототожнюється з іменем або зовнішнім образом; людина як органічна сила, що ототожнюється з незримим «духом», «подихом». Трьохсубстанційність душі виявляється, зокрема, у трьох основних обрядових діях: похованні, ініціації та хрещенні.
Реальні вірування передбачали стадіальність субстанцій людини лише в одному напрямку — від тілесного через душу до духу. Людина, продовжувала жити у двох субстанціях: у вигляді душі та у вигляді духу. Ось чому таким неприродним вважалося повернення померлого до світу живих, яке, за народними уявленнями, було можливим. Тим більше що фізична смерть, за повір'ям, ще не означала зникнення людини. У світі живих людина — лише гість, «своєю» вона ставала на «тому світі». Коли душа після смерті людини спокійно покидала тіло, то і стосунки були нормальними. Душі померлих піклувалися про живих, допомагаючи їм порадами, а в особливі дні, зокрема поминальні, прилітали до. живих і частувалися. Коли ж душа не могла покинути тіло (а це могло бути результатом неприродної смерті або смерті опойців, нехрещених, чаклунів), то до живих вже не дух прилітав, а повертався сам мрець.