- •1. Предмет, завдання та методи вивчення історії української психології
- •2.Одинці аналізу історії української психології (персоналії, напрями, течії, наукові школи)
- •3. Соціально-історичний, логіко-науковий та організаційний складники процесу розвитку української психології.
- •4. Принципи приналежності психологічної спадщини до національної культури (місце народження та проживання, етнічне походження, самоіндентифікація).
- •5. Основні періоди становлення та розвитку української психологічної думки (міфологічний, філософський, науковий).
- •6. Міфологічний періоду розвитку української психологічної думки.
- •7. Уявлення про душу в українській міфології («Душа»).
- •8. Українська психологічна думка в середні віки (ф.Печерський, к.Туровський).
- •9. Вчення к.Туровського про походження психічного з надр Верховного бутя («Повчання про користь душевну»).
- •10. Психологічні знання та уявлення про душу в Київській Русі (Іларіон, Никифор).
- •Іларіон про божественне походження душі («Слово про закон і благодать»).
- •Никифор про три складові душі: "шалену", "жадану", "словесну" («Послання»).
- •Особливості розвитку української психологічної думки в епоху Відродження (с.Оріховський).
- •Психологічна думка в Україні у хvіі ст. (к.Сакович, і.Гізель, с.Яворський).
- •К.Саковича про три види душі: вегетативну, чуттєву й раціональну («Трактат про душу»).
- •Градація видів інтелекту к.Саковича (активний, пасивний, спекулятивний, практичний).
- •Рефлекторна основа психічних явищ у вченні про душу с.Яворського («Пристрасті душі»).
- •І.Гізель про душу як особливу субстанцію («Трактат про душу»).
- •І.Вишенський, і.Копинський про суперечливу єдність душі й тіла («Алфавіт духовний»).
- •Психологічна думка в Україні у хvііі ст. (г.Кониський, ф.Прокопович, г.Сковорода).
- •21.Г.Кониський про інтелект і волю як основні психічні операції свідомої діяльності людини («Душа взагалі»).
- •22.Ф.Прокопович про психологію людської природи («Про розгляд почуттів»).
- •23.Розуміння єдності психічного життя людини у філософсько-психологічному вченні г.Сковороди («Пізнай себе»).
- •24.Психологія та її розвиток у Києво-Могилянській академії (к.Сакович, і.Гізель, г.Кониський).
- •25.Психологія пізнання у філософсько-психологічній спадщині я.Козельського (відчуття, уявлення, мислення).
- •26.Психологічна думка в Україні у першій половині хіх ст. (п.Лодій, о.Галич, п.Любовський).
- •27.Розвиток української психологічної думки у другій половині хіх ст. (ю.Охорович, о.Потебня, і.Сікорський).
- •28.Антропологічний принцип педагогічної психології к.Ушинського («Людина як предмет виховання»).
- •29.К.Ушинський про поняття психологічного такту як засобу впливу на душу людей («Людина як предмет виховання»).
- •30.Психологія історичних діячів у працях п.Ковалевського («Обдаровані божевіллям. Психіатричні ескізи з історії»).
- •31.Психолінгвістична концепція о.Потебні («Думка і мова»).
- •32.Мова, звичаї, світогляд як основні елементи створення етнічної психології в Україні (о.Потебня, д.Овсянико-Куликловський). (это 33)
- •33.Харківська школа «психології творчості» (о.Потебня, д.Овсянико-Куликовський, с.Франк та ін.).
- •34.Рефлексологія як психологія поведінки (о.Залужний, і.Соколянський).
- •35.Розвиток української психології в хіх – початку хх ст. Та її практичний аспект (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •36.Становлення психології як самостійної науки в Україні (м.Ланге, ю.Охорович, і.Сікорський)
- •37.Перші лабораторії експериментальної психології в Україні (Київ, Львів, Одеса, Харків).
- •38.Програми розвитку психології як самостійної науки в Україні (ю.Охорович, і.Сікорський).
- •39.Система психології як самостійної науки ю.Охорович («Експериментальна психологія»).
- •40.Концепція стадіальності (фазовості) процесу сприймання м.Ланге.
- •41. Дитяча та загальна психологія і.Сікорського («Душа дитини»).
- •42. Вплив г.Челпанова на розвиток наукової психології в Україні («Мозок і душа»).
- •43. Київська психологічна школа кінця хіх – початку хх ст. (і.Сікорський, г.Челпанов, в.Зеньковський).
- •44. Діяльнісний підхід в українській психології хх ст. (о.Запорожець, с.Рубінштейн).
- •45. Розвиток психології в Україні у першій половині хх ст. (о.Запорожець, п.Зінченко, г.Костюк).
- •46. Українська психологічна школа другої половини хх ст. (о.Раєвський, г.Костюк, п.Чамата).
- •47. Проблеми особистості та її мовного визначення у науковій творчості о.Раєвського.
- •48. Г.Костюк про психологію мислення («Питання психології мислення»).
- •49. Питання свідомості та самосвідомості у дослідженнях п.Чамати («Ґенеза самосвідомості особистості»).
- •50. Модифікація глибинної психології в Україні у хх ст. (фрейдо-рефлексологія)
50. Модифікація глибинної психології в Україні у хх ст. (фрейдо-рефлексологія)
Механіцизм рефлексології виявився у спробах зведення складних духовнихявиш, до фізіологічних засад. Але усвідомлювалася вада такого підходу.
Було висунуто ряд концепцій цілісності, які мали долати механіцизм рефлексологічного тлумачення: брати предметом дослідження високі моделі людської поведінки, використовувати ідеї цілісності з фізіології (ідея домінанти О.О.Ухтомського та ін.) і навіть іти на єднання з гештальтпсихологією, де проблема цілісності у тлумаченні психічного була провідною, та з фрейдизмом, його ідеями потягів тощо. як "фрейдорефлексологія". У працях її прихильників вражає "революційний" стиль мислення — за змістом і за формою, сподівання, що рефлексологія допоможе пролетаріату в його прагненні збудувати справедливе й щасливе суспільство. Проте ставало дедалі зрозумілішим, що людина без свідомого начала (рефлексологія його принципово ігнорувала) не зможе стати справжнім будівником нового суспільства. Після смерті засновника рефлексології (1927) вона швидко почала втрачати наукові позиції і близько 30-х років стала надбанням історії науки. Тріумфальний поступ цього напряму поступився місцем ваганню та пошукам втрачених проблем людської свідомості.
Людину "природи і свідомості" бачили у світлі творів класиків марксизму-ленінізму. Було піддано гострій критиці як "буржуазні" ряд галузей психології — психогігієну, психотехніку, педологію. "Своєрідно" вирішувались кадрові питання в науці. Так чи інакше відроджувалася традиційна психологія і навіть її інтроспективний метод. Психологія стала обслуговувати ідеологічні проблеми. Щоб надати їм наукового вигляду, було піднято до рівня ідеології павловське вчення профізіологію вищої нервової системи (умовні рефлекси). Історія повторюється двічі. В 1950 році відбулися павловські конференції, на яких психологи мали проголошувати перебудову своїх позицій в дусі павловського вчення. На його основу мали бути покладені, мабуть, усі гуманітарні дисципліни, а також медицина, біологія, фізіологія та ін.Існувала настанова розуміти всі психічні феномени як такі, що мають умовно-рефлекторну природу (наприклад, "забування як умовний рефлекс" тощо). Це було більш коротке, але не менш інтенсивне повторення того, що трапилось у 20-ті роки.
З таким же ентузіазмом, тільки вже “знизу", почалася незабаром однобічна критика павловського вчення. Якщо перед цим наполягали на "керівній ролі" кори півкуль головного мозку у визначенні поведінки людини, то тепер наголошували на такій же ролі підкоркових структур. Одну гординю шельмували іншою, спираючись на відомі відкриття зарубіжних учених (Моруцці, Мегуна, Джаспера, Пенфіпда та ін.).
Зрештою, відкидаючи заідеологізовані принципи теоретичного дослідження, українські психологи почали сумлінно здійснювати пізнання людської практики, стверджуючи гуманістичне начало психології. В цьому напрямі вона мала значні досягнення вже в першій чверті століття.
ЧАТЧЕНКО