27.Відроджнення і гуманізм в Італії 14-16 ст.

Періодизація: раннє – 15 ст, високе – кін 15-11а пол. 16 ст, пізнє - 2а пол. 16 ст.

Особливості доби: - світський х-р, - новий світогляд, - толерантність, - віра в можливості людини, - гуманізм(повага до людини), - інтерес до вивчення світу, - зацікавленість минулим, - індивідуалізм, - реалізм, - емпіризм(досвід як шлях до вивчення світу).

Митці: живопис: до Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Тиціан, архітектура – Браманте, Вазарі, Альберті. Скульптура – Донателло, Мікеланджело, література – Рабле,Шекспір, Т.Мор, Н.Макіавеллі, наука - Коперник, Дж.Бруно.

Наука:

- Зміна уявлень про Все­світ та Землю: Великі географічні відкриття. Геліоцентрична система Николая Коперника. Ґалілео Ґалілей підтвердив теоретичні висновки Коперника. Сконструював телескоп Ісаак Ньютон — природа світла, рух планет, принцип взає­модій фізичних тіл. Закон всесвітнього тяжіння. Рене Декарт — джерело справжнього знання — розум. Френсіс Бекон — потрібні тривалі спостереження — експери­менти та досліди .

- Зміна уявлен­ня про будову людини: Теофраст Парацельс - використання при лікуванні хімічних препаратів. Андреас -науковий опис усіх органів і систем, виправив багато помилкових уявлень. Хірург Амбруаз Паре розробив методи лікування вогнепальних ран

- Зміна уявлень про суспільство: Нікколо Макіавеллі - поняття «держава». Пошуки ідеального суспільного устрою — утопічний соціалізм. Томас Мор — «Утопія— голов­на причина негараздів народу — приватна власність. Томазо Компанелла — «Місто Сонця» —роздуми про ідеальну державу.

Література XIV—XVI ст. в Італії та кінець XV — початок XVII ст. в інших країнах Європи. Кінцем Доби можна вважати 1616 р. — дату смерті В. Шекспіра і М. Сервантеса. Жанр утопії - Апробування в політично­му й соціаль­ному житті античних моделей, Стихійний сенсуалізм - Виражався в жадобі чут­тєвих насо­лод і в їхній поетизації в мистецтві, Культ мисте­цтва, інте­лектуального життя, віль­ного заняття мистецтвами, Універсальна(сприйм всі верстви).

Осн ідеї Відродження:гуманізм - Цінність зем­ного буття, земного успі­ху та слави, повернення до античності - Захоплення культурою античності, що зумовле­но схожими світогляд­ними основами цих епох, християнство і протестантизм.

Театр: Середньовічні театральні жанри — міс­терії та фарсі, залишалися основними до кінця XV ст. Середина XVI ст. — в Італії виникає пер­ший професійний європейський театр епохи Відродження — комедія «дель арте», комедія. масок. Із спектаклю до спектакля переходили маски-типи: слуги — 'Брігелла, Арлекін, Коломбіна, Панталоне, Капітан, Лікар. Спектаклі — акторські імпровізації на основі дуже короткого схематичного сценарію зі вставними музичними й тан­цювальними номерами. Кінець XVI — початок XVII ст. — роз­квіт театрального мистецтва в Іспанії та Англії. Постійні театри («Глобус» у Лондоні), приватні антрепризи. Провідні театральні жанри — драма і трагедія. Серії історичних драм Вільяма Шекс­піра («Річард II», «Генріх IV», «Король Джон» тощо), комедії — «Багато галасу з нічого», «Дванадцята ніч», трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульетта», «Отел­ло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра»

ГУМАНІЗМ: Особливості:

1. схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. - вважали себе прямими спадкоємцями античної культури.

2. Основною ознакою культури Відродження, на противагу церковно-феодальній культурі, є її світський характер. Систему нових поглядів визначають як антропоцентризм (“антропос” грецькою - людина). Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів.

3. індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду. Однак гуманісти схилялися насамперед перед “сильними” особистостями, їх ідеал мав на увазі лише вибраних і не поширювався на народну масу.

4. заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. Однак не можна спрощувати взаємовідносини гуманістів і церкви. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ релігії, відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму, інш.).