Програма самоуправління при підготовці лекції.

Гарно прочитана лекція дуже рідко буває результатом чистої імпровізації навіть досвідченого та талановитого викладача. На справді успіх та визнання аудиторії базується на широкому фундаменті кропіткої роботи педагога над собою як суб’єктом викладацької діяльності, змістом інформаційних повідомлень за темою викладання, формою та способом передачі прискіпливо відібраних наукових матеріалів. За результатами дидактичного аналізу діяльності успішних лекторів Н.Д. Єрастов виділяє низку основних взаємопов’язаних моментів, на яких починаючий викладач має зосередитись при підготовки якісної лекції. Впорядкувавши їх за хронологічним принципом, позначимо їх як п’ять основних етапів підготовки лекції.

1. етап Передбачає усвідомленість предмету, який викладач збирається обговорюватись в лекційному викладанні. Як правило, такий предмет виноситься і у назву лекції. Тут насамперед потрібне комплексне уявлення про предмет. Педагог повинен проаналізувати предмет обговорення, виділити в ньому вузлові моменти.

2. етап Необхідність винести бачення предмету “на люди” – тобто комусь переказати. Ця вимога пов’язана із відомою психологічною особливістю людини, відповідно до якої, будь що стає достатньо усвідомленим лише набуваючи вербальну форму, а процес переказування з необхідністю передбачає таку форму. До того ж, усний переказ, на відміну від письмового, є простішим за умовами перебігу та більш гнучким і дозволяє зразу отримувати зворотній зв’язок відносно зрозумілості, цікавості, доступності викладу; при цьому, чуючи свій голос, автор у змозі й самостійно, наче з боку оцінити зміст промови, що дуже суттєво для цього випадку створення тексту.

3. етап передбачає виділення основних частин викладу або смислових блоків лекції. На цьому етапі найкориснішим є написання розгорнутого плану лекції. Доречно вже уявляти зміст кожного блоку або пункту плану.

4. етап полягає у необхідності продумати зв’язки між окремими смисловими частинами, щоб був природний перехід між ними. Такі логічні переходи обов’язково підлягають ретельному письмовому опрацюванню.

5. етап написання тексту може реалізовуватись по різному в залежності від обставин, визначальною серед яких виступає рівень професіоналізму викладача.

Так, для початківців починати потрібно з написання повного тексту. Але, увага! Не зайве нагадати, що повний текст потрібен викладачу не для читання перед аудиторією, а для його переказу. Справа в тому, що історично викладання довгий час було таки читанням. Тому свідченням є той факт, що в перекладі з латинської мови саме слово “лекція” (лектіо) означає читання, а навчальні тексти на зорі становлення університетської освіти за умов панування у вищий школі догматичного типу організації навчального процесу дійсно таки зачитувались в аудиторіях. Сучасна лекційна діяльність хоч і називається інколи читанням лекцій, але такою не повинна бути з психологічних міркувань. Оскільки у випадку читання тексту лектор практично втрачає психологічний контакт з аудиторією, який забезпечується насамперед очима, зверненими до слухачів, а також іншими індивідуально-психологічними засобами, зокрема положенням тіла, виразними інтонаціями та ін. За таких умов читання з аркуша стає важкодоступним. А це означає, що заздалегідь написаний текст викладач - початківець має добре знати. І хоча його не треба заучувати на пам’ять, але добре орієнтування в конспекті значно полегшує справу викладання з опорою на такий підготовлений розгорнутий конспект. Для цього написаний текст перед лекцією необхідно не лише уважно прочитати, а й переказати вголос. Це, між іншим, дозволить педагогу - початківцю вирішити і ще одну достатньо складну проблему, пов’язану з узгодженням обсягу викладання та часових меж лекційного заняття. Зауважимо, що її продуктивне індивідуальне вирішення залежить не лише від рівня обізнаності лектора в матеріалі, а й з особливостями темпу мовлення промовця, його здатністю до концентрації на головному та імпровізації.

При наявності певного рівня досвіду викладання та усвідомленні гарної орієнтації у змісті предмету та достатньому рівні розвитку власних мовленнєвих здібностей молодий педагог може переходити до іншої форми підготовки лекційних текстів, яка передбачає докладний конспект з основними дефініціями та формулюваннями теми, з прізвищами, числами, цитатами, науковою літературою та її особливо важливими сторінками, географічними назвами. Серед основних дидактичних рекомендацій створення такого конспекту відзначимо вимоги обов’язково прописувати розгорнутий план майбутньої лекції, а також зміст думок, які відповідають початку і кінцю кожного семантичного блоку.

Поступово піднімаючись сходинками професіоналізму педагог з часом відчуває можливості перейти на ще більш високий рівень підготовки до лекції, яким стає створення її не докладного конспекту. Останній, окрім плану та списку необхідної літератури, містить 2-3 “ударні” фрази для ефектного початку лекції, а потім тільки ті семантичні конструкції, що позначають перехід від попереднього блоку викладання змісту лекції до наступного. У такому конспекті також можуть бути представлені цитати і та інформація, що погано зберігається в індивідуальній пам’яті викладача.

Нарешті, на останньому щаблі попередньої письмової підготовки до лекційного викладання знаходиться лише її план та цитати. Як правило, на цьому рівні професійної майстерності лектор вже не користується конспектом класичного вигляду, а використовує систему карток із відповідними записами, які просто тримає в руках під час викладання, а при необхідності знаходить та зачитує з них відповідні цитати.

Найвищим пілотажем лекційного викладання в дидактиці вважається мовлення без опори. Це дуже складна за дидактичними вимогами до педагога ситуація, коли він повинен протягом півтори годин астрономічного часу системно подавати науково достовірну, тематичну інформацію, створюючи при цьому відповідні дидактичні умови для її оптимального засвоєння аудиторією. Спеціально наголосимо, що такого роду лекційна продукція виступає результатом поступової, розгорнутої в часі роботи викладача над лекційним курсом, систематизацією широкого кола відповідних інформаційних матеріалів, дотичних до тематики курсу викладання, часто самостійною глибокою науковою розробкою проблеми обговорення, постійним удосконаленням власної професійної майстерності. Найчастіше такі лекції читаються професорами, педагогами-вченими, відомими спеціалістами в певній царині наукового знання, авторами навчальних посібників та друкованих навчальних курсів. Такі лектори зазвичай збирають широку аудиторію слухачів, які часто не лише конспектують їхні виступи, а й роблять аудіо та відеозаписи останніх. Самих же авторів запрошують також до створення навчального кіно, дидактичних мультимедійних програм, які активно використовуються як методичне забезпечення дистанційної освіти. Архів таких матеріалів, поруч із друкованими авторськими навчальними посібниками, складають золотий фонд методичних кабінетів навчальних закладів.