55. Суть кредитного ризику, його види і хар-ка. Заходи для мінімізації витрат кредитного ризику

Кредитний ризик – це ймовірність недоотримання прибутку банку або навіть втрати частини капіталу в результаті неспроможності позичальника погашати й обслуговувати борг.

Кредитний ризик може бути визначений як невпевненість кредитора в тому, що боржник буде спроможний і збереже наміри виконати свої зобов’язання у відповідності зі строками та умовами кредитної угоди.

Цей стан може бути викликаний:

– по-перше, нездатністю боржника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв’язку з непередбачуваними несприятливими змінами в діловому, економічному та/ або політичному оточенні, в якому оперує позичальник;

– по-друге, невпевненістю в майбутній вартості та якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) застави під кредит;

– по-третє падінням ділової репутації позичальника.

В банківській діяльності потрібно вирізняти наступні рівні кредитного ризику:

– кредитний ризик по окремій угоді – ймовірність збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди,

– кредитний ризик всього портфелю – величина ризиків за всіма угодами кредитного портфелю.

Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики:

 нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

 ризик ліквідності застави;

 моральні та етичні характеристики позичальника.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

 надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

 надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

 валютний ризик кредитного портфеля;

 структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

 рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:

 методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;

 методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До методів управління кредитним ризиком на рівні окремої позики належать:

• аналіз кредитоспроможності позичальника;

• аналіз та оцінка кредиту;

• структурування позики;

• документування кредитних операцій;

• контроль за наданим кредитом та станом застави.

Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Величина кредитного ризику – сума, яка може бути втрачена при несплаті або простроченні виплати заборгованості.

Максимальний потенційний збиток – це повна сума заборгованості у випадку її несплати клієнтом.

Прострочені платежі не призводять до прямих збитків, а виникають непрямі збитки, які становлять собою витрати за процентами (через необхідність фінансувати дебіторів протягом більш довгого часу, ніж необхідно) або втрату процентів, які можна було б отримати, якби гроші були повернені раніше та розміщені на депозит.

Схильність до кредитного ризику існує протягом всього періоду кредитування. При наданні кредиту ризик виникає з моменту продажу та залишається до моменту отримання платежу.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

o лімітування кредитів;

o диверсифікації портфеля позичок банку;

o контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

o страхування кредитних операцій;

o достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

o аналізу кредитоспроможності позичальника.

І спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб - забезпеченість кредиту.

У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

o гарантія, або порука третьої сторони;

o переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

o застава товарних запасів;

· застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність.