16Проблеми людини і суспільства в філософії софістів.

Софісти - це старогрецькі філософи середини V - першої половини IV ст. до н.е. Протагор, Горгий та ін.

Слово “софіст” означає мудрий, а з середини V ст. так називають учителів красномовства. Характерною рисою вчення софістів є релятивізм, який заперечує наявність будь-якого об'єктивного, а значить, І істинного змісту в людських знаннях.

Основна проблема, котру вирішують софісти - це реальність сущого.

Вирішення цієї проблеми Протагором: “є тільки світ гадки, світу сущого не існує”. Світ гадки відносний і суперечливий. Будь-яка істина відносна. Характер діяльності софістів полягає у тому, що вони повинні були навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Основою такого навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і об'єктивних цінностей.

Софістами була започаткована тенденція “повороту до людини”. Протагор був звинувачений в нечестивості, оскільки його твір починався словами: “Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх нема, ні того, який вони мають вигляд”. Філософ Трасимах вважав, що боги на звертають уваги на людей. Феодор Корейський заперечував існування богів. Крітій стверджував, що релігія призначена для того, щоб примушувати простих людей виконувати закони.

Внесок Сократа у розвиток філософської думки визначають як “сократовський поворот” у філософії. Суть його полягає у зверненні філософських міркувань з космогонічної проблематики до теми людини. Такого знання можна набути лише у безпосередньому контакті з іншими людьми, в діалозі. В ході розмови Сократ ставив запитання, отримував відповідь, як правило, неповну, знову ставив запитання і, коли спантеличений співрозмовник остаточно заплутувався і питав, а що думає Сократ з приводу цього, він відповідав: “Я знаю лише те, що нічого не знаю”.

Політичні погляди Сократа ґрунтувалися на таких засадах: влада повинна належати кращим, тобто справедливим і мудрим, які здатні і оволодіти мистецтвом управління державою

Виходячи з цього суворо критикував афінську демократію.

Заслуга Сократа в Історії філософії полягає в тому, що він на практиці довів значення діалогу як основного методу віднайдення істини. Після смерті Сократа в Греції утворилося декілька філософських шкіл його послідовників - кіників, кіренаїків та мегариків

51Грушевський Франко Шевченко

М.Грушевський (1856-1933 рр.) український історик і громадський діяч. Основні твори - “Історія України - Русі”, “Нарис історії київської землі” та ін. Це був вчений, що мислив широкими історико-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу що він пов'язував із загальнодемократичними перетвореннями. Мислитель підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню Історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

42Українська філософія хіх – хх ст.

Визначну роль в суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація. Засновниками були М.Костомаров, В.Білозерський, П.Куліш. В квітні до нього вступив Т.Шевченко. Члени товариства відрізнялись за своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу.

Т.Г.Шевченко (1814-1861 рр.) - видатний український поет, художник, мислитель, революційний демократ, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподівання українського народу, являла собою певною мірою прапор класової І національно-визвольної боротьби. Шевченко відіграв величезну роль у розвитку української літератури і мистецтва, в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні.

І.Франко (1856-1913 рр.) - класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Брав участь в національно-визвольному русі на Галичині, був в керівництві українсько-руської радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб виробництва на колективних засадах власності, наданні землі селянству. Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він

надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійних сил історії.