- •13 Античний Атомізм Епікур демокріт
- •14Ідеальна держава за Платоном.
- •24Середньовічна христ філософія
- •27 Фома Аквинский(1225-1274).
- •30 Натурфілософія
- •35 Рене декарт - основоположник рационализма (рассужд. О методе)
- •37 Бенедикт Спиноза.(материалист) - (1632 - 1677).
- •36 Локк Джон (1672--1704).Материалист.
- •42Етика Канта
- •39 Давид Юм. (1711 - 1776)
- •43Гегель діалектика, суперечність
- •55 Психоанализ и философия фрейдизма. Неофрейдизм.}
- •59 Философия экзистенциалистов.
- •62 Філософська антропологія.
- •23. Філософія стоїцизму.
- •5. Философия и наука.
- •12Элейская школа,
- •43Философия Гегеля
- •561Філософія прагматизму.
- •602Філософія неотомізму.
- •2127Філософські школи елліністичної доби: Скептицизм: теорія пізнання.
- •6В историческом развитии человечества мировоззрение прошло 3 этапа:
- •4831Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •3432 Емпіричний метод ф.Бекону. Вчення про ідоли і про очищення від них людського інтелекту.
- •16Проблеми людини і суспільства в філософії софістів.
- •51Грушевський Франко Шевченко
- •42Українська філософія хіх – хх ст.
- •44Діалектика Гегеля.
- •33Загальна характеристика філософія Нового часу.
- •26 Схоластика. Загальна характеристика схоластики
- •47 Філософія історії марксизм
- •19,20 Вчення про буття та пізнання, проблема людини і суспільства у філософії Платона. Платон (427 - 347 рр. До н.Е.).
- •61Персонализм
19,20 Вчення про буття та пізнання, проблема людини і суспільства у філософії Платона. Платон (427 - 347 рр. До н.Е.).
Якщо Демокріт відомий як творець першоїпослідов-ної системи матеріалізму (лінія Демокріта), то Платон виступив уролі творця першої послідовної системи ідеалізму, яка дістала назву – лінії Платана. Він перший визначив філософію як науку, що будується наабстрактних поняттях (ідеях), заснував свою школу в Афінах – Академію. Збереглася значна частина творчої спадщини Платона, яка складається з 334діалогів, «Апології Сократа» і 13 листів. Основа платонівського розуміння буття ґрунтується на ідеалістичномурозв’язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї,абстрактні поняття, які носять назву – універсалів з погляду Платона, ідеївічні, незмінні, досконалі, а тому становлять буття у найбільш можливійповноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою «нульове буття»,або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують і взаємодіють. Результатом цієї взаємодії є і речі навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось «чисто» матеріальним, бо «чиста»матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тількипозбавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені ідосконалі. Речі повсякденного світу є чимось менш досконалим і становлятькопію якогось оригіналу, його «тінь». Цим оригіналом є ідея. Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригадуваннядуші. Це властиве тільки людській душі, яка до переселення в тіло існує вцарстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але запевних умов вона здатна пригадати забуте. Пізнання ж істинної дійсності –світу ідей – можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точкизору Платона, є діалектика та математика. Діалектика – здатність ставитипитання і давати відповіді на них. Математика (геометрія) здатна вивестилюдину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуальнадобродійність і суспільна справедливість – це два основні полюси людськогожиття, які мають бути узгоджені між собою. Звідси необхідність відповідногосуспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремоїлюдської добродійності з державним ладом у цілому. Розглядаючи формидержавності, Платон визначає дві «правильні» з них – монархію тааристократію. Сюди він відносить і демократію, якщо остання дотримуєтьсязаконів, чотири «неправильні» – беззаконну демократію, теократію, олігархіюі тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі «Держава». За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона – цеполіс. Його поліс – це «правління кращих» (аристократія). Цінними длясьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, амає діяти на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні ікваліфіковані люди (філософи). Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусіїпро роль держави у суспільстві та її морально-професійний уклад.
28 Номіналізм та реалізм. Однією з особливостей середньовічної філософії е боротьба між реалістамита номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічномурозумінні не має нічого спільного з сучасним значенням цього терміна. Реалізм – це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність (буття) існує увигляді лише загальних понять, або уиіверсалій. Згідно з вченням реалістів,універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собоюдумки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розуммає змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальнепоняття. Зрозуміло, що для реалістів пізнання можливе лише за допомогоюрозуму, який має божественну природу. Термін «номіналізм» походить від латинського слова «nomen», що означає «ім'я». На противагу середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, щореально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (т.зв. універсаліії) – лише назви, знаки або імена, породжені людськиммисленням. Основними представниками цього напряму були: Д. Скот, І. Росцелін, У. Оккам. Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із сутотеологічної проблеми про характер реальності «святої трійці». Реалізм наполягав на істотності, реальності, єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав «лики» (іпостасі) трійці. Проте «проблема трійці» була лише зовнішньою формою, так би мовити «офіційнимприводом», який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілкомфілософською проблемою статусу реальності категорій загального і окремого. Реалісти, говорячи про єдність «божественної трійці», обґрунтовували посуті об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвогосвіту існування ідеального (загальних понять, універсалі). Щодономіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійці, відстоювали реальнеіснування одиничного, окремих речей і явищ. Зрештою це і приводилономіналізм до матеріалістичної тези про об'єктивну реальність матеріально-чуттєвого світу, що виступав у вигляді суми окремих речей. Середньовічна філософія увійшла в історію філософської думки під назвоюсхоластики. Головна ознака схоластики полягає у тому, що вона свідоморозглядає себе як науку, поставлену на службу теології, як служницютеології. Проте, незважаючи на її абстрактну обмеженість та апологетизм,вона зробила крок вперед у розробці ло-гіко-гносеологічноїта етичноїпроблематики, яка є досить актуальною для сьогодення (наприклад, вчення продуховний світ людини).
29 Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії тогочасу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм. Філософія Відродження охоплює період від XIV до початку XVII ст. Вона булановою стосовно Середньовіччя, але не новою стосовно античності. Відродження – перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічнихрис і насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стаєслово «гуманізм». Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кількості людейрозумової праці. З'являються нові професії, суть яких суперечитьтеологічним доктринам. Звичайно, мислителі Відродження були далекі віддумки ігнорувати Святе письмо, віру в Бога, але якщо у схоластів центромуваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження – Бог і людина. У філософських поглядах періоду пізнього Відродження, а це вже ХVІ-ХVІІст., поряд з гуманістичними тенденціями могутнього розмаху набуваєнатурфілософське бачення світу. Його філософську основу заклав Микола Кузанський, в якого Бог-творець набуває пантеїстичних рис. Згодом пантеїзм,а також деїзм стають своєрідного формою вираження натуралістичних поглядівмислителів Відродження. Новий напрямок у Ренесансі пов'язаний з такими іменами, як Леонардо да Вінчі, М. Копернік, Джордано Бруно, Тіхо де Браге, Й.Кеплер та ін. Багато зних, окрім Л.Валла, М.Казанського та Д.Бруно, не були філософами в вузькомузначенні цього слова. Мистецтво, література, наука домінували над «чистою»філософією, але поряд з мислителями-гуманістами представники натурфілософіїтеж активно сприяли становленню нового філософського бачення світу майже вусіх країнах Європи. В було засновано друкарство, першу обсерваторію, в 1492 р. Колумб відкрив Америку, з'явилася перша пошта, в 1597 р. Галілейсконструював термометр, Копернік створює геліоцентричну систему. Це булиуспіхи, які сприяли розвитку філософського мислення, буквально на очах двох-трьох поколінь людей руйнувалась схоластика з її формальнологічнимиконструкціями.
31 Соціальні теорії єпохи Відродження (Н.Макіавеллі, Т.Мор, Т.Кампанелла) Эпоха Возрождения XV - XVIII вв. - период ранней стадии кризиса феодализмаи зарождения буржуазных отношений. Термин "Возрож-дение" употребляется длятого, чтобы обозначить стремление веду-щих деятелей этого времени возродитьценности и идеалы античности, однако в этом значении термин "Возрождение"следует трактовать весьма условно. Возрождение на деле означало поискнового, а не реставрацию старого. Наследием для мыслителей и деятелей Возрождения было средневековье. Объективно эпоху Возрождения следовало быхарактеризовать как эпоху перехода, потому, что она является мостом ксистеме общественных отношений и культуре Нового времени. Именно в этуэпоху закладываются основы буржуазных общественных отношений, получаютразвитие науки, меняются отношения церкви и государства, формируетсяидеология секуляризма и гуманизма. Важнейшей отличительной чертоймировоззренческой эпохи Возрождения является ориентация на человека. В Возрождение на передний план выходит светская жизнь, деятельность человекав этом мире, ради этого мира, для достижения счастья человека в этой жизни,на Земле. Философское мышление этого периода можно охарактеризовать какантропоцентрическое. Центральная фигура не Бог, человек. начало всех вещей,человек - центр всего мира. Общество не продукт Божьей воли, а результатдеятельности людей. Человек в своей деятельности и замыслах не может бытьничем ограничен. Ему все по плечу, он может всё. Эпoxa Возрожденияхарактеризуется новым уровнем самосознания человека: гордость исамоутверждение, сознание собственной силы и таланта, жизнерадостность,свободомыслие становятся отличительными качествами передового человека тоговремени. Мировоззрение людей эпохи Возрождения носит ярко выраженныйгуманистический характер. Человек в этом мировоззрении истолковывается каксвободное существо, творец самого себя и окружающего мира. Бог, по мнениюмыслителей данной эпохи, дал человеку свободную волю, и теперь человекдолжен действовать сам. В философии этой эпохи значительно ослаблены мотивыгреховной сущности человека, испорченности его природы. Основная ставкаделается не на помощь Божию, а на собственные силы человека. Оптимизм, вераи безграничные возможности человека присущи философии этой эпохи. Важнымэлементом мировоззрения является также культ творческой деятельности. Вэпоху Возрождения материально-чувственная деятельность, в том числе итворческая, приобретает своего рода сакральный характер в ходе ее человекне просто удовлетворяет свои земные нужды: он создает новый мир, красоту. Именно тогда появляется в философии идея прометеизма - человек как сотворецмира. В человеке имеет значение не только его духовная жизнь, человек - этотелесное существо. И тело - это не оковы души, которые тянут ее вниз. Телесная жизнь сама по себе самоценна. С этим связан широкораспространенный в эпоху Возрождения культ Кра-соты. В эпоху Возрожденияфилософия вновь обращается к изучению природы. Это обусловлено развитиемпроизводства и науки. Итак, философия в эпоху Возрождения воспринималась,прежде всего, как натурфилософия, философия природы. На смену теизмуприходит пантеизм ("Бог во всем"). Христианский Бог утрачиваеттрансцендентный, надприродный характер. Одним из заметных философов тоговремени был Николай Кузанский. Как и большинство философов его времени, онориентировался на традицию неоплатоников. Николай Кузанский отвергаетантичный дуализм и заявляет, что единому ничто не противоположно - Единоеесть всё. Эта философ-ская установка служит основой для пантеистическогомировоззре-ния. Из утверждения, что единое не имеет противоположности, Кузанский делает вывод, что единое тождественно беспредельному,бесконечному. Бесконечное - это то, больше чего ничего быть не мо-жет. Поэтому Кузанский называет его максимумом, единое же - это минимум. Центральным пунктом философии Николая Кузанского яв-ляется учение осовпадении противоположностей - абсолютного максимума и абсолютногоминимума. Абсолютный максимум един-ствен, потому что он есть все, в нем всеесть, потому, что он - высший предел. Так как ему ничто не противостоит, тос ним в то же время совпадает минимум, а максимум тем самым находится вовсем. Этот абсолютный максимум, по Кузанскому, есть Бог. Кузанскийфактически устраняет принцип творения мира Богом. 0н представляет отношениямира и Бога как отношения целого и части. Бог, с точки зрения итальянскогофилософа, - это "бесконечный максимум", а бесконечный мир, Вселенная - это "ограниченный максимум". Ограниченный максимум произошел от абсолютногомаксимума не вследствие сверхъестественного творения, а посредствомограничения, поскольку все конечные или ограниченные вещи находят своеместо где-то между абсолютным максимумом и абсолютным минимумом. Кузанскийприбегает к понятию свертывания и развертывания мира. Кузанский вводитнеоплатоническое понятие "Душа мира", "Дух вселенной". Душа мира должнарассматриваться как универсальная форма, заключающая в себе все формы, чтоесть в действительности. Вводится идея отсутствия у мира стабильного цент-ра, каким в средневековой космологии считалась Земля. Идеи Николая Кузанского и Коперника развил и углубил Джордано Бруно. Он открыто порываетс геоцентрической концепцией устройства мироздания. По его мнению, дви-жущаяся вокруг своей оси и вокруг Солнца Земля - лишь ничтожная пылинка вбеспредельном мироздании. Идеи Николая Кузанского и Джордано Бруно зало-жили основы для развития философии и естествознания Нового времени.
34 Формування філософського мислення нового часу. Ф.Бекон і його роль урозробці емпіризму та індуктивного методу пізнання. Ф. Бекон (1561 – 1626рр.) – родоначальник нової форми англійськогоматеріалізму і всієї тогочасної експериментальної науки. Саме вінсформулював поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупностіречей. Матерія, за Беконом, перебуває у русі, під яким він розумів активнувнутрішню силу, «напругу», матерії і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та іншихфілософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютнийспокій перетворюється на рух, і навпаки?Ф. Бекон обгрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритетність індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального знання про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему «ідолів», тобто видимих і невидимих перешкод у процесі пізнання істини (ідоли роду, печери, театру та ринкової площі).
У його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм «Знання – сила» виражав ідею високої роліекспериментальної науки, яка дає людині практичну користь.Бекон не заперечував існування Бога. Він визнавав, що Бог створив світ, але згодом перестав втручатися у його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і земної.У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово- промислових прошарків суспільства того часу. Головною працею Ф. Бекона е «Новий Органон» (1620 р.), (написаної ніби на противагу основної праці Арістотеля «Органон»).
57 ФІЛОСОФСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА. Наука про розуміння, истолковывании текстів. Г.Г. Гадамер Створив теорію розуміння. П.Рикер аналізував мову в шир контексті соц життя і культури, застосовує гермен для дослідження лит-ры. Мистецтво і теорія тлумачення, що має метою виявити зміст тексту, виходячи з його об'єктивних (грам значення слів і їх истор обумовлені варіації) і суб'єктивних (наміру авторів) основ. Виникає в період еллінізму в зв'язку з задачами наукового дослідження і видання класичних текстів і розвивається далі в рамках тлумачення "Свящ писання". У 19у починається розвиток так назыв вільної Г., не обмеженої предметом, границями змісту тексту. У Дильтей Г. перетворюється в специфічний метод общ наук, покликаний забезпечити розуміння общ подій, виходячи із суб'єктивних намірів історичних діячів. При цьому розуміння противопоставл поясненню в природознавстві, що зв'язується з абстрагуванням і встановленням загального, закону. У 20у Г. постепено оформляється в одну з основних методологічних процедур фил, спочатку в рамках екзистенціалізму, потім власне у фил Г. Так у Гадамера Г. здобуває функції онтології, оскільки "буття, кіт може бути зрозуміло, є мову", социальногй філософії, оскільки розуміння є форма сущ общ життя і "критики ідеології". Результатом виявляється замикання фил у колі мови, що ріднить Г. з неопозитивистским аналізом мови. У рамках Франкфуртской школи (Ю.Хабермас) Г. як критика ідеології повинна розкрити на аналізі мови " засіб осподства і соц влади", що служить виправданню відносин організованого насильства. У Хабермаса Г. виступає одним з консолідації різних плинів збрешемо бурж філософії. М. процедури м.б. використані в истор, юрид і ін науках, що мають справа з аналізом объективированных рез. свідомої челов діяльності. Дилтей - Г. - це сполучна ланка між фил і истор науками.
