35. Єдність природи та суспільства. Філософський зміст екологічної проблеми

Поняття "природа" в науковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розумінні слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розумінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Саме під таким кутом зору у даному розділі розглядається проблема взаємодії суспільства і природи.

Поняття "суспільство" багатогранне: це сукупність форм спільної діяльності людей, що історично склалася, а також система, яка охоплює всю сукупність умов соціальної життєдіяльності людей та їхні відносини один з одним і з природою.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. Ми з'явилися в природі зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвиваються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі еволюції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матеріального руху — соціальна.

Сучасна наука виходить із того, що виникнення життя на Землі є результатом саморуху і розвитку матерії при наявності відповідних природних умов.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом матеріального виробництва.

Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку природи. Єдність історії природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на історію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи. Разом з тим і історія суспільства не обмежується лише власною суспільною історією, тобто історією існуючого суспільства, вона охоплює також і шлях становлення, формування суспільства.

……

XX століття ознаменувалося рядом видатних відкриттів у галузі науки та техніки, які докорінно змінили наші погляди на світ, природу, процеси, які відбуваються в навколишньому середовищі. Це ядерна енергетика, космонавтика, генетика та інші напрямки науково-технічного прогресу.

Намагаючись пояснити ці явища, відкриття, філософи висувають ряд модерністських поглядів. У зв’язку з цим у філософії утворилося ряд течій, шкіл, які претендують на лідерство в поясненні цих явищ. До таких течій відноситься саєнтизм, герменевтика, постмодернізм (від французького "модерне", що означає найновіший, сучасний) та ін [1; 2].

Не будемо характеризувати кожну з цих течій, зупинимося лише на постмодернізмі.

Слід зазначити, що серед сучасних філософів нема одностайності у визначенні особливостей постмодернізму. Саму назву "постмодернізм" приймають не всі, хоч всі вони роблять спроби обґрунтувати якісно новий підхід до сучасної епохи [2].

І хоч нові течії у філософії носять різні назви, по-різному намагаються тлумачити діалектику буття, суперечки ведуться навколо основного положення "людина і природа", "людина і світ", хто ким "володіє": людина розумом, наукою, технікою чи, навпаки, техніка, технічний, науково-технічний розум "поневолили" людину.

Науково-технічний прогрес, науково-технічна революція зачепили всі галузі науки: фізику, математику, квантову космологію, астрономію, кібернетику, електроніку, аеродинаміку, матеріалознавство, оптику, кліматологію, картографію, геодезію, геологію, всі галузі суспільного виробництва: металургію, машинобудування, гірниче будівництво, всі сфери суспільного життя: економіку, екологію, психологію, ґрунтознавство, рослинництво, тваринництво.

Вразливо вплинули на людину хімізації сільського господарства, аварія на Чорнобильській АЕС, вирубка лісів, нафтовиливи, утворення пустель, епідемічні хвороби тварин і людини.

Зіштовхнувшись із науково-технічною революцією та її процесами на практиці багато причетних до цих подій розгубилися в розумінні її наслідків, заявили про некерованість нових процесів. Під упливом цього, всупереч філософській концепції розвитку, деякі вчені почали висловлювати думку про припинення пошуків нових наукових відкриттів, про зупинення науково-технічного прогресу, про повернення до первинного способу життя [1; 2].

Проте життя показало помилковість таких поглядів. Процес подальшого розвитку науки, суспільства припинити неможливо. Яких би розмірів не набув науково-технічний прогрес, людина здатна ним керувати, беручи до уваги закони природи, науки та суспільства.

Вчений-природодослідник, академік В.І. Вернадський високо цінував значення філософських знань для розвитку науки, розробляв методологію науки, співвідношення філософії та природознавства, питання наукової творчості, природи наукового світогляду.

Для усвідомлення сучасного положення людини в оточуючому середовищі важливе значення має вчення В.І. Вернадського про ноосферу.

За висловом В.І. Вернадського, ноосфера – це сфера в складі біосфери, в якій живе й діє розумна істота Землі – людина.

Центральною темою вчення про ноосферу є єдність біосфери й людства. В.І.Вернадський в своїх працях розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце й роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу.

Однією з ключових ідей, які лежать в основі теорії В.І. Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, яка співіснує в природі і є частиною її. Ця єдність обумовлена, перш за все, функціональною нерозривністю оточуючого середовища й людини, яку намагався показати В.І. Вернадський як біогеохімік. Людство саме по собі є природним явищем, і природно, що вплив біосфери відбивається не тільки на середовищі життя, а й на способі мислення.

Але не тільки природа впливає на людину, існує і зворотній зв’язок. Причому він не поверхневий, що відбиває фізичний вплив людини на оточуюче середовище, він значно глибший. Це пояснюється активізацією планетарних геологічних сил "... ми все більше і яскравіше бачимо в дії оточуючі нас геологічні сили. Це співпало, мало не випадково, з проникненням в наукову свідомість переконаності про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери – ноосфери – і є однією з форм її вираження. Воно зв’язане перш за все з уточненням природної наукової праці і мислення в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль" [3: 26]. Так, останнім часом різко змінюється відображення живих істот на оточуючій природі. Завдяки цьому процес еволюції переноситься в область мінералів. Різко змінюються ґрунти, води й повітря, тобто еволюція видів сама перетворилася в геологічний процес, так як у процесі еволюції з’явилась нова геологічна сила. Вернадський писав: "Еволюція видів переходить в еволюцію біосфери" [3: 27].