58. Проблема ідеального в філософії.

Проблема ідеального є однією з ключових проблем філософії. Гранично широкі категорії матерії та свідомості входять до складу основного питання філософії і утворюють найважливіше зміст філософської науки. Поняття ідеального є квінтесенцією поняття свідомості, ідеальне - специфічне якість свідомості. Сутність поняття ідеального можна визначити тільки через його ставлення до матеріального світу.

В історії філософії предпринимался ряд спроб вирішення проблеми ідеального. Вперше проблема ідеального виникає в античній філософії. Проблема ідеального займає важливе місце у філософії античності, хоча поняття ідеального як такого не існувало. Під ідеальним розумівся дух, душа. У філософії Платона і Аристотеля вперше виникає трактування ідеального як нематеріального. У Платона ідеальне первинно, є самостійною сутністю, яка творить світ і протистоїть цього матеріального світу. Концепція ідеального, виражена в концепції душі, в Аристотеля розроблена більш грунтовно і містить ряд позитивних моментів. Арістотель стверджує, що все, що ми знаємо, ми знаємо з наших відчуттів. «Осягається розумом мається на чуттєво сприймаються формах ... І тому істота, що не має відчуттів, нічому не навчиться, і нічого не зрозуміє ». Незалежність предмета від відчуття затверджується Аристотелем категорично, але в той же час в ідеальному є схожість з матеріальним світом. «Щодо будь-якого почуття необхідно взагалі визнати, що воно є те, що здатне приймати форми ощущаемого без його матерії, подібно до того, як віск сприймає відбиток персня без заліза або без золота». Душа визначається Арістотелем як форма. Відчуття ж - форма чуттєво сприймаються якостей. Тим самим Аристотель ототожнює душу, ідеальне з нематеріальним. Аристотель з його здогадкою, що ідеальне - це форма, пішов далі, ніж всі античні філософи, але, на наш погляд, таке трактування ідеального недостатня.

Інша велика спроба вирішення проблеми ідеального робиться в німецькій класичній філософії Гегелем. Гегелівська трактування ідеального по суті не виходить за межі пояснення ідеального як нематеріального. Філософія Гегеля - філософія розвитку абсолютної логічної ідеї. Ідеальне визначається у Гегеля як зняте, як спосіб існування кінцевого в нескінченному. Гегель постулює первинність ідеї, ідеального, що веде до перетворення свідомості в самостійну сутність, що творить світ. В історії філософії вперше Гегель зв'язав ідеальне з нескінченним світовим процесом. Незважаючи на цінні моменти, гегелівська трактування ідеального витримана в традиції Платона і Аристотеля. Ідеалістичні основи філософії Гегеля не дозволяють йому розкрити сутність поняття ідеального.

Німецька класична філософія послужила відправною точкою для двох великих напрямів XIX - XX ст.: Некласичної філософії та філософії марксизму. У XX ст. виділяють три великих течії в філософії: аналітична філософія, філософія екзистенціалізму і марксизм. Проблема ідеального є однією з критеріальних в оцінці цих течій сучасної світової філософії. Аналітична філософія вважає єдино можливим справою філософії аналіз мови науки. Центральною проблемою постмодернізму стає осмислення тексту. У постмодернізмі немає фундаментального поняття свідомості, це поняття зникло з філософії цієї течії. [5, с. 413]

У центрі уваги екзистенціалізму - проблеми сенсу життя, індивідуальної свободи і відповідальності. Основне поняття цієї течії - поняття екзистенції як основи особистості. Екзистенція - центральне ядро людського «Я» як конкретної неповторної особистості. Людське існування - потік переживань, що не має жодної раціональної організації, законів і сенсу. Необхідно відзначити, що в своїх основах екзистенціалізм не має ніякої опори на матеріал приватних наук.

Глибоку розробку проблема ідеального отримала у філософії марксизму. У розвитку марксизму зазвичай виділяють два етапи. Перший - етап К. Маркса, Ф. Енгельса, другий - В. І. Леніна. Науковість марксизму полягає в тому, що він принципово і остаточно вирішив найважливіші питання філософії, які вже не можуть бути вирішені інакше. Матеріалізм минулого розумів людину тільки як частина природи, тоді як у діалектичному матеріалізмі людина розуміється як соціальна істота, що веде діяльність якого - праця.

Вперше послідовне матеріалістичне вирішення проблеми ідеального було розроблено в науковій філософії Марксом і Енгельсом. «... Ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній».

Наступний крок у розробці матеріалістичного розуміння проблеми ідеального робить В. І. Ленін у праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Найважливішим відкриттям Леніна є спосіб визначення понять матерії і свідомості через протиставлення один одному. Ленін доводить матеріалістичну теорію відображення предметів свідомістю людини. Відчуття - відображення речей, відчуття - зв'язок свідомості із зовнішнім світом. Поза нами існують речі, наші сприйняття - образи цих речей. Перевірка цих образів, відділення істинних від помилкових дається практикою, яка підтверджує, що свідомість має таке «зміст, яке не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства». Відображення є головною властивістю свідомості.

Таким чином, у класичному марксизмі в принциповому вигляді були з'ясовані найважливіші риси ідеального як такого. Поняття ідеального вимагає подальшої розробки на основі науково-технічного прогресу XX ст.

У XX ст. була запропонована нова форма діалектичного матеріалізму, яка була названа конкретно-загальної теорією діалектичного матеріалізму і є сучасною формою наукової філософії. В основі конкретно-загальної теорії - концепція єдиного, закономірного світового процесу (ЕЗМП), яка спирається на дані приватних наук. Конкретно-загальна теорія дозволяє пояснити закономірне поява людини і вивести ідеальне з світового процесу розвитку. У зв'язку з цим визначення ідеального отримує подальшу розробку. [5, с. 414]

«Ідеальне - предмет, позбавлений свого безпосереднього матеріального субстрату, безпосереднього конкретно-чуттєвого буття та існуючий на основі особливого матеріального субстрату - людини». Це визначення, на наш погляд, схоплює саму суть поняття ідеального. Універсальність ідеальної форми полягає в тому, що свідомість людини здатне заміщати будь-які матеріальні субстрати. Свідомість людини є найвищою формою відображення об'єктивної реальності.

Таким чином, наукова філософія наповнила поняття ідеального глибоким сенсом і змістом. Наукове поняття ідеального, на нашу думку, дозволяє вирішувати фундаментальні проблеми психології. Психологія до цих пір не знає критерію психічного, не знає, на якому етапі (рівні) розвитку живого з'являється психічне.

Особливе значення проблема ідеального набуває на сучасному етапі розвитку науки, посилення її ролі у розвитку суспільства, з появою комп'ютерної техніки. Концепція ідеального містить у собі ключ до проблеми мозку і машини. Поява комп'ютера ставить питання про специфіку людської свідомості, його схожості та відмінності з діяльністю комп'ютера. На відміну від комп'ютера, людина в багатофакторної ситуації не перебирає всі можливі варіанти рішень, оскільки це неможливо через обмеження в часі, інших обставин, а будує її модель з обмеженою кількістю елементів. Але це не головна відмінність мозку людини від машини. Комп'ютер повністю складається з фізичних систем, людина ж інтегральне соціальна істота, тому нескінченно складніше комп'ютера. У комп'ютері відсутня ідеальне.

Розуміння ідеального як специфічного якості свідомості людини допоможе визначити місце людини у світі, його ставлення до світу. В умовах кризи цивілізації здатність людської свідомості передбачати майбутнє грає особливо важливу роль.

Велике значення проблема ідеального набуває у зв'язку з претензіями релігії заповнити духовний і моральний вакуум в суспільстві, вплинути на інтелектуальний потенціал суспільства. З позиції релігії, ніж досконалий і величніше образ бога у свідомості віруючого, тим скромніше його оцінка власних можливостей і здібностей. Це веде до інтелектуальної та практичної пасивності людини.

Останнім часом з'явилося дуже багато псевдонаукових пояснень дійсності, людської свідомості. Наприклад, Р. Моуді у книзі «Життя після життя» висуває, на наш погляд, необгрунтовану теорію безсмертя душі. Автор сам не переживав клінічної смерті, зізнається, що не здатний дати статистичну оцінку цього явища. У своїх міркуваннях Моуді спирається тільки на розповіді інших людей. Дослідження Моуді не були строго «науковими», результати цього дослідження не можна ніяк перевірити. «Все, з ким я розмовляв, вийшли з іудейсько-християнської традиції, багато пізніше стали віруючими». Це ще один привід піддати сумніву дослідження Моуді. Тільки науковий світогляд виховує в людині віру у свої власні можливості і здібності.

Інтелектуальний потенціал суспільства - найважливіший фактор економічного і соціального прогресу, а матеріалістичне вирішення проблеми ідеального, матеріалістична філософія взагалі є базовим компонентом інтелектуального потенціалу суспільства.