38. Проблема свободи і відповідальності в сучасній філософії

У сучасних умовах і умовах прискореного розвитку цивілізації роль особистості в суспільстві стає все значніше, у зв'язку з цим все частіше виникає проблема свободи та відповідальності особистості перед суспільством.

Перша спроба обгрунтування точки зору пояснення взаємозв'язку свободи і необхідності її визнання їх органічного взаємозв'язку належить Спіноза, який визначив свободу, як усвідомлену необхідність.

Розгорнута концепція діалектичної єдності свободи і необхідності з ідеалістичних позицій була дана Гегелем. Наукове, діалектико-матеріалістичне розв'язання проблеми свободи і необхідності виходить з визнання об'єктивної необхідності як первинного, а волі і свідомості людини - як вторинної похідного.

У суспільстві свобода особистості обмежується інтересами суспільства. Кожна людина - індивід, його бажання і інтереси не завжди збігаються з інтересами суспільства. У цьому випадку особистість під впливом суспільних законів повинна надходити в окремих випадках так, щоб не порушувати інтересів суспільства, в іншому випадку йому загрожує покарання від імені товариства. У сучасних умовах, в епоху розвитку демократії проблема свободи особистості стає все глобальніше. Вона вирішується на рівні міжнародних організацій у вигляді законодавчих актів про права і свободи особистості, які в даний час стають в основу будь-якої політики і ретельно охороняються. Не всі проблеми свободи особистості вирішені в Росії і в усьому світі, тому що це одна з найважчих завдань. Особистості в суспільстві на даний момент обчислюються мільярдами і кожну хвилину на землі стикаються їх інтереси, права і свободи.

Нероздільні і такі поняття як свобода і відповідальність, тому що свобода не вседозволеність, за порушення чужих прав і свобод особистість несе відповідальність перед суспільством за законом, прийнятим суспільством.

Відповідальність - це категорія етики і права, що відображає особливе соціальне і морально-правове ставлення особистості до суспільства, людству в цілому. Побудова сучасного суспільства, впровадження свідомого начала в соціальне життя, залучення народних мас до самостійного управління суспільством та історичному творення різко збільшує міру особистої свободи і одночасно соціальної і моральної відповідальності кожного.

39. Категорії рух і розвиток в філософії

Матерія, як ми знаємо, має різноманітні властивості: нестворюваність, незнищуваність, пізнавальність, невичерпність будови тощо. Але серед них є така, без якої матерія не може існувати. Така властивість називається атрибутом, способом існування. Це – рух.

Рух є невід'ємною, всезагальною, необхідною, вічною властивістю матерії. Матерія не може існувати поза рухом. Вона невідривна від руху. Рух – це вічний атрибут матерії. Всюди і ніколи немає і не буде жодного матеріального об'єкта, жодного явища, які б були позбавлені руху. Рух абсолютний. Момент спокою, рівноваги відносний. Спокій має місце відносно не всієї матерії, а лише відносно тих чи інших окремих матеріальних об'єктів. Спокій – це один із моментів руху.

За відносним спокоєм криється безперервний рух, зміна. Так, ми можемо спостерігати людину, яка знаходиться певний час в незмінному стані, спокої. Але в той же час в людському організмі відбуваються безперервні біологічні процеси, тобто зміни.

Спокій не лише відносний, а й тимчасовий. У певний час спокій порушується, ліквідується, знімається універсальним рухом.

Проте універсальний рух неминуче знову породжує спокій або рівновагу в тій чи іншій формі, але в інших умовах.

Рух має певні властивості:

– об'єктивність, вона випливає з об'єктивного існування світу;

– рух незнищуваний, бо незнищувана матерія, світ;

– загальність (універсальність) руху, бо немає таких матеріальних тіл, які б не перебували в русі, тобто без взаємодії, зміни;

– абсолютність і відносність руху, тобто він відносний в міру конкретних форм його прояву;

– суперечливість руху, яка проявляється в тому, що він абсолютний і відносний, перервний і безперервний (наприклад годинник).

Рух існує в різних формах.

З погляду спрямованості змін виділяються три типи руху:

– прогресивний (наприклад, загальний процес пізнання);

– регресивний (наприклад, старіння живого організму);

– кругообіг.

Перший тип руху називається розвитком. Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Наприклад, у жолуді прихована можливість стати дубом, і коли жолудь попадає в сприятливі для цього умови, можливість реалізується – відбувається процес розвитку жолудя в дуб.

Розуміння розвитку як постійного виникнення чогось принципово нового, незворотного має свою історію. Адже подібне поняття розвитку складалося протягом багатьох віків. Був час, коли уявлення про розвиток як такий взагалі не існувало. Це пояснювалось низьким рівнем наукових знань і, зокрема, специфікою культури, світогляду того чи іншого народу. Так, в античності вищою цінністю вважалась насолода прекрасним, яскраве повноцінне життя. Тому не хотілося уявляти розвиток, зокрема життя, як невідворотний рух до смерті. Звідси – концепція великого колообігу. В світі, на думку греків, все підкорено циклічним, повторним змінам. Зокрема Геракліт стверджував, що світ "є і буде вічно спалахуючим і згасаючим".

Важливий внесок у поняття розвитку зробив Р.Де. карт. Він вважав, що Бог дав природі першопоштовх, імпульс, подібно тому, як годинникар, заводячи годинник, надає йому рух. Природа після цього почала "розкручувати первісний хаос", породжуючи нові форми. Але таке розуміння розвитку Декарт не поширював на суспільство. Однак низка буржуазних революцій змусила звернути увагу на історію. Французькі просвітителі Вольтер і Ж.-Ж. Руссо висунули ідею історичного розвитку, що включала й етапи революційних перетворень. Кондорсе доповнює їх погляди вченням про безперервний прогрес як найбільш поширену форму суспільного розвитку.

Цілісну концепцію розвитку, насамперед Історичного розвитку людства з позицій об'єктивного ідеалізму, розробив Г. Гегель.

Концепція Гегеля була необхідною передумовою для марксистської розробки матеріалістичного вчення про розвиток природних, суспільних та духовних явищ – матеріалістичної діалектики...