- •Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво: еволюція інтеграційного процесу.
- •Виробнича кооперація країн снд.
- •Відкрита економіка: поняття, фактори відкритості, переваги, якісні та кількісні індикатори.
- •Вільні економічні зони: сутність, цілі, завдання, причини утворення, практика в Україні.
- •Вплив міграції робочої сили на економіку. Державне і міжнародне регулювання міграційних процесів.
- •Європейська асоціація вільної торгівлі: механізм дії, проблеми, перспективи.
- •Інтернаціоналізація і глобалізація як важливі закономірності світогосподарського розвитку.
- •Класичні концепції міжнародної торгівлі.
- •Ліцензія як форма міжнародного обміну технологіями: види,ціна ліцензії.
- •Міжнародна міграція робочої сили: сутність, причини, хвилі міграції.
- •Міжнародна торгівля послугами.
- •Міжнародний ринок позичкових капіталів.
- •Міжнародні фінансові центри.
- •Науково-технологічні вільні економічні зони (технопарки, технополіси).
- •Нові індустріальні країни: моделі та досвід.
- •Основи сучасної теорії міжнародної торгівлі.
- •Особливості розвитку тнк на сучасному етапі.
- •Принципи та напрямки економічної діяльності оон.
- •Промислово-виробничі (експертно-виробничі) вільні економічні зони.
- •Процес становлення тнк і тфпг.
- •Регіоналізм у міжнародній торгівлі.
- •Світове господарство: сутність, причини виникнення і етапи становлення.
- •Сутність, види і основні риси сучасного міжнародного обміну технологіями.
- •Теорія порівняльних витрат (порівняльні переваги) виробництва.
- •Форми міжнародного руху капіталу.
- •Франчайзинг як вид ділової активності, його форми.
- •Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю.
- •Ціноутворення у світовій торгівлі.
Науково-технологічні вільні економічні зони (технопарки, технополіси).
В останнє десятиліття широке поширення одержали так називані техніко-впроваджувальні, чи науково – технологічні зони. Цей процес в окремих країнах має помітні національні особливості. У різних країнах вони носять оригінальні назви – технопарки, технополіси, інноваційні центри й інші. Але як би вони не іменувалися, вони завжди, як правило, створюються навколо якогось наукового ядра з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес прискорення передачі нової технології в промисловість. Ідея створення цих зон, хоча і під іншою назвою виникла й одержала визначене втілення в Росії. До числа попередників сучасних науково – технологічних зон можна віднести Академмістечко під Новосибірськом, міста науки Дубну й Обнінск у Підмосков'я. Досвід їхнього створення ретельно вивчався, приміром, японськими фахівцями при розробці власної концепції науково-технологічних зон.
Сучасні науково-технологічні парки вперше з'явилися в США ще на початку 70-х рр., але значний ріст їх спостерігався в 80-і року. Наукові парки США – це райони з підвищеною концентрацією високотехнологічних підприємств, що знаходяться поблизу великих наукових інститутів чи університетів. Особливістю розвитку наукових парків США є те, що спочатку вони виникли спонтанно завдяки сполученню ряду факторів – економічного, соціального, географічного й інших. Так, поруч з містом Санта – Клара, біля університету, виникла науково – технологічна зона Кремнієва Доліна (Силікон Веллі). Це найбільш велика в США науково – технологічна зона, що дає 20% світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп'ютерів. Усього в США нараховується понад 80 технопарків, де трудяться більш 140 тисяч робітників і 45 тисяч учених. Аналогічні технопарки стали створюватися у Франції, Великобританії і Німеччині. (№7, стор.189).
У Японії науково – технічні центри одержали назву технополисів (від грецького techne – майстерність + polis – місто). Під технополісом розуміється місто і прилягаюча до нього територія, де розміщені органічно взаємодіючі підприємства високотехнологічних галузей промисловості, науково – дослідницькі інститути, вузи, що готують для технополісу наукові й інженерні кадри, і житлова забудова із сучасною виробничою і соціальною інфраструктурою.
Програма створення технополісів переслідувала наступні цілі: перерозподіл промисловості з центра на периферію; інтенсифікація наукових розробок за рахунок активізації діяльності місцевих університетів; переорієнтація промисловості на розвиток наукомістких і енергозберігаючих технологій; прискорення процесу впровадження й ін. Для досягнення цих цілей передбачалися різні міри кредитного і податкового стимулювання. Приміром, підприємствам з високою технологією дозволялося списувати в перший рік функціонування 30% вартості устаткування і 15% вартості будинків і споруд. При цьому держава брала на себе третину витрат по проведенню досліджень розташованими тут науковими лабораторіями і місцевими фірмами.
Основним досягненням американських технопарків і японських технополісів є створення локалізованої наукове – виробничого середовища, що постійно генерує передові технології, висококваліфікованих фахівців і підприємців і систематично одержує підтримку від сучасної мережі науково – дослідницьких, навчальних і комерційних організацій. Однак, незважаючи на очевидні досягнення науково – впроваджувальних зон, їм так і не вдалося досягти деяких ефектів, що очікувалися. Ні в США, ні в Японії так і не відбувся перерозподіл економічного потенціалу країни на користь відстаючих районів, хоча це було ключовою метою національних програм створення технопарків і технополісів. Це означає, що в черговий раз була доведена непередбачуваність результатів здійснення великих економічних проектів.
