1. Європейська асоціація вільної торгівлі: механізм дії, проблеми, перспективи.

вропейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) — це зона вільної торгівлі, яка об’єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів та фізичних осіб.

ЄАВТ була заснована, за ініціативою Великобританії (як альтернатива Європейській Економічній Спільноті), 4 січня 1960 року у м. Стокгольм, Швеція шляхом підписання Стокгольмської угоди про ЄАВТ. Основною метою діяльності ЄАВТ було створення підґрунтя для лібералізації торгівлі промисловими товарами, переробленою сільськогосподарською продукцією, рибою та морепродуктами між країнами-членами цієї міжнародної організації. З часу створення, ЄАВТ встановила тісні торговельні відносини з ЄС та іншими країнами Центральної та Східної Європи, басейну Середземного моря, Азії, Північної та Південної Америки, Близького Сходу та Африки.

Три країни-члени ЄАВТ, зокрема, Ісландія, Ліхтенштейн та Норвегія входять до Європейського економічного простору (ЄЕП), угоду про створення якого було укладено у травні 1992 року. ЄЕП об’єднує ринки 27-и країн-членів ЄС та 3-х країн-членів ЄАВТ у спільний ринок обсягом близько 470 млн. споживачів, що робить його найбільшим регіональним інтеграційним об’єднанням у світі. Згідно з результатами проведеного 1992 року референдуму, Швейцарія не вступила до ЄЕП, але розвиває торговельно-економічне співробітництво з ЄС шляхом укладення двосторонніх угод. ЄАВТ створила зони вільної торгівлі з ЄС та Фарерськими островами.

Розвиток преференційних торговельно-економічних відносин з ЄС, іншими країнами світу та їх регіональними об’єднаннями дозволив ЄАВТ забезпечити своїм суб’єктам підприємницької діяльності доступ до ринків країн, сукупне населення яких складає близько 847 млн. споживачів.

Розвиток торговельних відносин з іншими країнами та їх регіональними об’єднаннями призвів до необхідності перегляду країнами-членами ЄАВТ положень Стокгольмської угоди про ЄАВТ. Оновлену угоду було підписано 21 червня 2001 року у м. Вадуц, Ліхтенштейн і вона набула чинності 1 червня 2002 року, одночасно з набуттям чинності пакетом двосторонніх угод між Швейцарією та ЄС. Положення оновленої угоди про ЄАВТ (т.зв. Вадуцька конвенція) враховують розвиток торговельних відносин країн-членів ЄАВТ з ЄС та іншими торговельними партнерами. Вадуцька конвенція регулює відносини між країнами-членами ЄАВТ у сфері торгівлі товарами та послугами, конкурентної та інвестиційної політики, економічної та грошової політики, захисту прав інтелектуальної власності тощо.

ЄАВТ та Україна.Співробітництво з іншими країнами здійснюється на двох рівнях. Перший з них передбачає укладення двосторонніх угод про вільну торгівлю. ЄАВТ уклала такі угоди з Болгарією, Чилі, Хорватією, Ізраїлем, Йорданією, Ліваном, Македонією, Мексикою, Марокко, Палестинською Автономією, Румунією, Сінгапуром, Тунісом, Туреччиноюта Південною Кореєю.

Другий рівень співробітництва передбачає укладення ЄАВТ спільних декларацій про співробітництво. Укладено спільні декларації про співробітництво ЄАВТ з 7 країнами та регіональними організаціями, зокрема, Україною, Албанією, Алжиром, Єгиптом, Сербією та Чорногорією, Торговельно-економічним союзом країн Латинської Америки (МЕРКОСУР) та Організацією співробітництва країн Перської затоки.

Стратегічною метою діяльності ЄАВТ залишається лібералізація торгівлі з її найбільш важливими торгівельними партнерами шляхом укладення угод про вільну торгівлю та розвитку співпраці в рамках СОТ. У найближчій перспективі ЄАВТ планує укласти угоди про вільну торгівлю з Канадою та Таїландом, а також продовжити співпрацю з Україною та іншими країнами щодо створення умов, необхідих для укладення угод про вільну торгівлю.

В останні роки ЄАВТ приділяє значну увагу укладенню угод про вільну торгівлю з країнами Середземномор’я. Метою укладення таких угод є створення для суб’єктів підприємницької діяльності країн-членів ЄАВТ сприятливих умов доступу до ринків країн цього регіону у зв’язку із запланованим на 2010 рік створенням Євро-Середземноморської зони вільної торгівлі. Разом з країнами ЄАВТ, Євро-Середземноморська зона вільної торгівлі об’єднає ринки 40 країн, населення яких складає близько 800 млн. споживачів.

Організаційна структура ЄАВТ. Рада ЄАВТ є основним робочим органом цієї міжнародної організації, в рамках якого країни-члени ЄАВТ проводять переговори, консультації та приймають рішення щодо напрямів діяльності ЄАВТ. Як правило, засідання Ради ЄАВТ відбуваються щомісяця на рівні Постійних представників країн-членів при ЄАВТ та двічі на рік на рівні міністрів. При прийняті рішень Радою ЄАВТ кожна країна-член має 1 голос. Зазвичай рішення Ради приймаються консенсусом. Країни-члени по черзі головують в Раді ЄАВТ протягом півріччя. Рада ЄАВТ уповноважена приймати рішення з питань:

розвитку торговельно-економічних відносин між країнами-членами згідно з положеннями Угоди про ЄАВТ;

розвитку торговельно-економічних відносин з іншими країнами та їх об’єднаннями;

розвитку відносин між ЄАВТ та іншими міжнародними організаціями;

бюджету та управління ЄАВТ.

Рада ЄАВТ складається з:

8 комітетів (Парламентський комітет, Консультаційний комітет, Комітет з питань розвитку відносин з третіми країнами, Комітет експертів у сфері торгівлі, Бюджетний комітет, Комітет з питань технічних бар’єрів в торгівлі, Комітет експертів з митних питань та питань визначення походження товарів, Комітет з питань управління Португальським фондом);

6 експертних груп (з питань державної допомоги, з питань державних закупівель, з питань захисту прав інтелектуальної власності, з питань цінової компенсації, з питань торгівлі послугами та інвестиційної діяльності, з питань ефективних торговельних процедур);

Радиаудиторів.

Діяльність ЄАВТ забезпечують три Секретаріати. Секретаріат ЄАВТ у Женеві відповідає за виконання положень Угоди про ЄАВТ та розвиток співробітництва ЄАВТ з третіми країнами, Секретаріат ЄАВТ у Брюсселі – за співробітництво ЄАВТ з ЄС, Секретаріат ЄАВТ у Люксембурзі – за співробітництво ЄАВТ з Європейським агентством з питань статистики (ЄВРОСТАТ).

Секретаріат ЄАВТ в Женеві складається з офісу Генерального Секретаря, відділу з питань розвитку відносин з третіми країнами та відділу з фінансових питань та управління.

Генеральним Секретарем ЄАВТ є Кір Брин (Kere Bryn), який очолює Секретаріат ЄАВТ в Женеві з 1 вересня 2006 року.

У 2009 році здійснювався активний переговорний процес між Європейською асоціацією вільної торгівлі та відповідними відомствами України щодо підготовки та аналізу тарифних пропозицій та інших питань взаємного доступу на ринки товарів та послуг, які обговорювались під час проведення першого та другого раундів переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄАВТ 21-21 квітня, 27-30 серпня ц.р. у Києві. Наразі Постпредство здійснює підготовчі заходи до третього раунду переговорів, які пройдуть у листопаді 2009 року в Женеві.

Єдиний економічний простір: стан і перспективи для України.

Важливим напрямом інтеграційних зусиль України у контексті реалізації свого транзитного потенціалу стала її участь у реалізації проекту щодо створення ЄЕП у складі Білорусії, Казахстану, Росії та України.

Під ЄЕП сторони домовилися розуміти економічний простір, який об'єднує митні території чотирьох країн, де діють механізми регулювання економіки, що побудовані на єдиних принципах і забезпечують вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили, а також здійснюються єдина зовнішньоторгова та узгоджені податкова, грошово-кредитна й фінансово-валютна політики. ЄЕП створюється з метою розвитку торгівлі та взаємних інвестицій, що повинні забезпечити сталий розвиток економік сторін на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (у тому числі правил і принципів СОТ), а також розвитку економічного потенціалу і конкурентоспроможності економік країн, які утворюють ЄЕП, на зовнішніх ринках. Крім того, до основних завдань ЄЕП входять формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (зокрема, у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти й газу), забезпечення недискримінаційного доступу до послуг їх об'єктів та єдиних тарифів на них.

Метою формування ЄЕП є створення умов для стабільного й ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя населення.

Держави-учасниці прагнуть сприяти:

- розвитку торгівлі та інвестицій між державами-учасницями, що забезпечуватиме сталий розвиток економік держав-учасниць на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

- створенню можливостей для розвитку підприємницької діяльності шляхом встановлення гармонізованих систем регулювання та інтегрування інфраструктурного комплексу;

- інтеграції та нарощуванню економічних потенціалів держав-учасниць з метою підвищення конкурентоспроможності економік держав-учасниць на зовнішніх ринках.

Поетапне вирішення завдань поглиблення інтеграції обумовлюється виконанням державами-учасницями взятих зобов'язань та фактичним вирішенням таких завдань [11]:

- формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів на базі проведення єдиної політики в галузі тарифного і нетарифного регулювання, єдиних правил конкуренції, застосування субсидій та інших форм державної підтримки;

- уніфікація принципів розробки та застосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм;

- гармонізація макроекономічної політики;

- створення умов для вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили;

- гармонізація законодавств держав-учасниць у тій мірі, в якій це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торгову і конкурентну політику;

- формування єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій (у сфері залізничного транспорту, магістральних телекомунікацій, транспортування електроенергії, нафти, газу та інших сферах), єдиної конкурентної політики та забезпечення недискримінаційного доступу та однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.

ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції. Різношвидкісна інтеграція означає, що кожна держава самостійно визначає момент приєднання до того чи іншого міжнародного договору, що призводить до різнорівневої інтеграції, коли держави-учасниці знаходяться на різних рівнях інтеграційної взаємодії.

Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожна держава-учасниця самостійно визначає, в яких з напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходах вона братиме участь і в якому обсязі. Держава має можливість приєднатися до міжнародних договорів, що забезпечують формування та функціонування ЄЕП, у міру готовності. При цьому держава повинна дотримуватись погодженої послідовності приєднання до переліку міжнародних договорів. Для приєднання держав до діючих в рамках ЄЕП міжнародних договорів потрібна згода всіх держав-учасниць цих міжнародних договорів. Це правило поширюється на функціонування основних принципів і умов ЄЕП, які визначаються цією Концепцією.

Перехід від одного етапу формування ЄЕП до іншого здійснюють ті держави-учасниці, які виконали заходи, передбачені у попередньому етапі Комплексу основних заходів щодо формування Єдиного економічного простору.

Обсяг переваг, що надаються державами-учасницями одна одній, визначається угодами з формування ЄЕП, учасницями яких вони є. Неучасть або часткова участь будь-якої держави-учасниці в окремих напрямах розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходах не повинна бути перешкодою для інших держав-учасниць у здійсненні зазначених напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів.

Більш пізні терміни приєднання будь-якої держави-учасниці до окремих напрямів розвитку інтеграції чи окремих інтеграційних заходів не змінюють її статусу учасниці ЄЕП.

Враховуючи різні ступені інтеграції держав-засновниць ЄЕП (Російська Федерація і Республіка Білорусь – Союзна держава, Російська Федерація, Республіка Білорусь та Республіка Казахстан – члени ЕврАзЕС), терміни можливого переходу до більш високих ступенів інтеграції визначаються кожною державою-учасницею самостійно.

Координація процесів формування ЄЕП здійснюється відповідними органами, які створюються на основі окремих міжнародних договорів. Структура органів формується з урахуванням рівнів інтеграції.

Органи ЄЕП створюються на основі поєднання міждержавних елементів і принципу передачі частини повноважень держав-учасниць єдиному регулюючому органу з поступовим підвищенням значущості останнього. Здійснення координації й управління формуванням ЄЕП на міждержавному рівні забезпечуватиметься Радою глав держав-учасниць (далі – РГД) [4, с.14].

Кількість голосів кожної держави-учасниці у рамках РГД розподіляється виходячи з принципу „одна держава – один голос”. Рішення РГД приймаються консенсусом. Держави-учасниці засновують єдиний регулюючий орган (Комісію), якому вони на основі міжнародних договорів делегують частину своїх повноважень. Його рішення є обов’язковими для виконання всіма державами-учасницями.

Комісія розпочинає своє функціонування з моменту введення спільного митного тарифу або єдиних правил конкуренції залежно від того, що вводиться раніше. У міру розвитку та поглиблення інтеграційних процесів повноваження єдиного регулюючого органу відповідно розширюються.

У Комісії рішення з усіх питань приймаються зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної з держав-учасниць визначається з урахуванням її економічного потенціалу. Розподіл голосів і процедура голосування встановлюються на основі домовленості держав-учасниць.

Основними повноваженнями РГД є [4, с.15]:

- визначення перспектив подальшої інтеграції у рамках ЄЕП;

- контроль за виконанням Комплексу основних заходів з формування Єдиного економічного простору;

- забезпечення застосування і дотримання основних принципів та заходів, які приймаються для формування ЄЕП;

- вироблення торгово-економічної політики стосовно третіх країн;

- прийняття рішень про прийняття нових членів до ЄЕП;

- постановка завдань з уніфікації митно-тарифної і конкурентної політики держав-учасниць ЄЕП та розгляд доповідей Комісії;

- прийняття інших рішень з принципових питань функціонування ЄЕП.

Для забезпечення належного функціонування та розвитку ЄЕП Комісія у рамках своєї компетенції:

- забезпечує реалізацію цілей і завдань ЄЕП;

- приймає рішення і дає висновки з питань, пов’язаних з досягненням цілей та виконанням завдань ЄЕП;

- розробляє проекти нормативних правових актів, методичні матеріали та інші документи, необхідні для досягнення цілей і виконання завдань ЄЕП;

- здійснює інші повноваження.

Основними принципами функціонування ЄЕП є забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили через кордони держав-учасниць.

Згідно з Концепцією формування ЄЕП, принцип вільного переміщення товарів передбачає усунення вилучень з режиму вільної торгівлі та зняття обмежень у торгівлі на основі уніфікації митних тарифів, формування єдиного митного тарифу, який встановлюватиметься на базі узгодженої методики, використання засобів нетарифного регулювання та інструментів регулювання торгівлі товарами з "третіми" країнами. Принцип забезпечення вільного руху послуг передбачає формування загальних правил і підходів для забезпечення вільного доступу на ринок послуг та їх постачальників у межах ЄЕП, а також здійснення узгодженої політики щодо доступу на ринки послуг "третіх" країн і постачальників послуг у межах ЄЕП. Принцип провадження єдиної політики в окремих галузях економіки передбачає укладення секторальних угод, які розроблятимуться на розвиток Угоди про формування Єдиного економічного простору. Переважну частину першочергових документів складають ті, що регулюватимуть процедури і правила переміщення товарів і послуг через митні кордони країн - учасниць ЄЕП. Зокрема, це [7]:

- угода щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митні кордони держав - учасниць ЄЕП;

- угоди про прийняття єдиних правил визначення країни походження товарів з "третіх" країн і про порядок стягнення вивізного мита з товарів, які поставляються до "третіх" країн;

- угода про єдині правила застосування митних квот;

- угоди про спрощення порядку митного оформлення і митного контролю на внутрішніх кордонах, а також про єдині засади застосування інформаційних технологій при здійсненні митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через кордони держав - учасниць ЄЕП;

- угоди про єдині умови транзиту територіями держав - учасниць ЄЕП, а також про єдиний порядок транзиту товарів з "третіх" країн (до "третіх" країн) митними територіями держав - учасниць ЄЕП;

- протокол про митний контроль за реекспортом товарів, які походять з територій держав - учасниць ЄЕП і вивозяться до "третіх" країн;

- угода щодо єдиних принципів регулювання діяльності природних монополій.

1. Інжинірінг: сутність та види.

Послуги типу "інжиніринг" з'явились в розвинених країнах в 60-ті роки і до теперішнього часу одержали достатньо широкий розвиток. Міжнародний інжиніринг - діяльність по наданню комплексу послуг виробничого, комерційного і науково-технічного характеру, здійснених як спеціалізованими фірмами, так і промисловими, будівельними та іншими компаніями.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи послуг:

1) пов'язані з підготовкою виробничого процесу ( передпроектні, проектні, післяпроектні та спеціальні);

2) по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і реалізації продукції. В цю групу входять роботи, пов'язані з оптимізацією процесів експлуатації, управління підприємством і реалізації його продукції.

Таким чином, інжиніринг виступає як важливий засіб підвищення ефективності вкладеного в об'єкт капіталу. Його завданням являється одержання замовниками найкращих (оптимальних) результатів від вкладень капіталу та інших витрат за рахунок:

1) системного підходу до здійснення проектів;

2) багатоваріантності технічних й економічних розробок, їх фінансової оцінки і вибору оптимального варіанту;

3) розробки проекту з урахуванням можливості застосування прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання і матеріалів;

4) застосування сучасних методів організації й управління всіма стадіями виконання проектів.

Як самостійний вид міжнародних комерційних операцій, інжиніринг передбачає надання на основі договору на інжиніринг одною стороною (названої консультантом) другій стороні (названій замовником) комплексу чи. окремих видів інженерно-технічних послуг, пов'язаних з проектуванням, будівництвом і введенням об'єкта в експлуатацію, з розробкою нових технологічних процесів на підприємстві замовника, із вдосконаленням наявних виробничих процесів аж до введення виробу .у виробництво.

Надання на основі договору на інжиніринг повного обсягу послуг і поставок, необхідних для будівництва нового об'єкта, називається комплексним інжинірингом. Він нараховує три окремих види інженерно-технічних послуг:

1) консультативний інжиніринг, який пов'язаний, головним чином, з інтелектуальними послугами, що здійснюються при проектуванні об'єктів, розробці планів будівництва і контролю за проведенням робіт;

2) технологічний інжиніринг нараховує надання замовнику технологій, необхідних, необхідних для будівництва промислових об'єктів і їх експлуатації (договори про передачу виробничого досвіду і знань, розробку проектів по енергопостачанню, водопостачанню, транспорту та ін.);

3) будівельний або загальний інжиніринг, що полягає, головним чином, в постачанні обладнання, техніки або монтажу устаткування, враховуючи при необхідності інженерні роботи. Кожен із цих видів інженерно-технічних послуг може бути предметом самостійного договору.

Інжиніринг як вид зовнішньоторгових операцій має свої специфічні особливості:

являється одною із форм послуг виробничого призначення, яка безпосередньо не втілюється в речовій формі, а в його кориснім ефекті. Цей корисний ефект може мати матеріальний носій, як, наприклад, проектна і технічна документація, графіки, креслення і т.п., або може не мати, як навчання, управління та ін.;

інжиніринг пов'язаний, в кінцевому результаті, з підготовкою і забезпеченням процесу виробництва і реалізації розрахованих на проміжне і кінцеве споживання матеріальних благ. Самі послуги виробничого характеру не входять до складу інжинірингу;

як уособлена сфера виробничої діяльності, інжиніринг носить комерційний характер, тобто стає об'єктом купівлі-продажу;

інжиніринг відрізняється від ліцензії, "ноу-хау" та інших форм в області технологій. Інжинірингові послуги являються відтвореними послугами, вартість яких визначається суспільно необхідними затратами часу на їх виробництво і таких, що мають багато продавців для їх реалізації. Ліцензії ж і "ноу-хау" пов'язані з реалізацією нових в даний момент не відтворених знань виробничого призначення, які мають обмежену кількість продавців.

На практиці надання інжинірингових послуг часто поєднується з продажем "ноу-хау". В даному випадку "ноу-хау" носить прихований характер і не виділяється в самостійну угоду. Це веде до змішування понять "інжинірингові послуги" і "обмін технологією". В дійсності ж інжинірингові послуги - це спосіб передачі нових технологічних та інших знань, але самі послуги являють собою товар, що відрізняється від технології. Інжинірингові фірми , наприклад, в галузі управління займаються не плануванням, а розробкою нових методів планування виробництва продукції на основі маркетингових досліджень зовнішнього ринку, не обліком і звітністю, а пошуком нових підходів до обліку та звітності, модернізації структур управління, контролю за якістю продукції і т.п.

В останній час на світовому ринку інжинірингових послуг з'явився новий вид послуг - послуги реінжинірингу, які надають іноземні інжинірингові фірми.

Реінжиніринг являє собою інженерно-консультаційні послуги по перебудові систем організації та управління виробничо-торговими й інвестиційними процесами господарського об'єкта з метою підвищення його конкурентноздатності і фінансової стійкості. Реінжиніринг поділяється на два види: кризовий і реінжиніринг розвитку.

Перший спрямований на вирішення кризисних проблем підприємства. Він використовується тоді, коли результат фінансово-комерційної діяльності підприємства постійно знижується, конкурентноздатність його різко падає, з'являються тенденції до банкрутства й потрібен комплекс заходів по подоланню кризової ситуації. Сьогодні в кризовому реінжинірингу відчувають потребу багато підприємств Донецької області та України.

Другий вид реінжинірингу використовується у тих випадках, коли динаміка розвитку знижується і діюча структура організації й управління підприємством вже досягла межі в одержанні прибутку. В процесі реорганізації системи управління господарського суб'єкта на основі реінжинірингу здійснюється перехід від бізнес-процесу до бізнес - процес-реінжинірингу. Бізнес-процес являє собою дію персоналу управління в господарському процесі. Бізнес-процес-реінжиніринг - це оптимізація системи управління господарськими процесами, враховуючи зовнішньоекономічну діяльність.