14. Державні заклади опіки дітей в Україні.

Державна система опіки та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: будинок дитини, дитячий будинок, дитячий будинок змішаного типу, загальноосвітня школа-інтернат, допоміжна школа-інтернат, притулок для неповнолітніх.

Негативні аспекти соціалізації дітей у закладах інтернатного типу:

• відсутність спілкування з біологічними батьками;

• деформація родинних зв’язків через важке минуле;

• дефіцит любові, ласки, уваги;

• вузьке коло спілкування через закритий колектив;

• випадки жорстокості з боку персоналу та вихованців;

• регламентація проведення часу;

• несформований образ "Я";

• підвищене почуття тривожності, орієнтація на ворожість соціуму;

• закомплексованість, емоційне незадоволення;

• відсутність соціальних навичок особистого життя;

• відсутність особистого простору (власної кімнати, місця, де можна усамітнитися);

• економічна депривація ― діти не мають власних заощаджень і досвіду розпоряджатися грошима;

• постійне перебування у вузькому комунікативному просторі;

• відсутність власних речей (крім одягу та предметів особистої гігієни);

• ранні сексуальні зв’язки, випадки сексуального насилля;

• обмежені можливості у виборі професії;

• відсутність навичок вирішення власних проблем з офіційними структурами;

• соціальна незахищеність після виходу із закладів інтернатного типу.

15. Соціальне сирітство в Україні.

Соціальне сирітство ― явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов’язків по відношенню до неповнолітньої дитини. Соціальні сироти ― це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках.

Причини соціального сирітства. Соціально-економічні ― економічні кризи, безробіття, голод, міграція. Соціально-психологічні ― збільшення кількості розлучень; втрата одного з батьків; погіршення психологічного клімату родини (брутальне ставлення батьків до дітей, сексуальні домагання з боку дорослих, захворювання батьків на алкоголізм, наркоманію).

На сьогоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. У пресі, періодичних виданнях, психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як:

Бездоглядні, бездомні, безпритульні, діти вулиці, діти, позбавлені батьківського піклування, соціальні сироти, неповнолітні групи ризику.

До “дітей вулиці” в Україні відносять такі групи неповнолітніх: безпритульні діти; бездоглядні діти; діти-втікачі із виховних установ; діти-втікачі з зовні благополучних сімей; діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці.

16. Поняття інвалідності, її причини.

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреб в соціальній допомозі і захисті.

Найбільш поширеною теоретичною класифікацією відхилень у здоров'ї та розвитку є британська шкала обмеження можливостей: недуга ― втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів аномальної структури, що утруднює певну діяльність; обмежена можливість ― втрата здатності (внаслідок наявності дефекту) виконувати певну діяльність в межах того, що вважається нормою для людини; недієздатність ― наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини, що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормальної ролі, виходячи з вікових чи соціальних факторів.

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності. Діти з: порушеннями слуху і мови (глухі, слобочуючі, логопат); порушеннями зору (сліпі, слабкозорі); порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з затримкою психічного розвитку); порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою відсталістю та ін.); хронічними соматичними захворюваннями; психоневрологічними захворюваннями.