- •Питання до державного іспиту зі спеціальності «соціальна педагогіка»
- •Сутність соціальної педагогіки як науки.
- •Зв’язок соціальної педагогіки з іншими науками.
- •Структура соціально-педагогічної діяльності.
- •Суб’єкти та об’єкти соціально-педагогічної діяльності.
- •Соціалізація як провідна дефініція соціальної педагогіки. Її види, фактори та механізми.
- •Поняття соціальної адаптації, її форми та види.
- •Зміст та види соціальної профілактики.
- •Особливості соціального обслуговування.
- •Ресурси соціально-педагогічної діяльності.
- •Сутність соціальної реабілітації.
- •Сім’я як провідний фактор соціалізації особистості, її функції та параметри.
- •Зміст та форми соціально-педагогічної роботи з сім’єю.
- •Форми опіки дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування.
- •Державні заклади опіки дітей в Україні.
- •Соціальне сирітство в Україні.
- •Поняття інвалідності, її причини.
- •Основні принципи соціально-педагогічної роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей.
- •Зміст соціально-педагогічної допомоги дітям та молоді обмежених функціональних можливостей.
- •Моделі соціальної підтримки людей з обмеженими функціональними можливостями.
- •Поняття девіантної поведінки.
- •Динамічні характеристики девіантної поведінки.
- •Причини девіантної поведінки.
- •Види девіантної поведінки.
- •Характеристика програм профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі.
- •Зміст роботи соціального педагога в загальноосвітніх закладах.
Динамічні характеристики девіантної поведінки.
Девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристики. Подаємо за класифікаційними ознаками.
За тривалістю: тимчасова, постійна, стійка, нестійка.
За рівнем організації: стихійні і сплановані, структуровані (організовані) та неструктуровані (слабоорганізовані).
За спрямованістю на себе та інших: експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїстичні.
За рівнем усвідомлення: усвідомлені та неусвідомлені.
За кількістю осіб: індивідуальні, групові.
Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первинна девіація – це власне ненормативна поведінка, яка має різні причини. Вторинні девіації виникають в результаті свідомого чи неусвідомленого девіантом прагнення діяти відповідно того ярлика, яким оточуючі відмітили його поведінку, що мала місце раніше.
Причини девіантної поведінки.
Девіантна поведінка обумовлюється певними причинами. Виокремлюють кілька груп детермінантів девіації дітей та молоді.
Соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення; майнове розшарування суспільства; обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку; безробіття; доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх; неконтрольована реклама психоактивних речовин.
Соціально-педагогічні: криза інституту сім'ї; виховання в неповній сім'ї;
завищені вимоги батьків до дитини; ворожість та конфлікти між батьками, батьками та дітьми; критицизм підлітка по відношенню до школи, сім'ї, відчуженість від них; низький статус підлітка у класному колективі; слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.
Соціально-культурні: зниження морально-етичного рівня населення; поширення кримінальної субкультури; негативний вплив засобів масової інформації; лібералізація статевої моралі; домінування серед молоді культу сили.
Психологічні: прагнення бути незалежним від дорослих; бажання бути визнаним в групі однолітків; потяг до самоствердження; бажання виглядати дорослим; гедоністичні мотивації; потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації; підвищена тривожність, низька самооцінка; підвищений, в порівнянні з однолітками, рівень конформізму; акцентуації характеру, психопатії; психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивість тощо); негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність).
Види девіантної поведінки.
Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушення тих чи інших суспільних норм виокремлюють кілька видів девіації: делінквентна, адиктивна, психопатологічна.
Делінквентна поведінка ― це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може застосовуватися покарання згідно зі статтями цивільного та кримінального кодексів. До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо). Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей; особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників правових норм; люди, що випадково здійснюють правопорушення; особи, що свідомо порушують правові норми.
Адиктивна поведінка ― це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки: нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп'ютерна адикція, трудоголізм); проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного споживання їжі); хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).
Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивну поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, дромоманію, патологічну сором'язливість.
