Історія розвитку і становлення виховних традицій пов'язана з певними виховними системами, які склалися в процесі розвитку суспільства.

Кожна виховна система несе на собі відбиток часу і соціаль­но-политического строю, характеру суспільних стосунків. У цілях і завданнях, які вона висуває, є ідеали людини даної епохи. У зв'язку з цим слід орієнтуватися на розуміння витоків традицій, які дійшли до нас. По відношенню до виховної традиції не існує оцінного крите­рия типу «погана» або «добра». Приклади конкретних систем виховання пока­зують, що всі вони розвивалися згідно логіці еволюції конкретно-історичних, культурних, етичних, ідеологічних і життєвих цінностей. Впродовж всієї історії розвитку людства осереддям виховання людини були і залишаються сім'я, церква, суспільство і держава.

Головним для кожної з виховних систем є орієнтація на виховання людини, готової і здатної жити в сучасному для неї суспільстві.

Протягом багатьох століть в світі розвивається і по-різному втілюється ідея виховання людини впродовж всього її життя.

Лекція 10. Теорія виховання.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• визначити цілі, завдання і зміст виховання;

• назвати і роз'яснити суть рушійних сил, закономірностей і принципів виховання;

• виділити основні напрями виховання і охарактеризувати їх зміст і джерела (науковий світогляд, розумове, фізичне, етичне, естетичне, екологічне, правове, економічне, конфесійне виховання);

• назвати і розшифрувати форми і методи виховання;

• перерахувати шляхи стимулювання духовного становлення особистості;

• показати роль трудових колективів у вихованні особистості;

• розкрити умови раціонального вибору і оптимального приме­нения методів і прийомів виховання.

План лекції.

1. Суть, цілі і завдання виховання.

2. Рушійні сили, закономірності і принципи процесу виховання.

3. Характеристика основних напрямів виховання.

4. Методи і форми виховання.

Питання 1. Суть, цілі і завдання виховання.

В умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни в суспільній свідомості, а тому істотного значення набуває погляд на особистість з пози­ції культурно-історичної педагогіки розвитку. Актуальною стає необхідність виховання творчої особистості, здатної до сприйняття інноваційних процесів в суспільстві, використанню нових тех­нологій.

Все це вимагає абсолютно інших концептуальних підходів до виховання всебічно розвиненої, національно свідомої особистості в соціально-педагогічних умовах її життєдіяльності.

Процес виховання має свої особливості. Він завжди носить цілеспрямований характер; є багатофакторним (роблять вплив сім'я, середовище, громадськість, виховні установи), тривалим і безперервним, комплексним. Для виховного процесу характерим є віддаленість результатів від моменту безпосередньої виховного впливу, а також неоднаковість результатів виховання, що пов'язано з індивідуальними особливостями вихованців.

Для процесу виховання властива двосторонність, тобто обязатель­ное участь в нім і взаємодія два сторон—воспитателя і вос-питуемых. В процесі виховання вихованець виступає і як об'єкт виховання, і як суб'єкт, який сам здійснює певні дей­ствия, засвоює норми поведінки, визначає ту або іншу лінію поведінки в своїх стосунках з однокурсниками і колективом в цілому.

Таким чином, процес виховання — це цілеспрямований педагогічний процес взаємної активної дії при керівній і направляючій ролі вихователя. Його суть полягає в орга­низації життєдіяльності кожного студента і групи в цілому, вироблення у них стійких позитивних норм поведінки, прийнятих в суспільстві.

Виховання здійснюється двома універсальними шляхми: засобами духовного впливу і включення людини в різні види діяльності, яка дає їй можливість засвоїти соціальний досвід, направлений на формування гуманістичних міжособистісних стосунків в реально існуючих або спеціально створених умовах.

Основні завдання процесу виховання:

• формування національної свідомості, любові до свого народу, рідної землі, готовності її захищати;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пошани до батьків, жінки-матері, культури і історії рідного народу;

• формування високої мовної культури;

• виховання духовної культури особистості, створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;

• затвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, спра­ведливості, патріотизму, працьовитості і др.;

• забезпечення високої художньо-естетичній освіченості і вихованості особистості;

• формування екологічної культури і гармонії її стосунків з природою;

• розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов її самореалізації;

• забезпечення фізичного розвитку молодого покоління, охорона і зміцнення його здоров'я;

• формування умінь міжособистісних стосунків і підготовка молоді до життя в умовах ринкових стосунків.