Контрольні питання і завдання

1. Що є предметом педагогіки? Поясните, чому виховання є явище об'єктивне, соціальне? Як ви розумієте слова Д.. Ушинського: "педагогика—не наука, а мистецтво, найбільш широке, складне, найвище і найнеобхідніше зі всіх мистецтв"?

2. Доведіть закономірність появи і розвитку окремих галузей педа­гогічної науки.

3. Педагогіка—учбовий предмет, педагогіка—наука; у чому відмінність цих категорій?

4. Охарактеризуйте основні поняття педагогіки.

5. З якими науками пов'язана педагогіка і в чому виявляються ці зв'язки, яке вони мають значення?

6. У чому відмінність між об'єктом і предметом педагогіки, як воно відображається у визначеннях основних категоріях?

7. На основі аналізу понять "виховання", "навчання", "розвиток" виділіть категоріальні ознаки кожного з понять.

8. Вставте пропущені слова в приведені визначення категорій:

а) навчання — це ... двосторонній процес ... вчителів і навчаючихся, в ході якого відбувається...;

б) развиток—цео... послідовних..., що відбуваються з... людиною від момента ... і до ..., і характеризують... її від нижніх до вищих рівней життєдіяльності;

в) освіта—це... і... засвоєння людиною... формування на цій основі..., розвиток творчих сил і здібностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Введение в научное исследование по педагогике / Под ред. В. И. Журавле­ ва. — М.: Просвещение, 1988. —С. 17-33.

2. Галузинсъкий В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. —К.: Вища шк., 1995. — С. 4-16.

3. Державна нащональна програма "Освіта" (Україна XXI століття) // Освіта. —1993.—-№ 44-46.

4. Закон України "Про освіту" // Право України. —1996.—№ 7. — С. 68-84.

5. Касъяненко М. Д. Педагогіка співробітництва.— К.: Вища шк., 1993.— С. 7-8.

6. Скалова Я. Методология и методы педагогического исследования. — М., 1989.

7. Стельмахович М. Г. Народна педагопка. — К.: Рад. шк., 1985. — С. 11-34.

8. Сухомлинский В. А. Избр. произведения: В 5 т. — К.: Рад. шк., 1977. — Т. 1.—686 с.

9. Ушинский К. Д. Собрание сочинений: В 11 т. — М.; Л.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1950. —Т. 8. — С. 23.

10. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания // Избр. произведения: В 2 т. — М.: Просвещение, 1968. — Т. 1. — С. 205.

11. Фіцула М. М. Педагогіка: Поаб. — К.: Академія, 2000. — С. 29-44.

Лекція 2. Освіта і культура.

План.

1. Освіта як спосіб входження людини в світ науки і культури.

2. Освіта як система і процес.

3. Вікова динаміка розвитку людини в процесі освіти.

Питання 1. Освіта як спосіб входження людини в світ науки і культури.

Латинський термін «культура» означає вирощення, вдосконалення чого-небудь. Відповідно, і стосовно людини це вирощення, вдосконалення, формування її образу.

Зважаючи на дане трактування, культура виступає передумовою і результатом освіти людини.

В процесі освіти людина засвоює культурні цінності (історична спадщина мистецтва, архітектури). Оскільки досягнення пізнавального характеру є сукупністю матеріаль­ного і духовного надбання людства, остільки освоєння вихідних наукових положень також є набуттям культурних цінностей. У результаті було сформульовано дидактичне поняття культури — навчання і виховання молодого покоління засобами культури.

«Тепер "освіта" найтіснішим чином пов'язана з поняттям культури і означає зрештою специфічний людський спосіб перетворення природних задатків і можливостей».

Х.-Г. Гадамер. «Істина і метод».

Процес взаємодії, як привласнення і створення людиною нових культурних цінностей, в рамках освітньої системи є творенням. Тобто пов'язаний з культурою в її динамічному аспекті.

Процес спілкування педагога з представниками різних націй і народностей, якінавчаються в багатонаціональній Україні, виступає як досвід міжкультурного спілкування і міжнаціональної комунікації. У сучасній освітній установі реалізується принцип діалогу культур (українською, російською, європейською, американською, західною і східною). Даний принцип здійснюється в рамках нових учбових курсів: «Історія української культури», «Світова художня культура», «Етика і естетика», «Історія науки».

Як відомо, мова є способом пізнання навколишнього світу і засобом комунікації. Одночасно вона виступає як охоронець і выра­зник духовної культури, яка передається як від покоління до покоління, так і в умовах освітніх установ. Не випадково рівень культури епохи (і окремої людини) визначається відношенням до мови як окремої представляючої цілісну культуру. Тому місія освіти полягає в тому, щоб сформувати в молодого покоління відповідальне відношення до рідної і іноземної мови, до збереження і збагачення історичних, наукових і культурних цінностей.

Таким чином, співвідношення освіти і культури можна розглядати в різних аспектах:

              в рамках культурологічної парадигми педагогічної системи;

              через формування полікультурної освіти;

              в умовах культурно-історичного типа освітньої системи (вузу, школи);

              як систему культурно-освітніх центрів в рамках однієї або різних країн;

              через аналіз учбових дисциплін культурологічної спрямованості;

-         шляхів і способів розвитку культури суб'єктів освіти (педагогічної культури і розумової культури учнів);

              описи і прогнозування образу культурної і освіченої людини конкретної історичної епохи; через розкриття специфіки культурно-освітнього середовища зростаючої людини;

– узагальнення, збереження і відродження культурно-освітніх тради­цій народу, етносу, нації.

Освіта — це процес передачі накопичених поколіннями знань і культурних цінностей. Зміст освіти черпається і поповнюється з наслідку культури і науки, а також з життя і практики людини. Тобто освіта є соціокультурним феноменом і виконує соціокультурні функції.

Тому освіта стає необхідним і важливим чинником розвитку як окремих сфер (економіки, політики, культури), так і всього суспільства.

Розглянемо основні соціокультурні функції і потенціал сучасної освіти, яка розвивається.

1. Освіта — це один з оптимальних і інтенсивних способів входження людини в світ науки і культури. Саме в процесі освіти людина освоює культурні цінності. Зміст освіти черпається і безперервно поповнюється з культурної спадщини різних країн і народів, з різних галузей науки, які постійно розвиваються, а також з життя і практики людини. Мир сьогодні об'єднує зусилля у сфері освіти, прагнучи виховати громадянина миру і всієї планети. Інтенсивно розвивається світовий освітній простір. Тому в світовій спільноті висловлюються вимоги формування глобальної стратегії освіти людини (незалежно від місця і країни його мешкання, типа і рівня здобування освіти)

Освіта ( це процес передачі накопичених поколіннями знань і культурних цінностей.

Велика місія освіти в розвитку у молодого покоління відповідального відношення до культури рідної мови і мов міжнародного спілкування. Цьому сприяють діалогічні форми навчання. Діалог — це форма субъект-суб'єктного пізнання навколишнього світу. Він має особливе значення на стадії розпізнавання сутнісного, евристичного і креативного в пропонованій учбовій інформації. Освітнє середовище, сформоване в школі або вузі, впливає на вибір правил спілкування і способів поведінки людини в соціальній групі. Даний вибір визначає манеру спілкування і стиль поведінка, яка надалі виявиться в міжособових і ділових контактах дорослої людини.

Одночасна освіта є процесом трансляції культурно-оформлених зразків поведінки і діяльності, а також сталих форм суспільного життя. У зв'язку з цим все виразніше видно залежність розвинених окремих країн від рівня і якості освіти, культури і кваліфікації громадян.

Духовне в людині самопроявляется завдяки її «вростанню» в культуру. Носієм культури виступає сім'я, і перша освоюється в процесі навчання і самоосвіти, виховання і самовиховання, професійної діяльності і спілкування з навколишніми людьми. Проте саме в процесі навчання і виховання людина знаходить соціокультурні норми, які мають історичне значення для розвитку цивілізації, суспільства і людини. Тому при визначенні цілей і завдань освітніх систем уточнюють соціальне замовлення. У свою чергу зміст освіти може бути обмежененим стандартами регіону, країни, всього світу, які враховують характер взаємодії людини з культурними цінностями, міру їх привласнення і творення.

2. Освіта як практика соціалізації людини і спадкоємності поколінь. Освіта проявляє себе як практика соціалізації людини і спадкоємності поколінь людей. У різних соціально-політичних умовах, (і в період реформ) освіта виступає стабілізуючим чинником між новими соціальними уявленнями і ідеалами попередніх поколінь, які втілилися в історичній традиції. Тому освіта дозволяє утримувати процес відтворення і передачі історичного і соціального досвіду і одночасно закріплювати в свідомості молодого покоління нові політичні і економічні реалії, нові орієнтири суспільного і культурного розвитку. Не випадково одним з головних завдань освіти є підготовка молодого покоління до самостійного життя і формування образу майбутнього. Перспектива майбутнього відкривається в ході освоєння різних форм життєдіяльності людини (навчання, праці, спілкування, професійної діяльності, дозвілля).

В умовах радикальної зміни ідеологічних переконань, соціальних уявлень, ідеалів і буття людей в цілому саме освіта виконує стабілізуючу функцію і сприяє адаптації людини до нових життєвих умов.

У критичні моменти історії необхідно забезпечити спадкоємність культурно-освітньої традиції, зберігаючи самобутність народу і систему цінностей, що склалася. Збереження вищезазначених складових сприяє їх інтеграції в системі світових цінностей як елементів макро-соціуму. При цьому традиція виконує визначальну функцію в процесах освіти і виховання нового покоління.

Життя людини — це ланка в ланцюзі поколінь. Тобто людина живе в про­сторі соціально-культурної традиції, яка істотно вли­ває на формування її характеру, стилю поведінки, устремлінь, цінностей і інтересів. У зв'язку з цим стосунки між традицією і новаціями у сфері освіти і виховання людини втілюють взаємозв'язок між освітою і культурою народів в цілому.

Система освіти втілює в собі стан, тенденції і перспективи розвитку суспільства, або відтворюючи і укріплюючи ті, що склалися в ній стереоти­пи, або удосконалюючи його.

Соціальна функція освіти, з одного боку, характеризується як підготовка покоління до самостійного життя, а з іншого боку, закладає основи майбутнього суспільства і формує образ людини в перспективі.

Сутність підготовки до самостійного життя полягає:

• у формуванні способу життя, прийнятого в суспільстві;

• у освоєнні різних форм життєдіяльності (освітньої, трудової, суспільно-політичної, професійної, культурно-досугової, родинно-побутової);

• у розвитку духовного потенціалу людини для творення і творчості.

Тому для кожної соціально-економічної формації і культурно-істо­ричного етапу розвитку суспільства і держави характерною є своя система освіти, а для народу, нації — система виховання. Проте в міжнародних педагогічних системах існують спільні межі. Саме вони закладають ос­нови для процесу інтеграції в світовий освітній простір.

Які культурно-освітні традиції, що склалися в різних цивили­зациях, відомі і сьогодні?

Наприклад, раціональна логіка навчання в школі і вузі історично склалася в європейській цивілізації.

У азіатській цивілізації конфуціанство сформувалося як методо­логія освіти і виховання людини.

В процесі історії виховання складалося в Україні як «виховання миром». Саме у Україні для виховного впливу на людину часто використовували громадську думку. Тому теорія виховання людини в колективі і через колектив, створена А. С. Макаренко, лише підводила деякий підсумок існування традиції.