3.3. Поняття і види юридичних осіб (universitates)

Суб’єктами правового спілкування в Римі визнавалися не лише фізичні особи, а й об’єднання людей. Це ставало правовою нормою, якщо вони виступали в цивільному обігу як єдина цілісність, що якісно відрізнялася від осіб, які складали її. Таким чином, поряд з фізичними особами суб'єктами приватного права могли бути також особи юридичні. Ідея юридичної особи визріла після того, як римлянам довелося протягом тривалого періоду вирішувати питання розвитку муніципального самоврядування. Врешті-решт соціальними одиницями, які володіли правами приватних осіб, у римському праві визнали релігійні і професійні спілки (collegia, corpora, societas), самоврядні місцеві громадянські общини (municipia, coloniae) і державну скарбницю.

Ще Закон ХІІ Таблиць встановив свободу приватних асоціацій, вимагаючи від них лише одного – аби їх діяльність не суперечила правовим настановам. Для того щоб вважатися об'єднанням, корпорація мала налічувати не менше трьох членів, які перебували у статусі повноправних римських громадян. Створення ними союзу не вимагало попереднього дозволу або подальшої санкції з боку органів державної влади. Лише за часів правління принцепсів для утворення корпорації потрібен був спеціальний дозвіл сенату.

Корпорація могла створити власний статут, але це не було обов'язковим. Серед обов’язкових правових елементів, які ставали атрибутом корпорації, були такі: наявність казни корпорації; довірена особа, яка діяла від імені корпорації; загальні збори членів об'єднання, на яких рішення приймалися простою більшістю голосів. Корпорація з правового погляду була абстрактною спільністю, яка зберігала свою якість незалежно від змін персонального складу її членів. Майно корпорації було відокремленим від майна її членів. Корпорація не відповідала за зобов'язаннями або за правопорушення своїх співчленів за винятком того випадку, коли вона збагатилася в результаті неправомірних дій свого співчлена. Причому відповідала корпорація за це лише у розмірі неправомірного збагачення.

Припинялося існування об’єднання за таких умов: 1) вибуття його членів; 2) заборона на його діяльність, накладена державою або судом; 3) закінчення терміну дії або досягнення цілей, які були поставлені під час утворення корпорації; 4) власне рішення співчленів. Долю майна і зобов'язань корпорації, якщо такі були, римське право не регламентувало.

Таким чином, римське право не створило розробленої теорії юридичної особи. Не сформувала єдиного розуміння цієї категорії римськими юристами і приватними власниками і правова практика.

ТЕМА. 4. ЗАХИСТ ПРИВАТНИХ ПРАВ

4. 1. Позовний захист.

4.2. Форми судочинства в Стародавньому Римі:

а) легісакційний судовий процес (lege agere);

б) судовий процес через формули (per formulas agere);

в) екстраординарний судовий процес (exstra ordinem cognitio).

4.3. Позовна давність.

4.4. Спеціальні засоби преторського захисту приватних прав.