Тема 5. Речове право

5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей.

5.2. Право володіння.

5.3.Право власності.

5.4. Сервітути (jura praediorum).

5.5. Особливі права.

5.1. Поняття речового права і підстави класифікації речей

Речове право регулює вольові відносини між людьми відносно речей, а саме: форми належності речей окремим особам або групам осіб і засоби встановлення загальнозначущого володіння речами. Найбільш повним правом на річ є право власності (dominium). Власник є така людина, яка, порівняно з іншими людинами, займає абсолютну правову позицію відносно речі. Речове право абсолютне в тому значенні, що його вимоги адресуються безумовно і без виключення всім членам громади і являють собою відособлення прав індивіда з приводу речі відносно інших членів суспільства.

Загального уявлення про річ як специфічний об'єкт прав суб'єкта римське право не сформувало. Речі поділяли на різні категорії залежно від юридичних критеріїв (матеріальні якості речей не мали істотного значення для формування індивідуального речового права на них).

Римляни вважали, що головний розподіл речей слід здійснювати шляхом включення їх до одного з двох класів: одні підпорядковані божественному праву, а інші – людському. Речі, підпорядковані божественному праву, за своїм призначенням слугували релігійним цілям. Режим res divini juris не вивчався фахівцями з цивільного права, оскільки він мав сакральне значення. Об’єктом їх уваги були публічні речі (res publicum), які належали римському народові. Вони були розподілені відповідно до функціональних підстав на такі категорії:

а) речі у публічному використанні (res in usu publico), експлуатацію яких здійснювали члени римського суспільства, які володіли громадянською правоздатністю (порти, шляхи сполучення, стадіони, річки, театри);

б) речі, вилученні державою з публічного обігу задля їх використання зі специфічними державними цілями (військове спорядження, казна і т.д.);

в) речі, які мали використовуватися як об’єкт комерційної діяльності держави, серед яких провідне місце займали землі, що входили до публічного земельного фонду (ager publicus).

Усі інші речі належали до категорії приватних речей (res privatae).

Додаткові критерії розподілу речей мали значення для більш зручного користування ними та встановлення приватної власності на них. Так, речі підрозділяли на нерухомі (земельні ділянки, будівлі, дерева і т.д.), тобто ті, які не можна було перенести з місця на місце людськими зусиллями без пошкодження їх цілісності, і на рухомі (тварини, люди, предмети побуту, гроші і т.д.), які можна було легко перемістити з місця на місце. Серед нерухомих речей виділяли також основні та додаткові. Крім того, речі могли бути тілесні (res corporals) і безтілесні (res incorporales), тобто такі, які являли собою абстракцію, правову категорію. Нарешті, речі розподілялися за категоріями familia і pecunia. Як familia сімейний комплекс характеризував становище домовласника у сімейній структурі, а в іншому випадку йшлося про його розпорядчі повноваження з вирішення економічних проблем родини.

З метою зручного користування нормами речового права речі поділяли за способом виникнення над ними права володіння. Найістотнішим в цьому розумінні був поділ речей на манциповані та неманциповані відповідно до того, вимагали ті чи інші речі виконання спеціальних обрядів під час їх відчуження або ні. За матеріальними якостями в інтересах реалізації речового права, а також для виявлення передбаченого результату юридично значущих дій суб’єктів приватного права речі поділяли на споживчі (які докорінно змінювали кількісну характеристику в процесі використовування) і на неспоживчі (які не змінювали своїх основних характеристик в процесі використовування), на складні (що включали декілька самостійних елементів, які можна було б визнати за окремі речі) і на прості. До особливого підвиду були віднесені складні речі, елементи яких не зникали в процесі їх споживання (тобто такі, що визначалися родовими ознаками: зерно, вино, вода, гроші), і речі, індивідуально визначені, яким притаманні унікальні властивості.

За передбаченим суб'єктом правового панування над речами їх поділили на загальні (щодо яких не могло бути конкретного власника), публічні (їх власниками вважався весь римський народ, представлений в особі носіїв публічної влади або монарха), корпоративні (ті, що належали юридичним особам), нічиї (такі, що не мали навіть потенційно конкретного власника в своєму первинному вигляді) і речі, що належали приватним особам.