31. Охарактеризовать социально-экономическое положение украинских земель в первой половине 19 столетия.

З 1844 р. по 1847 р. на Правобережжя проводилося упорядкування «інвентарів» - опис поміщицьких маєтків із чіткою фіксацією розмірів земельних наділів селян і виконуваних ними повинностей. Інвентарні правила були складені грубо і топорно, іноді призводили до погіршення положення селянства, через той, що самі поміщики брали участь в упорядкуванні цих правил. Необхідність цієї міри пояснювалася політичними розуміннями: поміщики тут в основному були поляки, що знаходилися в опозиції до російського уряду, останнє ринулося заручатися підтримкою укр. селянства. Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджене імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю і цивільні права (обирати і бути обраним, самостійно вибирати місце проживання й ін.), відміняв панщину, але установив величезний викуп за землю, через що у Феодалів залишилася велика частина землі, ліси і пасовищ, за користування якими селяни змушені були відпрацьовувати (як на панщині) або вносить велику плату ; самий же викуп продовжувався до початку XX сторіччя. Основні результати революції сполучили в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки: а) прогресивне: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління, вперше українці західних територій саме висловилися як нація зі своїми інтересами і були подані в парламенті; призначено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє національне і соціальне звільнення; б) негативне: зберігання монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні выкупные платежі і панування феодального землеволодіння, ; розчленовування західно-укр. земель по новій австрійській конституції: Західна і Східна Галичина так і залишилися об'єднаними і були віддані під владу Польщі; Буковину віддали румунським поміщикам. Українці в першому парламенті Австро-Угорщини. У липні 1848 р. почалися засідання Рейхстагу в Бігу, на яких у ході червневих двохступінчатих виборів було избрано 25 українців і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичини. Українці в парламенті відстоювали: 1) поділ Галичини на Західну і Східну ; 2) антифеодальные вимоги: ліквідація крепостного-права (не тільки в Галичині, але і на іншій території), скасування выкупных платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження державних податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними залежами й ін. У підтримку цих вимог депутатами-українцями было собрано 200 тис. підписів, але Рейхстаг лише частково їх прийняло. У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Иосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент. Так, революція, що почалася «знизу», завершилася реформами «поверх», що носили половинчатий характер.

32. Проанализировать ход буржуазных реформ в Российской Украины в 60-тые годы 19 века.

В середині XIX століття російська влада почала проводити буржуазні реформи. Програна Кримська війна 1853-56 рр. продемонструвала відсталість Росії та неможливість прогресивного розвитку економіки держави в умовах існування феодальних відносин, кріпосницької праці. Розвитку капіталістичних відносин в країні заважали абсолютна монархія, середньовічні феодальні відносини та невирішеність національного питання.

Цар Олександр II та його прибічники підготували і провели буржуазну селянську реформу. За змістом вона була проведена на прусський зразок. Селяни ставали особисто вільними, а економічна залежність їх від поміщиків залишалась. Зберігалось поміщицьке землеволодіння.

19 лютого 1861 року російський цар Олександр 11 підписав Маніфест про скасування кріпосного права. На Україні це стосувалось долі 5,3 млн. осіб. Реформа була проведена за рахунок селян. Поміщики мали право залишати близько половини земель для власного користування, а решту розподіляти між колишніми кріпаками. При цьому селян зобов'язували викупати свої наділи. Уряд сплатив поміщикам 80% кошту селянських земель, внаслідок чого селянство повинно було сплачувати цей борг державі протягом 49 років. Користуючись підтримкою держави, поміщики не тільки захопили кращі землі, а й привласнили селянські землі ,що були у спільному користуванні. . У Лівобережній та Південній Україні селяни втратили 30% своєї землі. Непослідовність реформи вела до збереження в Україні деяких феодальних залишків у сільському господарстві, які були тягарем для селян, що опинилися у скрутному становищі боржників за землю. Значна частина селян розорювалась, ставала безземельною та малоземельною. Селянство, незадоволене реформою, почало вести боротьбу проти влади за відміну викупних платіжне та повернення "відрізаних земель".

Незважаючи на обмежений характер земельної реформи, у другій половині XIX ст. в Україні почалась руйнація феодального землеволодіння та витіснення його капіталістичним. Формувались та посилювались капіталістичні господарства, де існувала оренда, наймана праця, використовувалась техніка. Перед селянами були відкриті величезні можливості для активізації господарської діяльності - могли купувати рухоме і нерухоме майно, займатися торгівлею, відкривати промислові підприємства. Засноване на власних засобах виробництва сільське господарство України набувало товарного характеру.

Скасування кріпосного права стало початком модернізації економіки Російської імперії і вимагало змін в інших сферах суспільного життя. У 60-70 рр. XIX ст.. були проведені інші буржуазні реформи.

Так, у 1864 р. російська влада провела земську та судову реформи. Земська реформа передбачала створення виборних місцевих органів самоуправління - земств. В Україні вони створювались тільки на Лівобережжі і Півдні. Земські органи самоврядування обирались на повітовому та губернському рівні власних представників. Земства наглядали за освітою, охороною здоров'я, поштовими послугами, утриманням шляхів, зборами статистичних даних. На Правобережжі земства не вводились до 1911 р. внаслідок повстань польської шляхти. Земства не були по-справжньому представницькими органами, але сприяли розвитку на місцях обмеженного самоврядування.

Удосконалювалась система судочинства. Судова реформа запроваджувала такі прогресивні зміни, як безстановість судочинства, незалежність судів від адміністрації, гласність судових процесів, змагальність сторін при розгляді судової справи. У карному судочинстві було введено суд присяжних. Все це сприяло зростанню в народі громадянської самосвідомості, створенню умов для подальшого розвитку правової системи..

Реформа в освіті відкрила для нижчих верств більший доступ до неї, вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію. Статут 18 червня 1868 р. надавав університетам право вибору вченою радою університету ректора й проректора на чотири роки; обрання за конкурсом професорів і радою факультетів деканів. Водночас було послаблено цензурні утиски.

У 1874 р. було введено зміни до військової служби. Тривалість служби скорочувалась з 25 років до 6. Військова повинність поширювалась на всі верстви населення. Військова реформа здійснювалась 15 років і мала на меті шляхом модернізації армії створити сучасне боєздатне військо. Було заборонено тілесні покарання. Територія країни поділялась на військові округи. На українських землях були створені Київський, Одеський і Харківський округи. В кожній губернії та повіті запроваджувались відповідні військові управління.

Буржуазні реформи, проведені в Росії, мали прогресивний характер і сприяли формуванню буржуазних відносин в суспільстві, створювати передумови для становлення громадянського суспільства. Внаслідок буржуазного реформування в економіці в Російській імперії були створені умови для переходу до інтенсивного розвитку капіталізму, руйнації феодалізму та формуванню ринкової економіки в українських землях.