7.5. Маніпулятивна форма функціонування громадської думки.

7.5.1. Вступні зауваження.

Почну з нагадування про те, що у демократичному суспільстві громадська думка виявляється і вивчається задля її використання у вирішенні проблем суспільного життя. Проте й за умов демократії це використання буває різним, і нерідко, на жаль, - маніпулятивним.

Щоб у читача не виникло враження, що я повторююсь, уточню, що у попередній лекції ставилося питання про маніпулятивні механізми саме формування громадської думки. Але маю підкреслити, що зараз ми будемо говорити про інші маніпулювання – як раз про використання, у вигляді свідомих маніпуляцій, вже готової, сформованої (або адекватної, або й артефактної) громадської думки.

Причому не має значення, як виникла реальна громадська думка – самопливно чи завдяки допоміжній, організуючій діяльності ЗМІ. Так само для розглядуваної ситуації не важливо, що спричинило артефактність сформованої громадської думки – чи то свідома установка комунікатора, чи то хибна теоретична позиція соціолога, чи то помилки вимірювання. Дійсне ж значення має обов’язкова процедура ідентифікації громадської думки перш ніж ця думка буде використовуватися для вирішення соціальних проблем суспільства. Однак це питання є темою наступної лекції.

Отже, однією з форм функціонування громадської думки, як вже було зазначено, є маніпулятивна. Тут можемо бачити свідомі маніпуляції із заздалегідь свідомо-маніпулятивно сформованою громадською думкою (фактично – із псевдогромадською думкою, або – із артефактною громадською думкою); об’єктом маніпуляцій можуть стати також як хибно-помилково сформована, так і справжня громадська думка.

Але важливо те, що у переважній більшості випадків це відбувається за участю ЗМІ. Як вважає Джон Цаллер, „уявлення про мінімальний вплив ЗМІ перестало серед вчених користуватися довірою, ... вчені стали визнавати можливості еліт маніпулювати через ЗМІ громадською думкою” (57;с.464). І вже справою професійної честі працівників ЗМІ є вирішення питання про задіювання чи незадіювання механізмів такого маніпулювання.

Зрозуміло, що види маніпулювання громадською думкою різноманітні. Отже розглянемо деякі з них.

7.5.2. Втаємничення та викривлення громадської думки.

Гадаю, нами достатньою мірою з’ясовано, що маніпулювання громадською думкою з боку ЗМІ може здійснюватися лише за умови, що ця думка вже є сформованою. При цьому може статися (і в дійсності так часто буває), що зміст вже сформованої громадської думки буде не задовольняти тих, хто замовив її виявлення. В чому ж тоді полягатиме механізм маніпулювання такою думкою?

Справа в тому, що виявляють громадську думку, як ми розуміємо, соціологи. Так само зрозуміло, що відповідна інформація надається у розпорядження перш за все тих, хто замовив її здобування (владна еліта, бізнес-групи, політичні партії, окремі кандидати у депутати або у Президенти та інші суб’єкти). І саме від замовників залежить, у якому вигляді дана інформація буде оприлюднена, скажімо, через ЗМІ (або у інший спосіб). Уолтер Ліппман, оцінюючи відповідну ситуацію під час політичних виборів (зокрема – у США), зазначає, що „демократичні системи, якщо судити на прикладі найстаріших і найміцніших з них, зробили з громадської думки таємницю (курсив мій. –О.Н.). Вони перетворилися на найдосвідченіших організаторів думки, які достатньо глибоко просякли у цю таємницю, щоб домогтися у день виборів необхідної більшості голосів” (34;с.244).

Таким чином, внаслідок втаємничення і викривлення дійсної громадської думки, громадськість позбавляється можливості отримати справжню інформацію про саму себе, перетворюючись із суб’єкта громадської думки на фактично стороннього спостерігача за процесом маніпулювання цією думкою. Маючи на увазі таку і подібні до неї ситуації, Ліппман вважає, що „громадянин як приватна особа, яку атакують вузько-партійні групи, що претендують на прихильність його Громадської Думки, незабаром, мабуть, переконається, що ці домагання не послуговують компліментом його розуму, радше вони експлуатують його добродушність і образливо принижують його здатність розуміти очевидне” (34;с.368).

Ще ширше використовують механізм втаємничення та викривлення громадської думки недемократичні системи. Так, комуністична диктатура у СРСР кожного разу, коли вона вдавалася до значних внутрішньополітичних акцій (ліквідація куркульства як класу, боротьба із троцькістсько-зінов’євським угрупованням, засвоєння цілини тощо) або акцій зовнішньополітичних (укладання пакту „Молотов-Рібентроп”, підтримка боротьби чи то Північної Кореї, чи то Північного В’єтнаму проти американської агресії, надання інтернаціональної підтримки братнім чи то кубинському, чи то афганському народам і т. ін.), вона, ця диктатура, „організовувала” цим акціям „всенародну” підтримку і схвалення.

Дійсна громадська думка, певна річ, ніколи не була і в принципі не може бути одностайною, але за політичних умов радянської доби опозиційні думки втаємничувалися, вони не могли бути висловлені через офіційні ЗМІ (державні, зрозуміло, бо недержавних ЗМІ у СРСР не існувало). Отже народ отримував викривлене уявлення про себе як про суб’єкта громадської думки. Однак, як зазначає Джон Цаллер, „численні дані свідчать про те, що народна підтримка, що грунтується на однобічному висвітленні питань у ЗМІ, може зруйнуватися ледве не за одну ніч, якщо починає діяти ще й опозиційний потік повідомлень. Це переконливо продемонструвала авторитарна Бразилія”(57;с. 459).